Фото: Сергій Галушка
Є такий фільм з Білом Мюреєм "День бабака". В українців зараз те саме – тільки в нас повторюється не день, а кожна секунда
Скільки часу ти готував "Секунду бабака"?
Майже рік. І ще півроку сидів і не писав його. Думав над тим, що треба все видаляти і таке інше.
Нормальний процес творчої людини. З чим були пов’язані сумніви?
Десь в квітні минулого року в мене вже був кістяк програми. І я дивився, як нісся весь цей двіж із стендапом – типу "вау! Антон Тимошенко збирає Жовтневий!". Всі коміки почали щось робити, а нічого не міг робити і дуже погано про себе думав в цей час. Але потім я сам собі допоміг … всілякі ліки там… І стало набагато краще.
З цим матеріалом ти поїхав у тур. Чи має він чітку структуру?
Це все одна концепція, яку я називаю "Секунда бабака". Я посилаюся на фільм "День бабака" з Біллом Мюреєм, де постійно повторювався один день з життя його персонажу. Життя українців зараз – те саме, тільки у нас повторюється одна секунда, а не день. Я розказую про досвід цивільного після повномасштабного вторгнення – про всю цю інформаційну попайку, коли відчувається нескінченна одна секунда життя. І я написав дуже смішні жарти про це!
Сам себе не похвалиш…
Приходьте на концерт! Буде смішно – я можу гарантувати це, бо вже відкатав цілий тур. Були солдаути, були концерти, на які приходили 18 людей – але всі ці люди були задоволені. Самі мені про це говорили – якщо що, то всі претензії до них!
Це найвищий кайф – коли жарт залітає і сміється цілий натовп людей. Саме тому я стендап-комік, а не хтось інший
Ти готовий до столичного концерту? Все ж таки "Жовтневий" – це не 18 і навіть не 100 людей.
Я готовий на 100%. Це найвищий кайф – коли жарт залітає і сміється цілий натовп людей. Саме тому я стендап-комік, а не хтось інший. Ти дістаєш свій серф і на хвилі людського сміху залітаєш в тунель – як у фільмах про рятувальників Малібу.
Як пройшов твій тур з цією програмою? Виступ у Києві буде фінальним акордом?
Так. Могло бути гірше, могло бути краще. Якщо говорити загалом, то рівно все пройшло. Ями були, але вони компенсувались пагорбами в інших містах.
Питання не в тому, зайде чи не зайде жарт. А в тому, буде тобі важче чи легше розкачати людей
В яких містах реагували краще?
Усюди, де я виступав, було добре. Якщо матеріал в тебе робочий, то він спрацює на будь-яку кількість людей. Питання не в тому "зайде чи не зайде". А в тому, буде тобі важче чи легше розкачати людей. Це вже питання твого внутрішнього ресурсу. Але те, що він спрацює – це 100%. Тому провальних виступів не було ніде.
Ти займаєшся стендапом вже не перший рік. Є якась різниця в сприйнятті жанру людьми, які приходили на стендап 2-3 роки тому – і тим, що ми маємо зараз?
Люди дуже голодні до приколів зараз. Найкраще я почував себе в Івано-Франківську. Там не був прямо повний зал, але всі були дуже раді мене бачити. І жарти залітали дуже добре. Навіть там, де ти їх не планував. Люди такі: "Давай все, що є! Ми ще додому з собою заберемо!". Минулий раз я був з концертом в Івано-Франківську 2021 року – і було так само класно. Якщо говорити за ці 2 роки – то мало що змінилося.
Люди зараз голодні до приколів: "Давай все, що є! Ми ще додому з собою заберемо!"
А з чим ти пов’язуєш те, що люди голодні до приколів? Це може бути сублімація страхів і їх вивільнення?
Так воно і є. Ти не можеш постійно знаходитися «на стрьомі», постійно напружувати м’язи. І я сподіваюсь, що я написав такий матеріал, який допомагає людям трохи розслабитися.
Твій колега Антон Тимошенко розказував в одному з інтерв’ю, що до поїздки на фронт з "Культурним десантом" він думав, що треба якось розпаювати-розкручувати людей. А потім він побачив на власні очі, що відбувається там – і це був настільки разючий контраст, що Антон вирішив навпаки "запаювати-закручувати" людей, щоб не розслаблялись.
Може, він і правильно сказав. Як поєднати стендап, в якому головна валюта сміх, і певні роздуми? Тут питання в тому, якої якості в тебе сміх. Тому що якщо ти йдеш по верхам (ми називаємо це "байрактарний гумор"), то воно когось і розпаює, але не мене. А якщо ти довго сидиш над якоюсь серйозною темою, і все ж таки дозволяєш людям посміятися, то я не думаю, що це працює на розбещення.
А якщо говорити предметно? Наведи приклад жарту?
Ось я якось застав повітряну тривогу в Києві і почав швидко крокувати до метро. Але не побіг. Хоча хотів. Але не побіг – бо ніхто довкола не біг. А я не хотів, щоб співвітчизники подумали про мене, що я аж так хочу жити. Ось такій жарт. Смішно? Може, і не всім – але всім зрозумілі ситуація і натяк.
Ти один з небагатьох коміків, який "зламав" цю систему. Ти опублікував свій попередній концерт на своєму сайті, де люди могли його придбати за якісь гроші. А у вільному доступі його не було.
Я такий капіталістичний крук.
На цьому концерті теж буде зйомка?
Планується. І так, цю схему я повторю – бо вона успішна.
Наскільки успішна?
Отримати запис коштувало 250 грн – і ти маєш рік на те, щоб насолоджуватись матеріалом. В мене зараз на сайті під 800 продажів. Тобто, гроші відбилися і схема робоча. Треба шматочки з жартами закинуть на Тіктоки – люди побачать, що це смішно (тому що є реакція залу), що це робочий матеріал – і віддадуть тобі 250 грн.
Як поєднати стендап, в якому головна валюта сміх, і певні серйозні роздуми? Тут питання в тому, якої якості в тебе сміх
Як пишуться жарти? Ти говорив, що над новою програмою працював рік. Не всі розуміють, що 10 хвилин виступу пишуться місяць чи два. Хтось думає: це він вчора ввечері сів і накидав.
Таке може бути, але це буде сире. Може спрацювати безпосередньо, але потім йде допрацьовка місяць-два.
Як це відбувається?
Спочатку ти ходиш з думками "в мене ніколи не буде нового матеріалу, я найгірший комік". А потім "о, щось прийшло!". Потім починаєш накидувати всі думки – всі що є, погані й хороші. Виходить 20 хвилин тексту. І потім якщо з цього залишається 3 хвилини – це дуже добре. Це письменницька робота. Письменник пише з розумінням того, що написане ним потім треба буде самому запам’ятати і розказати.
Коли ти задумав концерт, ти як його починав писати? В тебе одразу була ідея про секунду, яку ти потім розкручував?
Навпаки. Назва з’явилась чи не останньою. Спочатку в мене було дуже багато ситуативних думок, але всі вони лягали в один і той самий контекст – страждання українця в поточному часі. Ти думаєш окремо про міжнародну допомогу, інформаційні накрути, повітряні тривоги – а потім дивишся на них і шукаєш спільні речі. І я от так подивився – і прийшов до цієї Секунди.
