Фото: Крим СОС
Що змінює відставка міністра культури Олександра Ткаченка з його посади?
Микита Потураєв: На мою думку, Олександр Ткаченко був одним з кращих міністрів культури, але з цим, безумовно, можна сперечатися. Питання не в особистостях. Питання в тому, в яких обставинах це відбулося, а що це означає і які ризики створює. А ризики очевидні: ми зараз стикаємося з тим, що культура фактично фінансуватися не буде до перемоги, тому що в саме таких умовах ухвалювалося це рішення — навіщо витрачати гроші на культуру?! Це, в принципі, можна навіть прийняти, адже у нас справді витрачати є багато на що. Однак, багато на що — не означає на фронт. На фронті на військові потреби гроші з донорських допомог витрачати не можна, вони повинні йти виключно на цивільні витрати. Чи загине культура від того, що ми не будемо на неї витрачати гроші? Ні не загине, бо культура є продуктом нації. Скільки існуватиме нація, стільки існуватиме українська культура. Але втрати для культури, я вважаю, можуть бути дуже болісними.
Чому ви вважаєте, що питання відставки міністра — не в персоналіях? Міністр — це політична фігура, відповідно, від його позиції і політичної волі залежить, як буде розвиватися ця галузь в Україні.
Микита Потураєв: Тому я і наголошую на тому, в яких обставинах це відбулося. Бо, хто б не був наступним міністром, він зіткнеться з абсолютно очевидною проблемою: не буде грошей фінансувати культурні потреби. Тому що попереднього міністра було звільнено фактично за те, що він намагався профінансувати ті чи інші достатньо великі культурні проєкти. А якщо ми не фінансуємо культуру, не зрозуміло, що там буде робити новий міністр.
Соломія Боршош: Що означає "ми не будемо фінансувати культуру"? В державній бюрократичній системі для припинення фінансування потрібні зміни до закону "Про бюджет", поки що цих змін не відбулося. Тобто передбачене фінансування ще є. Якщо я не помиляюся, йдеться про суму 8 мільярдів, вони нікуди не списані. Питання в тому, наскільки меншою стане ця сума, і чи стане вона меншою.
Микита Потураєв: Зараз війна, бюджети "різалися" на стільки, на скільки це було можливо. В 2022 році залишали тільки витрати на зарплати працівникам—бюджетникам культурної сфери. В цьому році з'явилося трохи грошей завдяки стабільній макро-фінансовій підтримці і допомозі, ця сума склала трохи більше 8 мільярдів гривень. Ці гроші витрачаються, бо йдуть бюджетні виплати, нарахування зарплат. Щодо таких великих проектів, як, наприклад, ті 400 мільйонів на 53 серіали і художні фільми, вони нікуди не були витрачені, і не будуть витрачені на вимогу громадськості.
Претензія громадськості була в непрозорому розподіленні цих коштів, і також претензій були не до всіх серіалів, а до того, який збиралися знімати за російським форматом.
Микита Потураєв: Це все неправда. Все ґрунтується на дописі однієї з продюсерок з персоналу.
Ми говоримо про Аллу Самойленко, кастинг-директорку і кіноакторку.
Микита Потураєв: Ми не бачили виступів інших продюсерів. Тому, це неправда, що він був втаємничений. Коли ми планували бюджет, ми одразу сказали, що ці гроші ми закладаємо на серіали та фільми. Це — найбільш короткий цикл виробництва, допомагає задіяти максимальну кількість людей з кіноіндустрії. Всі знали, що це буде, всі слідкували за новинами. І якщо ми подивимося перелік фільмів, які перемогли, то побачимо там дуже багато представників української кіноіндустрії. Там не багато телеканалів, в основному там український кіновиробник.
Якою є роль Міністерства культури і нового міністра під час війни? Чим повинно займатися Міністерство культури?
Соломія Боршош: Почнімо з того, якою є ця війна. Це війна проти української ідентичності. Культура — це частина цієї війни. Тому я вважаю, що фінансування потрібне.
Я нині не бачу всієї картини в Україні: обсягу витрат на фронті, кількості загиблих, мілітарної стратегії. Я не впевнена, що знаю відповідь на це запитання, чи потрібно зберегти бюджет таким, який він був до січня чи зменшити і передислокувати на інші статті. Тут повинні ухвалювати рішення ті, хто бачать повну картинку. Але я можу точно сказати, що ця війна — проти української ідентичності. Наш ворог говорить про те, що нас не існує. Відтак, культура має величезне значення. Я культуру сприймаю в широкому сенсі цього слова. Розмови про демократію, добре врядування, про те, якою ми хочемо бачити країну — це теж частина культури. Я не говорю лише про культурні заходи.
