23-26 травня у столичному кінотеатрі "Жовтень" відбудеться фестиваль-мандрівка КИЇВКІНОФЕСТ

23-26 травня у столичному кінотеатрі "Жовтень" відбудеться фестиваль-мандрівка КИЇВКІНОФЕСТ

До Дня Києва у столичному кінотеатрі "Жовтень" відбудеться фестиваль-мандрівка КИЇВКІНОФЕСТ. Він триватиме 23-26 травня. Кіномани матимуть змогу подивитися 8 фільмів-ретроспектив про різні куточки Києва від сьогодення до 1928 року. Організатор КИЇВКІНОФЕСТу – Довженко-Центр. Як розповіла в інтерв'ю Радіо Культура керівниця Музею кіно Довженко-Центру Олена Гончарук, цей фестиваль народився торік. А формат мандрівки виник завдяки фільмам, які відкриватимуть форум. Церемонія відкриття складатиметься з показів двох картин – прем'єри нової оцифрованої копії фільму Михайла Іллєнка "Сьомий маршрут" 1997 року та короткометражки Надії Парфан "Це побачення" 2023 року. Розклад сеансів КИЇВКІНОФЕСТУ є на сайті кінотеатру "Жовтень".

0:00 0:00
10
1x

Фото з ФБ-сторінки "Кінотеатр "Жовтень"

Що таке фестиваль-подорож?

До Дня Києва в столиці стартує фестиваль-мандрівка КИЇВКІНОФЕСТ. Що таке фестиваль-подорож?

Фестиваль народився торік. Адже в 2022 році зробити фестиваль було складно. Хоча в травні 2022 року Довженко-Центр спільно з Анаід Агаджановою спромігся зробити перший великий мистецький фестиваль, який називався "Київ 4.5.0". Ми його назвали "мистецький двіж". Бо заявляти про фестиваль в травні 2022 року було трохи дивно. Адже фестиваль – це свято. Для нас це була тоді своєрідна перевірка життєвих функцій: наскільки ми живі, наскільки ми спроможні, наскільки в нас взагалі залишилося якесь життя. Тому що війна дуже щільно увійшла в наше життя. Київ був дуже щасливий, що відступили окупанти. Тож у травні вже можна було це зробити.

Це був кінець травня, коли Київ відзначає свій день народження. І тоді відбувся цей фестиваль. Це був дводенний марафон, який мав ще важливу мету – зібрати кошти на автомобіль для військових. Тоді ми тільки починали такі збори. Це вже зараз для нас вони стали нормою життя. А в 2023 році культурне життя почало оживати і нормалізуватися, і тоді стало абсолютно очевидно, що культурне життя нам все одно потрібне. Тим паче, багато військовослужбовців – це кінематографісти. І ця сфера нам дуже близька. Тому фестиваль – це ще й спосіб їх підтримати. Так фестиваль КИЇВКІНОФЕСТ з'явився минулого року. Адже Київ ми любимо незалежно від обставин і ситуації в країні. Тому це був своєрідний омаж (від фр. hommage – "вдячність, шана" – ред.) рідному місту, яке тримається, яке нас надихає, яке ми не залишаємо.

І от цього року ми домовилися із кінотеатром "Жовтень" про повторне проведення фестивалю. Формат мандрівки виник завдяки першим двом фільмам, які відкриватимуть фестиваль. Спочатку ми хотіли починати фестиваль з німого кіно, тому що для Довженко-Центру німе кіно – це один із наших флагманських проєктів: досліджувати кіно німої доби, показувати його з музикою, що дозволяє інтерпретувати фільми інакше і подивитися на них сучасними очима. Це фільми не лише доби авангарду, а й дуже потужної  кінопропаганди. Тому ми хотіли почати з німого фільму, але потім все органічно змінилося і вибудувалося таким чином, що першими стали два фільми, які і є мандрівкою по Києву.

Ми можемо побачити, як Київ виглядав у 1920 роки, як жили діти

Ми зараз говоримо про мандрівку, починаючи з 1928 року. Наскільки нині нам важливо бачити той Київ? Яким його побачать глядачі?

