Фото: Українське радіо
"Тепер також чиниться геноцид"
Парламентська Асамблея Ради Європи проголосувала за визнання Голодомору актом геноциду українського народу. Пане Стефане, як ви оцінюєте це рішення ПАРЄ?
Стефан Романів: Вже 28 країн світу визнали голодомор геноцидом. Багато інших згадують про ту трагедію, але ще не визнали її геноцидом. Для нас було дуже важливо, щоб в цій резолюції було слово "геноцид", тому що багато парламентів визнають, що це був злочин проти людства і так далі. Наша ж місія цього разу полягала в тому, щоб переговорити з Офісом президента, з МЗС, Міністерством культури, Інститутом національної пам'яті, з керівництвом музею Голодомору щодо того, як ми будемо вшановувати і відзначати 90-ліття. І ми домовилися, що не буде різних програм. Буде одна всесвітня програма, і нею буде керувати, очевидно, держава.
Світовий Конгрес Українців має свої програми. Перша її частина – це програма "Нащадки голодомору". Більшість тих людей, які пережили голодомор, на жаль, вже відійшли у вічність. Тому ми закликаємо їхніх дітей, онуків, правнуків, щоб вони записалися до нашої програми "Нащадки голодомору".Ми маємо свій вебсайт і наступними тижнями оголошуватимемо ці справи.
Друга програма "Обітниця". Ми хотіли б бачити, що кожен написав кілька слів і підписався, що я не дам забути цю трагедію.
Наступна програма – "Запали свічку". За президентства Віктора Ющенка ми започаткували акцію "Незгасима свічка". Вона почалася в Австралії, ми об'їхали 33 країни світу. Це був резонанс. Тепер ми маємо програму "Передавай естафету". Тобто я вам передаю, ви передаєте комусь і так далі. Ми сьогодні запропонували, що першу таку свічку міг би запалити президент України. І остання частина цієї програми – це виставка "Марія". Вона подорожує Україною, а також має віртуальну версію. До нашого гасла — "Україна пам'ятає, світ визнає" ми додаємо ще одну частину – це "геноцид 1932-33-го років і геноцид теперішній". Адже нині також чиниться геноцид, Путін хоче винищити український народ. І сьогоднішня резолюція в ПАРЄ про це також говорить.
Пане Віторіо, яка ситуація в Бразилії?
Віторіо Соротюк: У Бразилії в 2003 році ми почали програму з визнання Голодомору геноцидом проти українців. Багато міст і штатів ухвалювали такі резолюції. У 2009 році була резолюція Комісії з культури Палати депутатів Бразилії. Тепер ми працюємо над тим, щоб наш Сенат і депутати також ухвалили рішення про визнання Голодомору геноцидом проти українців. І щоб кожна четверта субота листопад була днем пам'яті. Ця резолюція вже у нашому Сенаті.
Пане Стефане, ви сказали, що буде спільна програма. Як вам організаційно вдається поєднати зусилля багатьох українських громад і скільки країн буде залучено до цього процесу?
Стефан Романів: Питання Голодомору — святе. Кожна громада, можливо, по-різному вшановує цю пам'ять. Але вони настільки творчі, що їм не треба багато підказувати. Наприклад, в Австралії кілька років тому була мистецька виставка — три жінки фотографували тих людей, які пережили голодомор, і так доносили правду про ті події. Мистецтво грає велику роль. Прем'єр-міністр Австралії Ентоні Албанізі, коли минулого був у Бучі, сказав: "як одна людина може іншій людині таке зробити?". Ми сьогодні бачимо цю трагедію тут в Україні, ми бачимо, що сталося в Ізраїлі. Тому треба тепер знову ці точки поєднати.
Наскільки будуть активно і потужно залучені уряди в ключових країнах Європи, Північної і Південної Америки, можливо Азії?
Віторіо Соротюк: У Бразилії багато людей не знають правдиву історію Росії і України. Яку історію вони знають? Вони знають історію, яку написали в Москві, в Польщі, в інших країнах. У Бразилії немає ні однієї книжки з історії України, академічної, в жодної бібліотеці. Ми цього місяця будемо робити перепублікацію "Історії України" Ореста Субтельного. І передаватимемо її депутатам, журналістам, бібліотекам, на факультети історія у Бразилії. Я думаю, що Росія здійснює пропаганду, і діє дуже швидко. Ми ще ні.
В Бразилії немає перекладу на португальську цих книжок, я правильно розумію?
