Фото: Facebook Національної оперети України
Ці дні вкрай важкі для нас, враховуючи кількість загиблих і поранених в Полтаві та Львові. Не просто говорити про якісь оптимістичні речі в такі дні. Але вони також важливі для підтримки кожного з нас в цій непростій ситуації.
Від цих подій справді розривається серце. Але мусить бути баланс, і добра має сіятися більше. Щоб зло не поглинало повністю цей світ.
І загальні збори колективу театру перед новим ювілейним 90-м сезоном ви розпочинали з хвилини мовчання...
По-іншому неможливо. Ми вдячні тим хлопцям і дівчатам, які віддали своє життя за те, щоб, зокрема, ми з вами могли зараз тут сидіти і розмовляти. Щоб могло тривати мирне життя в наших містах.
Ви відкриваєте ювілейний 90-й театральний сезон 14 вересня вже звичним для ваших прихильників форматом – гала-концертом.
Так, формат звичний, але гала-концерт щоразу інший. Це постійний пошук нових творів. Адже люди, які до нас завжди приходять, не мають дивитися щороку один і той же концерт. Я свого часу спілкувався з Валентиною Донченко-Бутковською (українська артистка музичної комедії, актриса Київського театру оперети, народна артистка України – ред.), і вона мені розповіла, що знайшла в архівах інформацію про те, що свого часу так робив Микола Садовський. А саме, відкривав театральні сезони гала-концертами. З 1907 року, коли в нашому приміщенні був відкритий перший стаціонарний театр під орудою Миколи Садовського.
Раніше я сезон відкривав виставами. Гала-концерт – це мікс жанрів, програмна історія того, чим ми взагалі займаємося. Адже ми не займаємося тільки оперетою. Ми – музичний театр світового масштабу, і він різножанровий з точки зору музики. Це – опера, оперета, мюзикл, драматичні речі, навіть рок-опера, популярна світова та українська естрада. Ми таким чином говоримо, що все це – наша палітра.
Як побудований гала-концерт? Це фрагменти вистав, які можна буде побачити в цьому сезоні? І чи спрацьовують ці фрагменти, як заявка?
Однозначно. Ми перевіряємо. Деякі номери так захоплюють нас і глядача, що згодом ми ставимо виставу. Ми, до речі, завжди творчому складу театру, вокалістам, хору, балету, оркестру кажемо: подавайте заявки. Можливо, у вас є якісь мрії, можливо, ви хочете щось зіграти, щось заспівати. Якщо є музичний матеріал, це чудово, якщо його немає, ми робимо аранжування. І в перспективі це виконуємо. Повинен бути в колективі постійний рух назустріч один одному.
Нині ми спостерігаємо бум та інтерес до театрального мистецтва. Минулий театральний сезон відзначився не лише "Конотопською відьмою" в театрі імені Івана Франка, на яку неможливо було купити квитки. В вашому театрі також є вистави, на які квитків не дістати. Це – мюзикл "Чикаго" та драматично-оперний етюд "На русалчин Великдень", в основі якого лежить лірико-фантастична опера Миколи Леонтовича.
Дай Бог, щоб так було й надалі. Кошти, які ми заробляємо, ми вкладаємо в утримання театру. Також з кожного проданого квитка в Національній опереті України ми відправляємо кошти на ЗСУ. Ми робимо це вже третій рік. Це наша місія. І кожен, хто приходить до нас, таким чином також долучається до цієї підтримки. Сьогодні це роблять практично всі українці.
Проглядаючи ваші плани на новий сезон, я побачила цікаву річ – о виставу за творами Михайла Коцюбинського. Вистава називатиметься "З глибини". Драматичний етюд на одну дію. Що це буде? Музична вистава? Мюзикл?
Музично-драматична вистава. Її ставить студент четвертого курсу Театрального інституту (нині Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого – ред.) Станіслав Іванов, який виграв президентський грант на постановку серед молодих режисерів. Я йому допомагаю, це робиться і на базі мого театрального курсу. Українці завжди багато говорять про глибину нашого коріння, проте, хто ми є, які ми є відмінні. Ми досліджуємо певні, навіть якісь віщунські речі, які є у Коцюбинського. Він дуже багато речей передбачив. Я думаю, що це буде дуже цікава вистава. Це молодіжний задор, молодіжна енергія талановитих людей. І там всі будуть все робити вперше. Я цього не боюся. Я їм дав велику сцену. Звісно, я модерую цю виставу, перші репетиції почалися в серпні.
