Фото: facebook.com/Church.ua
В Україні близько 8 тисяч окремих парафій УПЦ (МП)
Верховна Рада підтримала заборону Російської православної церкви (РПЦ) та афілійованих з нею організацій в Україні. За документ проголосували 265 народних депутатів. Закон набирає чинності через 30 днів з дня його опублікування, окрім одного пункту, згідно з яким громади УПЦ (МП) матимуть 9 місяців на те, аби розірвати зв'язки з РПЦ. Тож які найголовніші зміни після ухвалення цього закону?
Будь-який закон на цю тему мав би певну проблему з імплементацією, тобто з його втіленням в життя. І пов'язано це з тим, що за законом в Україні взагалі немає, наприклад, УПЦ (МП), ПЦУ чи УГКЦ. Кожна окрема парафія зареєстрована окремо. Тобто кожний окремий церковний приход юридично є повністю окремою спільнотою. Вони кажуть, що їх 12 тисяч, але я схильний вважати, що активних близько 8 тисяч. Тож фактично у нас 8 тисяч УПЦ (МП). У такому випадку слід розуміти, що кожна з цих парафій має ухвалювати формальне власне рішення і вносити зміни у власний статут. І якщо вона буде не згодна, то судитися теж має кожна окрема парафія, а не якась велика організація, бо згідно з українським законодавством великої організації юридично не існує. І ось це головна проблема у втіленні цього закону, і вона нікуди не дінеться. Тобто за 9 місяців або кожна окрема парафія ухвалить якесь рішення, або почнуться довгі суди.
Згідно з законом, РПЦ в Україні заборонено. І фактично цей закон передбачає можливим ліквідацію парафій, афілійованих з РПЦ, якщо ті не захочуть усунути зв'язок із церквою країни-агресора або продовжуватимуть пропаганду "руского міра".
Для того, щоб по кожній парафії довести зв'язок, потрібна окрема релігієзнавча експертиза. І, скоріше за все, буде суд і апеляція. Знаючи приблизні терміни судових процесів в Україні, можете зрозуміти, скільки це буде по організаційному ресурсу. Ось 9 місяців пройшло, умовно кажучи, якась парафія на Закарпатті вирішила, що нічого змінювати не буде, релігієзнавча експертиза проведена і довела їхній зв'язок з Російською Православною Церквою, і вони судяться. А потім вони ще судяться в апеляції, в касації, а потім, можливо, в Європейському суді з прав людини.
На захист цього закону я маю сказати, що було неможливо прописати закон, який би працював за коротшою процедурою, тому що в Україні об'єктивно нормальне релігійне законодавство. І саме за умов об'єктивно нормального європейського релігійного законодавства кожна релігійна організація чи спільнота є повністю окремою структурою. Вони лише можуть написати в себе в статуті, що вони є УПЦ в єдності з Московським патріархатом, можуть це викреслити, можуть інакше це сформулювати. Але їх тисячі, а не одна.
УПЦ (МП) може приєднатись до інших церков
Тобто ви припускаєте, що певна кількість парафій можуть піти в цей судовий процес. Наскільки багато таких судових процесів може відбутися?
Є більш оптимістичні варіанти, за яких вони не захочуть влаштовувати собі цей "головняк" і спробують знайти більш цивілізоване і менш конфліктне рішення. Наприклад, УПЦ (МП) як надструктура може прийняти фактичний документ і пред'явити його Російській православній церкві в Москві зі словами: "Ми не є вашою основною частиною, повністю від вас відділяємось, до побачення". Питання в тому, наскільки це влаштує українське суспільство, наскільки українське суспільство повірить і наскільки повірить релігієзнавча експертиза.
Можливі інші варіанти, наприклад, перехід у підпорядкування іншої церкви. Найочевидніше — це перехід до ПЦУ як канонічної церкви в Україні. Але тут головна проблема для УПЦ (МП) — це те, що люди 30 років свою паству переконували, що ПЦУ безблагодатна і взагалі не хороші люди. Важко після 30 років вийти до тих самих людей і сказати, що вийшла помилка. Крім того, їм це складно, тому що священники ще можуть перейти. А як переходити всім єпископам? Нагадаю, єпископів в УПЦ (МП) більше, ніж в ПЦУ. І, чесно кажучи, ПЦУ не буду влаштовувати такий сценарій. Вона намагатиметься не пустити єпископів, бо інакше вийде, що в її складі єпископів з УПЦ (МП) стане більше, ніж власних. Це невдала для них система, тому прийняття усього УПЦ (МП) відразу для ПЦУ теж не буде святом.