Довженко-Центр є точкою входу в пізнання українського кіно. І через кіно –  пізнання себе. Саме 1920-ті роки дали можливість побачити, яким Київ був тоді. Зокрема, через хроніки Леоніда Могилевського ми побачили, яким Київ був у 1917-х роках. Але вже тоді було видно, як за допомогою кіноприйомів, таких, як монтаж, давання інтертитрів, можна змінити історію. Досліджуючи її через архів, ти знаєш, кому належать ці обличчя. І читаючи історію, ти знаєш, що відбувалося. Але фільм говорить зовсім інше. І фільми – це як Біблія для неписемних. Тобто через фільм можна було донести дуже широким масам багато правильної інформації в тому розрізі, в якому вона мала б подаватися.

Фільм "Пригоди Полтинника" – це моя улюблена стрічка німої доби і взагалі українського кінематографу. Бо це рідкісне кіно про дітей, на дитячу тематику, зняте в 1929 році за книжкою Володимира Винниченка "Федько-халамидник". Режисер Аксель Лундін вчинив, як справжній автор, і дав цій історії іншу розв'язку. Тобто фільм закінчується добре, адже в книзі все сумно, і Федько гине. А в фільмі історія зовсім інакша. Плюс через кінематограф вона розказана дуже чуйно, з гумором. І ми можемо побачити, як Київ виглядав у 1920 роки, як жили діти. Вони були майже босяками, навіть якщо у них були родини. Це був рух від імперії до радянської держави. Тобто на стіні, наприклад, висить портрет імператора, і Федько з нього знущається, малюючи йому вуса. А батько його за це сварить. Тобто ми бачимо тут перехід і поколінь, і зміну парадигм взагалі. Ми бачимо там ставлення до жінки, це федькова мати, яку і шкода, і її водночас ненавидиш, тому що вона знущається з дитини. І, власне, ми бачимо саме місто, чим воно живе, як діти розважаються.

Найзахопливіша сцена, коли малі хлопці стрибають по кризі. І там ми бачимо дуже майстерні операторські прийоми. Адже це був дуже бюджетний фільм, тому він майже весь був знятий на натурі. Взагалі, українське кіно багато знімалося на натурі. Вона була розкішна. А часто доводилося економити кошти. І майже 70% фільму "Пригоди полтинника" були зняті на натурі. Тобто діти реально стрибали на кризі, і це була досить небезпечна історія. В суботу 25 травня ми будемо на фестивалі дивитися цей фільм із музичним супроводом гітариста Дмитра Радзецького, крутого композитора, який нещодавно створив цикл "Україна в огні". Він дуже відомий гітарист, працює із міжнародними музикантами. І я думаю, що це буде дуже чуйний саундтрек. Тому що прем'єру в 2019 році ми робили з білоруськими музикантами.

Це була Ольга Подгайська, яка написала дуже класний академічний саундтрек із дитячим хором, і він дуже пасував цьому фільму. І ще цей фільм цінний тим, що Довженко-Центру вдалося таки його повернути із Госфільмофонду Росії. Чого не сталося з багатьма нашими фільмами, які, на жаль, нині в Росії. Росія окупант в усьому: і в культурній сфері, і в історичній. Але цей фільм повернувся, і ми маємо можливість його тепер тут бачити. І це дуже важливо, що у нас є можливість дивитися наші фільми, і самим щодо них формувати свою точку зору. А не нав'язану. І це стосується інших стрічок, які також є в програмі.

Росія зараз зберігає всю кіноспадщину Радянського Союзу

Які стрічки залишилися в Госфільмофонді? Чи повний перелік відомий достеменно? Чи встигли ми задокументувати і усвідомити, що у нас відібрали?