Віторіо Соротюк: Є вже одна книга Сергія Плохія "Остання імперія". Дуже гарна книга. Він переклав її на португальську мову. І тепер я хочу поговорити з Сергієм, щоб зробити публікацію у Бразилії. Я був у Швейцарії в одній книгарні і там було 60 книг з історії і сучасної України. Я купив 9 книг. А в Бразилії немає жодної.
А яка ситуація в Австралії? Вона визнала Голодомор геноцидом, але чи остаточні там формулювання?
Стефан Романів: Від 1983 року були різні резолюції, але слово "геноцид" ще не панувало. Тому ми працюємо над цим. В понеділок кожний член парламенту і Сенату дістане листа від Союзу українських організацій Австралії з матеріалами і закликами, щоб вони тиснули на міністра закордонних справ і на міністра юстиції Австралії, щоб внести це слово "геноцид".
Писанка вже є бразильською культурою
У Бразилії одна з найбільших діаспор України, 600 тисяч. Чи українці зараз мають можливість формувати порядок денний в Бразилії?
Віторіо Соротюк: У Бразилії найбільше бразильців українського походження. Це дуже "стара еміграція", як і я. Мені 78 років. Мої тато і мама вже народився у Бразилії. Це країна, де багато культур і націй давно змішалися. А це не проблема. Ми маємо багато людей, які підтримують нашу культуру, хоча вони не є українського походження. Також є ті, що вже забули про своє українське походження. Але, що дуже добре: в конституції Бразилії сказано, що це все є бразильська культура. Тому я можу сказати, що сьогодні писанка вже є бразильською культурою. Я маю брата. Він робить 8-10 писанок на день. Що його професія. Писанкар.
Чи є якісь видання, газети, заклади, де навчаються української мови діти теперішніх українців?
Віторіо Соротюк: Де є компактна еміграція, то українська мова є вдома і в церкві. Служба в церкві українською мовою. Тому, я думаю, що читати українською академічні книги не всі, напевно, можуть. Але, щоб говорити вдома, то мову знають. Щодо видань, то маємо дві газети. Кожній уже 100 років. Тексти у них друкують двома мовами — португальською і українською. Було багато радіопередач. Тепер їх менше. Але тепер є інтернет і багато людей читають про Україну там. Тобто комунікація гарна.
Щодо наших можливостей впливати на країни Глобального Півдня. Якими інструментами ми можемо достукатися до мешканців цього регіону?
Стефан Романів: Якщо говорити про Світовий Конгрес Українців, то сьогодні ми в 65 країнах світу. В кожній країні є свої нюанси. Нашим завданням є встановити певні рамки роботи. Тобто сказати, що сьогодні наша акція та чи інша. Далі ви дієте самі, залежно від обставин. Маєте прихильний уряд до України? Очевидно, ви його згуртували. Ми час від часу спілкуємося з представництвом України в ООН і просимо надати нам дані, які країни голосують за Україну, які проти. Але нам дуже цікаво знати, хто утримався. І якраз з ними ми працюємо. Для прикладу, в питанні резолюції про Крим декого треба було переконувати. Але нинішня війна показала правдиві кольори Росії і люди почали розуміти. Тому нашим обов'язком є встановити певні пріоритети. Після повномасштабного вторгнення, ми всю увагу звернули на допомогу Україні. Тобто, на лобіювання урядів, впровадження санкцій, на надання Україні зброї. Але кожна частина СКУ в тій чи іншій частині світу робить це так, як вони це вбачають за потрібне.
Які інструменти найкраще працюють, щоб доносити інформацію про російську агресію в Україні?
Стефан Романів: Щоб мешканці певної країни зрозуміли ситуацію, треба її подати в контексті цієї країни. Тобто в Африці треба шукати ті приклади, які їм зрозумілі. Це та адвокація, яка розробляється. І найперше треба зрозуміти, в якому оточенні ви працюєте. Наприклад, в Австралії ми найняли професійну фірму, яка робить для нас певне опитування. Вони роблять державне опитування про якусь внутрішню проблематику і запитують також, чи повинен австрійський уряд підтримати Україну? Тому треба розуміти механізми і своє оточення.
Три тижні тому була зустріч президентів України та Бразилії. На вашу думку, була вона плідна і до чогось призведе?
Віторіо Соротюк: Я думаю, що Бразилія і Лула (президент Бразилії Луїз Інасіо Лула да Сілва – ред.) вже сказали, що Росія не має права робити цю агресію. І вона голосувала в ООН проти Росії. Це добре. Але Бразилія не хоче давати Україні зброю. Проте, я думаю, що вона може здійснювати більше гуманітарної допомоги. Втім , я переконаний, що Лула чує тих, хто з ним говорить. Тому ми хочемо організувати зустріч нашої громади з Лулою, щоб про це поговорити.
