Фото: Майкл Федорак
На "Новій хвилі" в 2009 році мені дуже нав"язували заспівати якийсь радянський хіт. А "Верше, мій верше" на той момент не знали навіть українці!
— Нарешті одна з найулюбленіших лемківських пісень у твоєму виконанні — "Верше, мій верше" — буде доступна до прослуховування на стрімінгах! Вітаємо тебе! Але скажи — чому ти так довго чекала?
Я якось раніше не звертала уваги (що є лише телевізійний запис — прим. ред.). Це мої прихильники раз за разом мені писали: "А де її послухати?" На "Новій хвилі" в 2009 році мені дуже нав"язували заспівати якийсь радянський хіт. Але я все ж таки виборола право виконати "Верше, мій верше". Мені казали: "Та її ж ніхто не знає!" Більш того, не знали на той момент навіть українці! Але, напевне, тоді вибору сприяла моя підсвідомість. Тому що "Верше, мій верше" є символом туги українських лемків за Карпатами, Бескидами. І вони писали мені після "Нової хвилі" — мовляв, "дякую, що ви винесли на широку сцену цю тему".
Потім з часом в моїй творчості тема Батьківщини, тема народних пісень поверталась, і постійно промальовувалась через мої альбоми. І от коли я нещодавно працювала над альбомом "Qirim", то хотіла, щоби там обов’язково була "Верше, мій верше" Для мене це була можливість показати, що побудова українських і кримськотатарських пісень схожа. Мелодика їхня схожа. Самі сенси, які вкладали в них наші пращури — схожі. Тож я вирішила зробити оркестрову версію цієї пісні. І наприкінці презентації альбому "Qirim", яка відбулася 5 травня у Києві, ми виконали "Верше, мій верше".
Коли я зробила симфонічну версію — її зараз можна подивитись на YouTube — мені сказали: "А де взагалі твій оригінал?" А його нема! Більше того, виходить, що для того щоб послухати мою версію "Верше, мій верше", треба йти на російський сайт, де викладений запис того фестивалю. А нащо нам це потрібно? Тому ми вирішили записати і залити це на свої стрімінги.
Ви знаєте, настільки я все люблю змінювати. Кожен раз співаю по-різному і в мене немає одних і тих самих версій з концертів. Так от, "Верше, мій верше" залишилась в тому ж вигляді — мені не хотілося змінити анічого!
— Запам’ятався той виступ: ти така тендітна стоїш на сцені в тій шубці, в цій невагомій сукні — і в самому кінці ця шуба падає, і відбувається кульмінація "Верше, мій верше". Це було вражаюче!
Це улюблена лемківська пісня, яка про тугу за рідними горами і за коханням, яке вже більше не повториться. І це дійсно тісно пов’язане з історичними віхами українців, яких примусово виселяли або які вимушені були виїхати з Лемківщини до Америки або до Канади. І ця туга знову зараз актуальна для українців…
Хочеться, щоб наша українська музика зростала: стара — набувала нових сенсів, нова — була більш глибинна і змістовна
— А як ти взагалі познайомилась з цією піснею?
"Верше, мій верше" прийшла до мене з альбому "Два кольори" Квітки Цісик. Я в Консерваторії тоді її багато співала — разом з "Ой, заграли козаченьки", "Іванку-Іванку". І коли в 2009-му році я обирала пісню для конкурсу, то мама мені нагадала: "А пам'ятаєш, як ти так добре співала вдома "Верше, мій верше"?".
Тоді я вирішила щось зробити з нею, щоб вона звучала по-сучасному. Я стояла на зупинці, чекала на маршрутку і настукувала ритм. Потім зателефонувала Антону Бурико (трубач, композитор і аранжувальник, який входив до концертного складу Братів Гадюкіних, Mad Heads XL, Вася Club, ВВ – прим. ред.), кажу — "давай отак і отак, накидала йому референсів". Так і з’явилась ця версія.
— В тебе є можливість зараз звернутись до слухачів Радіо Промінь.
Любі слухачі, дуже прошу слухати українське, підтримати українське, бо мені дуже сумно, коли трапляються новини, що в наших хіт-парадах на першому місці якісь російські загарбники. Мені не хочеться цього бачити, мені не хочеться цього чути. Мені хочеться, щоб наша українська музика зростала: стара — набувала нових сенсів, нова — була більш глибинна і змістовна. Дякую за те, що слухаєте.