У 2000-х роках, коли Довженко-Центр вже якось став на ноги, почалася активна робота саме з повернення цих фільмів. Саме українських. Тому що за офіційною інформацією в Госфільмофонді зберігається близько 2000 українських фільмів. 2000 із 6000 фільмів союзних республік. Тобто 1/3. Це те, що не належить безпосередньо до російської кіноспадщини. Хоча росіяни дуже вільно це трактують. Нещодавно керівник їхнього Госфільмофонду зустрічався з представником Куби, і вони говорили про співпрацю і підтримку щодо "русского, российского и советского кино". Що вони вкладають в поняття "русского і російського"? Можливо "русское" – це фільми, створені в період імперії до Радянського Союзу? Чи це всі російськомовні фільми? Бо російськомовні фільми – це набагато ширша територія.

Тобто Росія зараз зберігає всю кіноспадщину Радянського Союзу. Мови про повернення не могло бути навіть у 2000-х. Але коли ще не почалася війна в 2014-му, Довженко-Центр активно з Госфільмофондом взаємодіяв. Іван Козленко багато працював з їхніми каталогами, і тоді вдалося чимало фільмів повернути. Точніше, не повернути. Вони фільми не віддали, а зробили копію. Негативи або дубль-негативи залишилися у них. Ці фільми, до речі, поверталися за кошти. Україна їх купувала, платила за те, щоб повернути своє. І Госфільмофонд наголошував у своїх листах, що про повернення не може йти мови. Просто вони готові надати нам копії, тому що у них, мовляв, неділима колекція. І тут у мене питання до наших можновладців. Чому Росія так оберігає ці колекції, а ми, навпаки: цю кіноколекцію, якою Довженко-Центр опікується, Держкіно хоче якось розділити і передати по частинах кудись. Це дуже неправильне і недалекоглядне рішення. Тому що ми маємо знати, що у нас є, маємо контролювати цей стан. Боюся помилитися, але близько сотні копій фільмів Україні вдалося повернути. Зараз ми з колегами продовжуємо працювати над статистикою, що нам тоді вдалося отримати, а чого немає. В принципі, їхні каталоги зараз відкриті.

І ще є велика проблема з тим, що багато українських фільмів були озвучені російською мовою, хоча в оригіналі, як виявилося, вони знімалися українською. Зараз ми для наступного фестивалю, який буде в червні, субтитруємо українською мовою "Григорій Сковорода" Івана Кавалерідзе. Фільм озвучений російською мовою, і це окремий феномен, що вони там говорять. Це важливо послухати. Але по губах акторів видно, що вони говорили українською. Нам поки що не вдалося знайти цю доріжку, але протягом цих двох років колеги дуже активно шукають український звук, і нам вдається його знаходити, якщо, наприклад, є дуже гарна російськомовна доріжка, або гіршої якості українська. Бо, на жаль, все, що не зберігається в Центрі, дуже пошкоджене, і, після того, як потрапляє до нас, потребує серйозної реставрації.

Олена Гончарук у студії Радіо Культура

Ми віддаємо перевагу українським доріжкам, щоб все ж звучав оригінальний саундтрек. Мабуть, найяскравіший приклад – це фільм "За двома зайцями", які були знайдені, до речі, в Маріуполі після 2014 року. І Довженко-Центр тоді встиг завдяки співпраці з маріупольськими колегами забрати те, що зберігалося в прокатному підприємстві. Весь матеріал був переданий до нас, і там ми знайшли україномовну доріжку до фільму "За двома зайцями". І потім виявилося, що україномовна доріжка також зберігалася на кіностудії Довженка, але чомусь вони не передали нам цей фільм, коли всі плівки передавалися в Довженко-Центр.

Відкриватиме фестиваль "Сьомий маршрут" Михайла Іллєнка

Які ще стрічки можна буде побачити на фестивалі?