Роль Міністерства культури і роль Міністерства культури під час війни — це різні речі. Є чудовий мейнстримний приклад — Капітан Америка (супергерой з коміксів американського видавництва Marvel Comics — ред). Він з'явився в часи Другої світової війни. І, до речі, певні культурні агенції, зокрема, агенція культурної дипломатії в Америці закрилася лише в кінці 1990 років. Багато агенцій там працювали і працюють заради культури.
Але можна ще ширше подивитися на це питання — якою ми хочемо бачити нашу країну, яка модель розвитку у неї буде — американська чи європейська. В Америці ринок відіграє в культурі більшу роль, ніж в Європі. Європа більше фінансує щось, що не окупиться ринком.
Мені здається, що наша невизначеність існує, зокрема, і через те, що нині при владі люди, які вважають, що правила ринку повинні діяти і в сфері культури. Якщо кіно не може зібрати касу в прокаті, то держава не може безкінечно фінансувати такі фільми. Але культурна спільнота більше схильна до європейської моделі, коли держава фінансує проєкти митців-початківців з надією, що вони виростуть у щось комерційно привабливе.
Микита Потураєв: У нас є дражливе питання, яке ми не можемо вирішити багато десятиліть: залучення в сферу культури приватних грошей. Для того, щоб це зробити, ми повинні були вже давно ухвалити закон про меценацтво і звільнити частково або повністю від оподаткування приватні гроші, які заходять в культурну галузь. У нас, на жаль, постійно знаходяться десятки відмовок, а також гальмують процес зауваження міжнародних фінансових організацій: вони завжди були категорично проти цього через сприйняття України, як вкрай корумпованої країни. Але ми повинні вирішити це питання, оскільки перекладати весь фінансовий тягар тільки на державу — це пострадянський спадок. У нас має бути змішана модель, а роль Міністерства культури в тому, що воно має визначати пріоритетні напрямки, а потім залучати в них як державні, так і приватні кошти. Тут може і повинна бути суспільна дискусія, куди спрямовувати гроші. Роль Міністерства культури — це роль розробника політики, модератора і своєрідного диспетчера, який залучає кошти для реалізації проєктів.
Соломія Боршош: З одного боку, я погоджуюся з цими тезами. Міністерство культури повинно забезпечити прозорі і підзвітні інструменти передачі суспільного блага на культурні ініціативи. Це зазвичай робиться певними агенціями, які чітко і конкретно працюють виключно над тим, щоб розуміти, як гроші використовуються, на що і з якими показниками. Питання в тому, де має бути оця функція урядування культурних інституцій в Україні, і яким чином це має бути. Чи завжди міністерство встигатиме це робити. Іноді це функції врядувальника, менеджера вищого рівня над культурними інституціями. На практиці це часто означає, що за замовчуванням пересилається певна частина інституційного фінансування. Наприклад, ми бачимо в бюджеті мільярд 300 мільйонів — на театри, 800 мільйонів — на музеї, але належного врядування і звітності там не відбувається. Інституції культури, як і багато інших, не можуть стартувати і забезпечувати гарні яскраві проєкти, якщо у них не буде стабільного фінансування в якомусь відсотку для розробки цих проєктів.
Одне з основних завдань Міністерства культури — формування політики, стратегії української культури. Дещо дивно, що на 32 році незалежності ми все ще говоримо про те, що нам потрібно мати якусь культурну політику, розуміти, як держава бачить культуру, що вона в ній зберігає і розвиває.
Микита Потураєв: Держава, на мою думку, це сервісна надбудова. А нашу національну ідею чи культурну політику має визначати суспільство, інтелектуальні еліти. А держава має виконувати, створювати інституційні можливості.
Соломія Боршош: Українське суспільство на стільки живе, життєздатне і волелюбне, що воно очевидно розкритикує умовного автора культурної політики. Держава має створити умови для цієї великої розмови. Для такої розробки стратегії люди приходять зі своїми вже напрацьованими думками. В таких розмовах, якщо вони добре модеровані, дистилюються певні ключові моменти. Ця розмова має бути, держава має її створити, і, можливо, навіть і добре, що раніше, приміром, в 2010 році, ми цього не робили. Тому що культурна політика часів Януковича нам навряд чи б сподобалася.