Сподіваюся, що цей проект полюбиться глядачу. Він інший. І для мене дуже щемливий. Там є палітра почуттів чоловіка і жінки, яка іноді засмоктує їх побутом, і вони не бачать того, що вже втратили. З іншого боку, там є мрія. Сон – це завжди те, що видає наша підсвідомість. Це те, як би ми хотіли жити. Також сон – це наші страхи. Тому це буде баланс дуже цікавої драматургії. Складність була в тому, що дуже багато прози ми переводили в драматургічну дію. Адже у Коцюбинського це не написано п'єсою. Також ми дивимося на твори Підмогильного і думаємо, як це зробити. Не тільки музично-драматичну виставу, а можливо й рок-оперу.
Щодо рок-опери. В одному з коментарів у Фейсбуці Юрій Рибчинський звертається до вас: "Богдане, коли відновиш "Білу ворону"? (“Біла ворона” – перша українська рок-опера, яку у 1991 році написали Юрій Рибчинський та Геннадій Татарченко. Творці вистави запрошують потрапити на п'ятсот років назад, у моторошне та жорстоке середньовіччя, а ще замислитися над нашим сьогоденням - ред). Це запитання поставлю і я вам.
Серед вистав, які ми запланували відновити к новому сезоні, є "Біла ворона". Пан Юрій до нас часто заходить на каву. Це дуже цікава особистість. Він мене вражає своїм прикладом, як у поважному віці людина може бути молодою. Він доводить, що все залежить не від віку, а від внутрішнього стану і бажання щось змінити.
"Біла ворона" в 1991 році, коли ми здобули свою Незалежність, була про всіх нас. І сьогодні знову вона про всіх нас.
Сьогодні вона надактуальна. Адже там є питання війни.
"Хто робить за одну добу народом боязку юрбу? Свобода!" Ці слова з рок-опери українці можуть повторювати постійно.
Це має зараз звучати, як епіграф.
Які ще цікавинки будуть в 90-му сезоні? Я бачила, що буде Лопе де Вега "Собака на сіні", але з іншою назвою.
Це проект, який ми втілюємо з командою з Іспанії, з Мадрида. Це і сценограф, і балет, і режисер. Називається "Шафранова троянда". За мотивами твору "Собака на сіні". Це дуже відома сарсуела. Сарсуела – це вид іспанської оперети. У них, виявляється, є величезний театр сарсуели в Мадриді. В червні у них відбулася прем'єра, в грудні прем'єра відбудеться у нас. Всіх запрошую наперед, оскільки ми дуже готуємося. Там дуже складні декорації і величезна кількість костюмів. І сама стилістика подачі для нас дещо незвична. Все ж, це іспанська культура. Ми ніби її знаємо, певні паралелі маємо, тим паче, 8 грудня ми робили вечір сарсуели спільно з посольством Іспанії в Україні. Тож, трішки цей жанр ми вже знаємо. У нас відбувся кастинг, режисер ще раз приїжджав влітку, зараз 16 вересня знову приїжджає на тиждень. Потім знову приїде вже на постановку.
Після "З глибини" Коцюбинського у нас буде "Маленькі балади" Валері Лєсорт. Це історія про Орфея, і це теж дуже цікаво. Це дуже незвична вистава. Вона для сімейного перегляду. Її складність в тому, що на сцені побудована ще одна сцена з механізмами. Сцена в сцені. І вона дуже складна, насамперед, в питанні освітлення. До нас французи приїжджали в червні на п'ять днів, працювали з нашою командою в театрі, навчали їх. Отже, повторюся, це дуже складний проект. Але завдяки тому, що ми маємо підтримку французького банку і посольства Франції в Україні, я маю надію, що він реалізується. І буде успішним.
Я чула, що ви отримали ліцензію також і на "Пітера Пена". Розкажіть, будь ласка, про це.
Це буде проект, який буде реалізовуватися спільно з англійцями. Це відомий мюзикл. Складність полягає в тому, що поки ми не можемо приступити до роботи, адже там потрібні механізми, що літають. Нам зараз їх виготовляють голландці. І це не дешеве задоволення. Адже для того щоб робити потужні видовищні вистави, потрібне хороше технічне оснащення. Там дуже крута музика, і дуже крута історія. Вона про віру, про мрію, проте, що можна, попри всі обставини, попри всю зневіру оточення, досягнути, всього, що ти хочеш. Якщо ти віриш в себе і мрієш.
