"Підписав документи для Об'єднавчого собору ПЦУ, потім з неї вийшов" — Роман Коляда про патріарха Філарета

"Підписав документи для Об'єднавчого собору ПЦУ, потім з неї вийшов" — Роман Коляда про патріарха Філарета

"Цю концентрацію подій, почуттів, вольових рішень і випробувань винесла б далеко не кожна людина". Такими словами охарактеризував патріарха Філарета, якому 23 січня виповнилося 95 років, ведучий Українського Радіо, диякон ПЦУ Роман Коляда. У 2010 році він був рукоположений Філаретом. І це, каже Коляда, "не єдина, але достатня причина, щоб я про цього діяча, про цю людину завжди говорив з повагою". У своїй розповіді Роман Коляда навів кілька цитат про сходження владики щаблями церковної ієрархії.

А богослов Юрій Чорноморець, відзначивши важливі для становлення української церкви риси патріарха Філарета, водночас зауважив: "у патріарха Філарета всі ці роки були стабільні недоліки" і він не став "почесним батьком" для всіх". 

0:00 0:00
10
1x
Програма:
Ведучі:

Патріарх Філарет. Фото: cerkva.info

"Достатня причина, щоб я про цю людину завжди говорив з повагою"

– Сьогодні, 23 січня, патріарху Філарету виповнилося 95 років. Ти, Романе, свого часу був висвячений на диякона саме патріархом Філаретом. Коли це було і які спогади залишились? 

Роман Коляда: Спогадів дуже багато. Це було в 2010 році. Зараз я диякон за штатом. Аби не було конфлікту інтересів із журналістською діяльністю, я трохи віддалився від діяльності церковної. Але сан залишається назавжди. У 2010 році я був рукоположений патріархом Філаретом. І це не єдина, але достатня причина, щоб я про цього діяча, про цю людину завжди говорив з повагою. 

– Тобто, ти з ним спілкувався доволі часто, з різних причин і в різних статусах? 

Роман Коляда: Я з ним спілкувався і як радіопрофі, він бував у мене в студії, я записував інтерв'ю, і в богослужбовому середовищі, й у церковно-адміністративному. Враження завжди яскраві. Наприклад, на радіо на інтерв'ю владика спокійнісінько приходив сам, без почту, без охорони. Це завжди викликало у мене велику повагу. Але як і багато священнослужителів, я його побоювався в богослужебному адміністративному середовищі, тому що патріарх, абсолютно не підносячи голосу, міг довести людину до стану "кольору обличчя крейди". 

Я хотів би запропонувати пару фрагментів з нашого українського радіопроєкту. Свого часу ми зробили величезний цикл "Історія християнської церкви", і я знайшов там два фрагменти про історію патріарха Філарета, про перші роки його становлення і дуже яскраві моменти біографії.

"Доля ж українського Філарета, в миру Михайла Антоновича Денисенка, складалася так, що у ченці він постригся в 21 рік. І зробив це свідомо і виважено, знаючи, що в радянській державі священство, м'яко кажучи, не віталося. А перед самою війною воно практично було винищене фізично. І його батьківщина, село Благодатне Амвросіївського району Донецької області, не становило винятку. Від початку свого служіння він пообіцяв сам собі бути вірним обраному шляху, незважаючи на складні умови тоталітарного режиму.

Ось як про це говорить сам патріарх Філарет

"Я намагався йти дорогою правди. В чому вона полягала, ця правда? Я не переступав законів радянської влади. Те, що дозволялося виконувати, я виконував, але виконував ретельно. Дозволялося проповідувати у межах храму, я проповідував. Дозволялося відвідувати єпархії, парафії, я це робив. Я був активним у церковному служінні". 

