Фото: Українська правда
Щоб зрозуміти позицію Ватикану, ми маємо побачити її в конкретному контексті
― Чому у публічних виступах Папи Франциска ми чуємо російські наративи?
Питання, яке ви поставили, відображає певну перспективу, в якій сприймаються певні висловлювання Папи Римського, курії, чиновників в Україні. Ми це можемо розуміти, тому що ми переживаємо цю війну, ми є тими, хто обороняє свою країну і своє права на існування, а не лише кордони чи територію. Напевно, що наша перспектива, наше бачення цієї війни і ситуації навколо неї є позначене цим розумінням, характером цієї війни.
Ватикан, Апостольська столиця і конкретно цей Папа Римський у своєму баченні користуються тією інформацією, яку вони мають, і бачать ці події саме з тієї перспективи, з якої Ватикан звик бачити міжнародну політику і розуміти своє місце, яке може ця держава, яка має такий своєрідний церковний характер, відігравати. А якщо до всіх цих обставин додати не просто десятилітнє, а багато вікове домінування російських наративів та поглядів у західній історіографії, свідоме чи несвідоме повторення цих наративів багатьма науковцями, політиками на Заході, ми маємо зрозуміти об’єктивність саме такого підходу. Я не хочу сказати, що він є справедливим, але він зумовлений низкою обставин і не обов’язково проросійськими симпатіями. Щоб зрозуміти позицію Ватикану, ми маємо побачити її в конкретному контексті.
Якщо говорити про конкретні речі, то справді провідною думкою Святого Престолу є служіння мирові, це випливає з християнської віри, заповідей. Адже серед блаженних є блаженні миротворці - ті, які творять мир, сприяють мирному співжиттю народів. З точки зору віри вони є людьми, які творять богоугодні справи. Очевидно, що Ватикан в різних історичних періодах, на різних етапах намагався виконувати цю місію або принаймні бути посередником. Тому нам важливо розуміти, що Ватикан і Папа Римським не є ворогами України. Він у багатьох своїх заявах дуже чітко солідаризувався з Україною як на словах, так і дуже конкретними вчинками - висилаючи своїх посланників, надаючи матеріальну допомогу. І це триває не лише від повномасштабного вторгнення, але з 2014 року.
У Ватикані ілюзій щодо Росії немає
― Чому нам треба мати хороші відносини і повне взаєморозуміння із Ватиканом? Адже за два роки до повномасштабної війни Україна не мала посла у Ватикані.
Якщо говорити про позицію та стосунки із Ватиканом у історичній перспективі, то я би почав з періоду Другої світової війни. Сталін, коли йому сказали, що треба враховувати позицію Ватикану, запитав, скільки дивізій у Ватикану, насміхаючись, що він не буде звертати увагу на таку величину. Але буквально через декілька місяців після завершення Другої світової війни, розпочалася величезна добре продумана спецоперація радянських спецслужб по особистому розпорядженню Сталіна щодо ліквідації цілої церкви ― Української греко-католицької.
Це яскравий доказ того, що ватиканський чинник враховувався радянською владою, і боротьба проти Ватикану відбувалась тому, що зв’язки України із західним світом були загрозою для радянського режиму.
Не секрет, що Папа Іван Павло ІІ, який знав, що таке тоталітаризм, розумів необхідність звільнення України з радянського поневолення. І ми знаємо, яке величезне значення для прориву України як окремого суб’єкта міжнародної політики і світової історії мала пасторська поїздка Івана Павла ІІ в Україну та проголошення ним блаженними мучениками за віру представників цієї церкви, які були знищені тоталітарним режимом.
Олег Турій. Фото: Почесні Амбасадори Львова
Навіть в цих важливих переломних подіях ХХ-початку ХХІ століття взаємини України з Апостольським Римським Престолом мали кардинальне значення для віднайдення Україною свого місця у тогочасному світі. Якщо ж говорити про сучасну ситуацію, то очевидно потреби мати своїх приятелів, мати можливості для будування ширших коаліцій, просування нашого українського порядку є дуже важливими. Рим та Апостольський престол є тим середовищем, де це можна робити.
Звернення Папи до російської молоді, які для нас є такими болючими, де він згадує про велику Росію, Петра І, Катерину для мене були настільки несподіваними, що я думав, що це фейк. Вони повторювали стереотипні речі, які намагається нав’язувати російська пропаганда, що не вірилося, що це правда. Але коли я проаналізував вже офіційний текст, то я зрозумів, що люди, які готували цей візит, розуміли специфіку ситуації, якою є сучасна Росія. Думаю, що там ілюзій немає і те, що Папа раніше закликав Кирила "не бути вівтраним хлопчиком при Путіні", ― це для церковної людини "вбивча" характеристика. Ми, можливо, як світські люди не до кінця її сприймаємо, але цим він дискваліфікував предстоятеля цієї церкви, яка сьогодні виправдовує злочини та благословляє їх.
Тих, хто критикує режим в Росії, не бракує, але Папа намагається промовити в інший спосіб ― він намагається шукати ті "точки", які би мали самих росіян підкріпити у переконанні, що вони також є європейцями й мають в своїй історії бажання бути європейським цивілізованим народом. До цих речей Папа мав би апелювати, проте він апелює до тих моментів, які нібито і були якимось чином забарвлені проєвропейськими амбіціями, але ці амбіції були імперськими. І ось це розуміння, що будь-які спроби оновлення Росії завершуються ще гіршими репресіями проти тих, які вірять в це оновлення, ми, українці, мали би доносити.