Щодо спроб доєднатися до інших церков, то найочевидніше з того, що не порушує канонічності, — це впасти в ніженьки Вселенському патріархату і попросити Вселенського патріарха хоча б тимчасово прийняти у спілкування. Це можливо. Тут ПЦУ почне, скоріш за все, ображатися, що це порушує умови Томоса, але це принаймні буде компромісним рішенням. І з погляду української держави це теж буде нейтральне рішення, навіть хороше. Тож зі світського погляду це буде непогано. З церковного погляду, саме канонічного права, ПЦУ, скоріш за все, не сподобається цей формат, але ПЦУ виступати проти Вселенського патріарха, який і створив її своїм рішенням, трішки важкувато.
Можливі більш негативні варіанти, за яким вони перейдуть до іншої церкви, наприклад, деякі парафії УПЦ (МП) на Закарпатті домовилися відповідним чином з Румунською православною церквою, і якщо що, то вони перестрибнуть під Румунську православну церкву. Знов таки, це викличе осуд у ПЦУ в питанні канонічної території, але з погляду світського права це абсолютно легальна форма. Адже оскільки Румунія не провадить проти нас агресії й не є державою-агресором, ми не можемо сказати, що закон тут порушено. Також теоретично можна перейти під іншу автокефальну православну церкву. З погляду канонічного права це буде не дуже, а от зі світського права це буде нормально й абсолютно звільнить їх від дії закону.
Тому треба балансувати й домовлятися, аби обрати менш травматичний варіант, щоб, з одного боку, вони не скакнули кудись під іноземну, але проросійську церкву. З іншого боку, ми розуміємо, що усі вони в ПЦУ теж не перейдуть. Тобто треба шукати якийсь варіант, за яким скажімо, одна частина, яка може це зробити, перейде в ПЦУ, а інша знайде для себе більш нейтральний шлях, який, по-перше, не приведе їх знову до Москви через інший патріархат, і, по-друге, вони не будуть залишатися у невизначеному статусі та не підпадатимуть під судові позови.
"Забрати будь-яке державне майно, яке орендує церква, цілком реально"
Що буде з майном, яким володіє УПЦ (МП) в Україні?
УПЦ (МП) завжди сприймала майно, яке є в її розпорядженні, як щось невід'ємно своє і бережно до нього ставилася. І коли ти так сприймаєш, це означає, що можеш зробити там ремонт, не оглядаючись на істориків та археологів. Втім навіть до ухвалення цього закону, як ми бачимо на прикладі Києво-Печерської Лаври, можна було анулювати ті чи інші договори про оренду культурних пам'яток, визнаючи, що вони їх погано експлуатують. Те ж саме теоретично можна зробити з Почаївською лаврою, де теж не все ідеальне... І, виходячи з цього, у будь-якої церкви державне майно, яке вона орендує, можна було б забрати саме виконавчими рішеннями, якщо є на те сильна політична воля. Навіть для цього закону не потрібно. У нас не так багато приватизованої нерухомості, а та, що є, вона зазвичай на окремих особах. Може, теоретично, це буде храм. Вони приватизовані на окремого священника. Але абсолютна більшість релігійних споруд записана на релігійні громади. А релігійна громада — це сьогодні тут, а завтра там: внесли зміни у статут і теоретично навіть Синагога Бродського може доєднатися до ПЦУ, якщо захоче.
Реакція УМЦ (МП)
Коментуючи ухвалення законопроєкту, в коментарі hromadske голова інформаційно-просвітницького відділу УПЦ (МП) митрополит Климент зазначив, що "Українська православна церква і надалі буде жити як істинна церква, а будь-які спроби її заборонити можуть призвести до дискредитації тих, хто цього прагне".
За його словами, законопроєкт №8371 "можливо і забороняє УПЦ МП", але в Української православної церкви немає приставки МП. Митрополит додає, що відповідний закон стосується релігійних організацій, які афільовані з закордонними центрами. Відтак він стверджує, що УПЦ (МП) не має адміністративних зв’язків з закордонними центрами, а якщо її хтось буде у цьому звинувачувати — це буде "виключно маніпулятивно", адже не існує жодного українського документа, який би це підтверджував.
На запитання, чи планує УПЦ (МП) об’єднуватися з ПЦУ, владика Климент зазначив, що УПЦ (МП) "неодноразово закликала ПЦУ до пошуків шляхів об’єднання українського православ’я", однак там не почули "нічого адекватного у відповідь".