Саме ця активність допомогла йому різнобічно розвинути свої таланти і як викладача, і як церковного організатора. У 1953-му, після закінчення Московської духовної академії, ієромонах Філарет отримав звання доцента, а 12 липня 1958-го його було підвищено до сану архімандрита і призначено ректором Київської духовної семінарії. Наприкінці 50-х знову почалися гоніння на церкву і Київську духовну семінарію було ліквідовано. Архімандрита Філарета 1960-го року призначають керуючим справами українського екзархату і настоятелем Володимирського кафедрального собору. У 1961-му він уже настоятель Олександро-Невського храму-подвір'я в Олександрії, при Олександрійському патріархаті. А у 1962-му його висвячують в єпископи. У Хіротонії брав участь митрополит Пимен (Ізвєков), в майбутньому патріарх Московський і всієї Русі. У 1966-му 37-річного єпископа Філарета зводять у сан архієпископа і призначають постійним членом Священного Синоду, екзархом України, архієпископом Київським і Галицьким. У 39 років Філарет стає митрополитом Київським і Галицьким. І в усіх своїх досягненнях владика Філарет бачить волю Божу, ніколи не сумніваючись у правильності свого вибору, чернечого життя. На його думку, віра і беззаперечне служіння було запорукою його стрімкого сходження щаблями церковної ієрархії: "Якщо Бога немає, даремне наше життя". 

Філарет: "Я не порушував законів ані радянської доби, ані церковної"

– Про що це свідчить?  

Роман Коляда: Кілька дат, які були названі, свідчать про дуже стрімке сходження патріарха Філарета щаблями церковної ієрархії. І оця була дуже характерна фраза, що "я не порушував законів ані радянської доби, ані церковної". Мені здається, що це, з одного боку, дало йому можливість з його рішучістю і енергією стрімко рухатися. І це ж дало можливість свого часу його опонентам закидати йому різну гидоту, коли така була політична кон'юнктура, коли було розділення православ'я в Україні. Дуже характерним в його біографії був епізод, коли почалася "Перебудова" і почалася підготовка до заходів з тисячоліття хрещення Русі. У фрагменті з нашої історичної програми про це якраз розповідається: 

"Активну роль митрополит Філарет зіграв у піднесенні рівня святкування тисячоліття хрещення Русі у 1988 році. Саме він домігся, що святкування цього ювілею з церковного рівня, на чому спочатку наполягало політбюро компартії, було перенесено на рівень державний. І крім запланованих урочистостей в Москві та Ленінграді, до програми святкування було долучено ще й Київ. Процеси демократизації активізували національний релігійний рух в Україні. У червні 1990-го відбувся Всеукраїнський собор Української автокефальної православної церкви, який започаткував відновлення української автокефалії. Предстоятелем церкви Собор обрав блаженнійшого Мстислава (Скрипника), митрополита УАПЦ у США. Так само було проголошено утворення Київського українського патріархату, предстоятелю якого надавався титул "Патріарх Київський і всієї України". З огляду на ці події єпископат Української православної церкви за ініціативою митрополита Філарета прийняв звернення до патріарха Московського і всієї Русі Алексія ІІ і архієреїв РПЦ про надання Українській православній церкві самостійності й незалежності в управлінні. 25-27 жовтня 1990 року архієрейський собор РПЦ надав УПЦ самостійність і незалежність в управлінні, а митрополит Філарет був обраний українським єпископатом, предстоятелем Української православної церкви з титулом "митрополит Київський і всієї України". 

Після прийняття Верховною Радою України 24 серпня 1991 року державного Акту про проголошення незалежності, у листопаді 91-го відбувся Всеукраїнський помісний собор Української православної церкви, який одноголосно прийняв рішення про автокефалію УПЦ. Собор звернувся до патріарха Алексія ІІ і єпископату РПЦ з цим рішенням, на що патріарх категорично не погодився. У мас-медіа почали з'являтися інформації про незавжди моральні вчинки митрополита Філарета. А опоненти Філарета взагалі вважали, що його прагнення відновити автокефалію Української православної церкви засноване на честолюбстві, що особливо загострилося після того, як його не обрали патріархом московським. Хоча саме він у 90-му році розглядався найбільш ймовірним претендентом і навіть був обраний місцеблюстителем священного престолу. Від 30 березня по 4 квітня 1992-го року в Москві проходив один із найнапруженіших архієрейських соборів РПЦ, на якому більшість архієреїв підтримало не звернення Всеукраїнського помісного собору про повну канонічну незалежність Православної церкви в Україні, а позицію патріарха Алексія ІІ і російського єпископату. Замість питання про автокефалію Української православної церкви впродовж двох днів обговорювалася діяльність самого митрополита Філарета. Суть усієї критики зводилася до вимоги, що владика Філарет сам склав з себе митрополичі повноваження. Блаженніший Філарет врешті-решт пообіцяв, що звернеться до архієрейського собору Української православної церкви з проханням забрати від нього повноваження предстоятеля і обрати нового. Проте пізніше Філарет змінив своє рішення, посилаючись на тлумачення авторитетним православним каноністом, єпископом Далматинсько-Истринский Никодимом XVII правила Антиохійського собору IV століття, згідно з яким: "правила Православної церкви категорично осуджують єпископа, митрополита або патріарха, який подає відречення від керування тією церковною областю, яка довірена йому законною владою. Подавши ж таке відречення, він перестає бути єпископом у найсуворішому сенсі цього слова. За змістом XVII правила Антиохійського собору, жоден єпископ не може залишити довірену йому кафедру. Винятки дозволялися тільки через небажання кліру та народу прийняти обраного". 