Ми дуже сучасними очима подивилися на "Сьомий маршрут", який відкриватиме фестиваль. Це фільм Михайла Іллєнка. Найприємніше в нашій роботі те, що нам вдається відсканувати фільм у гарній якості, і ми запрошуємо на показ режисера Михайла Іллєнка і оператора Юрія Гармаша. І вони будуть на показі. І ми зможемо побачити, як вони реагують на цей фільм у кращій якості. Для них це дуже важливо. Бо вони розуміють і знають умови, в яких ці фільми створювалися. І от нарешті "Сьомий маршрут" ми побачимо в дуже гарному кольорі. І це теж подорож Києвом, який ми могли ще пам'ятати з 1997 року

І з ним в діалозі буде фільм Наді Парфан "Це побачення", знятий у 2023 році. Це короткометражний фільм, де одним планом знятий дуже стрімкий проїзд Києвом десь мабуть за пів години до завершення комендантської години. Фільм дивиться на одному подиху. Він триває хвилин п'ять. Але туди вкладено дуже багато. Всі, хто тут був і є, добре зрозуміють, про що цей фільм. Нам дуже важливо було показати ці два фільми. І ми дуже щасливі, що вони зійшлися один із одним.

Закривати фестиваль в неділю буде фільм Тоні Ноябрьової "Ти мене любиш? ". Це буде передпрем'єра фільму, він уже добре відомий у світі. І це буде добра нагода вечір неділі присвятити цій стрічці. Протягом фестивалю буде показано ще декілька цікавих фільмів. Це "Маленький шкільний оркестр", фільм 1968 року режисерів Олександра Муратова і Миколи Рашеєва.

Також це "Осяяння" – український радянський художній фільм 1971 року режисера Володимира Денисенка. І це, до речі, теж знахідка. Фільму у нас не було, але він знайшовся на кіностудії Довженка. Фільмофонд "полікував" цю плівку, її відсканували в наші кінолабораторії, трохи поліпшили її якість. Цей фільм – одна з перших ролей Богдана Ступки. Це зразок ще поетичного кіно. Це історія про українських науковців, які шукають спосіб лікування онкології. Тобто це не просто художній фільм, а й наукове кіно.

Ще буде фільм "Весь світ в очах твоїх…", лірична драма 1977 року українською мовою. З періоду радянського кінематографу – це справді рідкість. І це рідкісний жанр, коли розповідається не щось історичне, казки чи містифікація, а історія двох закоханих людей, і вона дуже схожа на деякі сценарії Голівуду.

На фестивалі буде ще паралельна програма. Також можна буде придбати постери від кінотеатру "Жовтень", кошти за які кінотеатр спрямує на підтримку кінематографістів-військових. Ще буде 2 лекції від сценариста і журналіста Акіма Галімова, а також нашого дорогого кіносценариста та кінокритика Сергія Тримбача. І це буде гарна розминка перед Docudays UA і Книжковим арсеналом.

 

 

 

 

Останні новини
У нинішній редакції бюджету-2025 соціальні виплати та зарплати військовослужбовців заморожені ― Гончаренко
У нинішній редакції бюджету-2025 соціальні виплати та зарплати військовослужбовців заморожені ― Гончаренко
"Найважливішими є ті зміни, які відбувалися тоді в свідомості українців", – історик Зінченко про Помаранчеву революцію
"Найважливішими є ті зміни, які відбувалися тоді в свідомості українців", – історик Зінченко про Помаранчеву революцію
Будівництво атомних енергоблоків не на часі. Потрібно зосередитися на децентралізованій генерації – Дяченко
Будівництво атомних енергоблоків не на часі. Потрібно зосередитися на децентралізованій генерації – Дяченко
"Носив вишиванку та розмовляв українською": історія Віктора Тупілка, засновника музею дисидентів у Донецьку  "Смолоскип"
"Носив вишиванку та розмовляв українською": історія Віктора Тупілка, засновника музею дисидентів у Донецьку "Смолоскип"
"Ми робимо соціальну підтримку доступнішою" – Кошеленко про цифровізацію соцсфери
"Ми робимо соціальну підтримку доступнішою" – Кошеленко про цифровізацію соцсфери
Новини по темі
Держбюджет-2025: чи виживе українська культура в умовах війни?
Флешмоб у Верховній Раді до 100-річчя Українського Радіо
"Найважливіші" переговори щодо України у форматі "Веймарський трикутник плюс"
Заяв буде багато, а рішень обмаль — Олещук про саміт G20
Україна має стати частиною картини інтересів американського народу – Богдан