Перед цим у нас буде ще один цікавий проект. Тамара Трунова буде ставити оперу. Це Карл Орф "Der mond" ("Місяць"). І це буде світова прем'єра в Україні. У нас навіть поки немає перекладу. Зараз ми цим активно займаємося. Тож, сезон у нас буде дуже насичений. Чесно кажучи, коли ми все це напланували, я мрію тільки про одне, щоб небо над нами було захищене. Завдяки нашим воїнам і Богові, адже Україна сьогодні виборює Свободу для світу. Щоб ми могли жити, працювати і все це реалізувати. Щоб був час, щоб всі були здорові, щоб нічого не завадило, бо викликів дуже багато.
Надзвичайно приємно чути, скільки країн нам сьогодні готові допомагати, попри те, що ми під обстрілами, ми в надзвичайно складній ситуації, яку декому важко навіть уявити. А вони вкладають свої зусилля, кошти, вміння, талант в розвиток нашого театру.
Це звучить дещо оптимістично, але все це велика робота. Це дружба, напрацьована роками, це постійна співпраця з посольствами. Ці посольства добре знають, що ми робили багато фестивального руху: це і фестивалі, і наші міжнародні концерти. У нас в жовтні буде ще один концерт з посольством Аргентини, вечір аргентинського танго. І у нас сьогодні іншого шляху немає, ми мусимо інтегруватися в світову культуру. Ми маємо забути оте кацапське болото, відрізати його і йти далі. Ми є частиною світової культури. Ми не якась містечкова Україна з чимось другосортним. Ми кажемо світові: подивіться на нас. І ті, хто до нас приїжджають, в захваті. Вони кажуть, що вони цього не знали. І ці люди, повертаючись додому, про нас розповідають. Перед приїздом іноземних гостей я налаштовую свою команду, щоб зробити все на висоті. Нам потрібно, щоб всі зрозуміли, що ми не росіяни, що ми інші. Адже нас й досі дуже багато порівнюють.
Вони отримали про нас дуже багато "знань" з російської пропаганди, і тепер нам треба це долати.
Так. І щоб це здолати, нам потрібно мати або дуже сильну ідеологічну машину, або просувати свою культуру такими прикладами. Потроху. Так, це довше, на жаль. Це еволюційний шлях. І іншого шляху у нас немає.
І саме з цією метою ви плануєте зарубіжні гастролі?
Так, ми 17 вересня їдемо в Мадрид, потім у Відень. Ми в цьому плані стараємося теж. Один наш актор Дмитро Шарабурін їде на фестиваль моновистав в Тбілісі. Буде представляти там Україну. В кінці жовтня 20 людей з театру їдуть в Стамбул на театральний фестиваль. Там представлено 20 країн, і ми будемо представляти Україну. Без цього ніяк. Звичайно, це велика робота, весь час ти маєш бути на плаву, спілкуватися, переконувати. Вони багато приїжджають і приходять до нас, дивляться, вивчають. На деяких наших виставах буває по 5-6 послів. Коли вони бачать енергію акторів, бачать глядачів, сидять серед них, вони по-іншому сприймають Україну і українську культуру.
А чи плануєте ви гастролі по Україні?
Ми приїдемо до Львова у Національну оперу, будемо везти "Русалчин Великдень". Ми вже підписали контракт. Я не хочу часто повторювати, як все це складно. Але це дійсно не просто. Тому що в нас дуже велика глобальна декорація. Її потрібно не просто загнати у фуру, її потрібно зберегти. Потрібно привести її до Львова, змонтувати, і я за це дуже хвилююся. Бо декорація не дешева, і вона дуже ніжна, крихка. Також вразили іспанці. Щоб ви розуміли, їхній паспорт вистави складає 600 сторінок. Описано все, зокрема, костюми до міліметра. Я був вражений тим, наскільки технологічно європейський театр пішов вперед. І добре, що ми це доганяємо. Ми вчимося.
Що вас надихає на цю роботу і такі амбітні плани? Де ви берете сили?
Чесно кажучи, я просто люблю свою роботу, я нею живу. Точніше, це не зовсім правильно сказано. Бо це – не робота. Я думаю, що моє життя стало роботою. Але я не ходжу на роботу. Відновлює багато що. Я люблю плавати, я люблю коней, я маю можливість поїхати до мами на Івано-Франківщину і торкнутися її долоней. Після цього я повертаюся окрилений. І я дуже запалююся, коли щось виходить. Здається, ми зробили в театрі вже все, що можна. Але я постійно вдосконалюю і вдосконалюю все, що ми робимо.