25-27 червня 1992 року було скликано Всеукраїнський православний собор, на якому відбулося об'єднання Української православної церкви і Української автокефальної православної церкви в єдину Українську православну церкву – Київський Патріархат. Собор заявив, що головою УПЦ КП вважає патріарха Мстислава (Скрипника). Заступником Київського патріарха Собор затвердив митрополита Філарета. Одночасно з Об'єднавчим собором Київського патріархату 26 червня у Харкові був скликаний ще один собор, який об'єднав те українське духовенство, яке не підтримало владику Філарета. Цей Собор обрав митрополитом київським Володимира (Сабодана). У 1995 році, після смерті патріарха УПЦ КП Володимира (Романюка) патріархом Київським і всієї Руси України став митрополит Філарет. Його служіння на Київській кафедрі триває вже більше 40 років, що є найдовшим в історії українського православ'я". 

           Роман Коляда. Фото: ФБ-сторінка Романа Коляди

 "В церкві не буває двох однакових особистостей"

Роман Коляда: Цю концентрацію подій, почуттів, вольових рішень і випробувань, сучасною мовою кажучи, винесла б далеко не кожна людина. Це треба просто розуміти. Зараз його хто продовжує називати патріархом Київським, хтось називає "почесним патріархом", хтось пропонує йому бути єпископом-емеритом, як свого часу Любомир Гузар вчинив. Він казав, що "я хочу ще теплою рукою передати владу в церкві". Це був цікавий в цьому контексті вчинок. Але в церкві не буває двох однакових особистостей. Патріарх Філарет є ось таким. Чотири роки тому він давав інтерв'ю колезі Світлані Мялик. І там надзвичайно промовистою є його відповідь на те, що ж найбільше він досягнув за 25 років свого буття Патріархом Київським: 

"Якщо говорити про досягнення за 25 років мого патріаршества – це створення в Україні Київського Патріархату. Тобто, незалежна церква. Я вже тоді боровся за автокефалію української церкви. Чому? Тому, що Україна стала незалежною державою. Раз Україна стала незалежною державою, то в незалежній державі повинна бути і незалежна церква. Української церкви, як національної церкви, не може існувати без української мови. І тому моє завдання полягало насамперед в тому, щоб забезпечити церкву богослужбовою українською мовою. І тому за ці 25 років я переклав всі богослужбові книги, а їх більше 40 томів. І тому, якби не було цієї богослужбової літератури українською мовою, української церкви не було б. А тепер, оскільки є, українська церква буде існувати назавжди". 

– Це слова владики Філарета від 2020 року, так? 

Роман Коляда: Так, це 2020 рік. У цих словах величезна концентрація. Тому що праця патріарха Філарета за забезпечення корпусу богослужбових книг українською мовою абсолютно самовіддана, наполеглива і вперта. І зараз його учні, тепер уже сивобородий український єпископат Православної Церкви України, продовжує насправді цю працю. Зараз уже нові видання Служебника з'явилися, нові видання багатьох інших книг, без яких неможливе богослужбове життя. Тож учні його справи продовжують, хоча не в усьому є суголосність у їхніх діях. Патріарх свого часу підписав документи для Об'єднавчого собору при утворенні ПЦУ, потім з неї сам вийшов. І оця неоднозначність того, що він так інтенсивно вів церкву до автокефалії, а потім так же інтенсивно почав від цього відходити.

Юрій Чорноморець: "Він міг би бути "почесним батьком" для всіх. Але…"

Я довго шукав, хто може пояснити, що відбувалося з патріархом протягом всього його величезного життя і діяльності. Відповідь дав український богослов Юрій Чорноморець

"Моя родина знає патріарха Філарета з 1966 року. Мій дід був настоятелем Володимирського собору в 60-ті роки. Відповідно, з 16 травня 1966 року патріарх Філарет перебуває на Київському престолі. Спочатку як митрополит Київський московського патріархату, а з 92-го року вже митрополит Київський Київського патріархату. Потім він став патріархом Київським і всієї Руси України. До самого об'єднавчого Собору перебував на такій посаді. Патріарх Філарет завжди мав кілька надзвичайно важливих рис. По-перше, він був надзвичайно діяльним завжди і всюди, навіть за радянської влади. Він дуже активно проповідував, їздив завжди по всіх громадах і його проповіді завжди всім подобалися своєю ясністю, зрозумілістю і глибиною. По-друге, патріарх Філарет був дуже дієвою людиною, тобто він не соромився завжди і всюди входити у відносини з найрізноманітнішими людьми, якщо це було для користі церкви. Тобто він не вважав чимось таким для себе незначним, наприклад, зустрітися з бучанським селищним головою, поговорити про те, щоб виділили землю для храму. І тепер в центрі Бучі стоїть прекрасний собор, до якого приїжджають всі міжнародні делегації. А відповідно, колись патріарх Філарет посприяв тому, щоб і виділили землю і дав перші гроші на цей храм. І дуже важливо, що ось ця така його діяльнісність перейшла частково до молодого покоління Православної церкви України, а саме до єпископів ПЦУ. І вони теж діяльні, хоча не можна сказати, що так само активно, як і патріарх Філарет. Відповідно, ще необхідно нашим релігійним лідерам мати настільки ж велику активність, яка була всі роки у патріарха Філарета.

Звичайно, у патріарха Філарета всі ці роки були стабільні недоліки. А саме – священство його боялося, єпископат його боявся, оскільки правив він доволі таки тиранічно, прямо слід сказати про це. І на сьогоднішній момент ці його риси, які були пов'язані з його стилем такого диктаторського правління, вони дали про себе знати. Хоча перед Об'єднавчим собором ми бачили, що патріарх Філарет дуже сильно пом'якшувався. З 2014 по 2018 рік йшло його дуже сильне пом'якшення. І коли він повернувся знову до ролі такого властолюбного деспота, то все це дуже сильно зараз підвело патріарха Філарета. Він би міг бути фігурою безперечно позитивною і людиною, яка добилася Томосу все-таки, і людиною, яка пожертвувала своїм становищем заради Томосу, і могла би бути "почесним патріархом", "почесним батьком" для всіх. Але, на жаль, він обрав шлях перебувати на маргінесі історії на сьогоднішній момент. І відповідно це знову через його постійне властолюбство, і гординю, що було характерно і видно вже з 1966 року. Цей такий диктаторський стиль, можна сказати, його і підвів. Я вважаю, що такий стиль в Україні єдино ефективний. Всіляко люблю, коли дійсно люди можуть брати відповідальність за історичний момент і діяти рішуче. Але буває так, що іноді це заводить людей не на зовсім хороші шляхи. В цілому бажаємо патріарху Філарету закінчити своє життя все-таки в святості та в повноті церковного спілкування". 

                       Юрій Чорноморець. Фото: Тернопільська Єпархія ПЦУ

Роман Коляда: Сам патріарх Філарет свою думку щодо цього висловив у давнішньому інтерв'ю Світлані Мялик: 

"Я був, є і буду до смерті патріархом. Не почесним, а дійсним патріархом. Продовжує існувати Київський патріархат і я є патріархом цього патріархату. Маленький він, але згадаємо 1991 рік. Тоді українська церква теж була не більшою. Але стала найбільшою церквою".