Фото: Сергій Галушка, Радіо Промінь
У Cape Cod всюди є концепт. Все, що відбувається, будь-який рух має за собою певне інтелектуальне навантаження.
Які найцікавіші коментарі ви вже чули про ваш реліз?
Максим Сікаленко: Це перший реліз, коли не стежив за реакцією на нього. До повномасштабного вторгнення я, оскільки сам займаюсь розміщенням релізів на цифрових майданчиках, моніторив, що ж там пишуть. Хоча загалом це вже ні на що не впливає, бо ти випустив продукт, відпустив його, отримав дофамін і рухаєшся далі. Якогось емоційного забарвлення немає. Головне, щоб люди побачили, бо зараз дуже важко просувати контент, якщо він, умовно, не формату ТікТок. Хочеться, щоб все працювало, відбулось те, що заплановано. А відпочивати і отримувати від цього задоволення будемо потім.
Олексій Боднар: Знаєте, є такий момент, коли щось випускаєш, ти десь підсвідомо очікуєш на якусь реакцію. І врешті отримуєш коментарі, які говорять про те, що ти і так знаєш. Скажімо, релізиш пісню, розумієш її сильні та слабкі сторони, частіше сильні, звісно, і деякі коментарі дублюють те, що й сам, можливо, хотів почути, а можливо й не хотів… Зараз так мало часу, що я не встигаю стежити, що пишуть про наш новий реліз. Інколи захожу, щось читаю, але в основному тенденція позитивна.
Розкажіть, яка історія цього релізу?
Максим Сікаленко: Останній мій пост у лютому минулого року — це обкладинка альбому. Ми її затвердили, все супер. Ввечері 23 лютого я почав розписувати стратегію просування. Планували десь у березні все це вивантажити. А потім, особисто у мене так було перші три місяці повномасштабного вторгнення, ти сидиш на студії, береш бас-гітару в руки — і нічого не хочеш, не розумієш, навіщо це зараз. Думаєш про те, наскільки доречно взагалі займатись музикою під час війни. Та якоїсь миті розумієш, що це твоє ремесло, яким ти займався двадцять років. І рано чи пізно ти до нього повернешся. Чим раніше почнеш це робити, тим легше тобі буде пристосуватись до того, що відбувається, тим швидше почнеш нові пісні писати. Так вийшов трек "Перший час", він з'явився у червні чи липні минулого року. Кліп, який на нього зняли, хотілось зробити чорно-білим. Настав час, коли через стрес, підвищений кортизол твоя оперативна пам'ять звужується і ти можеш сприймати або чорне, або біле. Тому був такий максимально простий концепт, який збігався з нинішнім сприйняттям часу.
Тобто концепція релізу існувала?
Максим Сікаленко: У Cape Cod всюди є концепт. Все, що відбувається, будь-який рух має за собою певне інтелектуальне навантаження.
Випускати альбом у 20-х роках XXI століття — дуже складна історія. Звісно, якщо ти не робиш збірку пісень про Байрактар чи про пса Патрона.
Ви цим мініальбомом сказали все, що хотіли, може є потреба дописати ще кілька композицій?
Максим Сікаленко: Так буде ще другий мініальбом. Насправді мав вийти повноцінний альбом, але ми зрозуміли, що випускати альбом у 20-х роках XXI століття — дуже складна історія. Звісно, якщо ти не робиш збірку пісень про Байрактар чи про пса Патрона, а серйозно підходиш до написання пісень, продакшну, концепції тощо. І прямо писати альбом раз на два роки за умови того, що інфополе просто з'їдає всіх, то це абсолютно нелогічно. Краще робити більше і випускати частіше.
Олексій Боднар: Так, я цю позицію підтримую абсолютно.
Відео на пісню "Матч Поінт" заслуговує окремої уваги. Розкажіть, що ви взагалі зняли і що хотіли від нього отримати?
Максим Сікаленко: Коли вийшов кліп, ми спілкувались з деякими людьми, які казали, що взагалі дивно, що в Україні у 2023 році з'являються такі кліпи. Звідки, мовляв, бюджети. Насправді відео на пісню "Матч Поінт" знімали наприкінці 2021 року. Нам хотілось створити щось небанальне. Сама пісня "Матч Поінт" дворівнева. Є поверхнева сюжетна лінія — гра у великий теніс. Матч-поінт — це ситуація у тенісі, коли наступний удар може бути вирішальним. Другий рівень — це побутові стосунки і відчуття, коли є момент непорозуміння, коли ви перед прірвою. У певні миті партнерам не вистачає сили, аби проговорити щось, домовитись.
І от ліричний герой не витримав, його не вистачило на останній вольовий вчинок. Тому для кліпу дуже хотілось якусь цікаву ідею, але не просто зняти найпростіший асоціативний ряд — тенісний матч, арбітрів, гру. Ми ж зараз у 2021 році, уже під’їхало сприйняття максимально кліпове і треба щось таке, що буде абсолютно нестандартним: з контрастом, декількома рівнями, веселе і не дуже… Має бути нелінійна історія. І от Іван Сирник, один зі студентів Kyiv Academy of Media Arts, придумав для кліпу історію, написав сценарій. Нам сподобалось, але не було коштів. Ми почали їх збирати, шукати спонсорів. Та все одно бюджет був для нас як для незалежного проєкту дуже великим. Але назбирали. Ідея настільки сподобалась, що я собі візуалізував, як це буде працювати. У грудні 2021 почали знімати. Кліп мали випустити у березні 2022-го, але обставини склались так, що ще рік ми його дороблювали і от тільки 19 травня відео нарешті вийшло.
Наскільки я знаю, з кліпом були певні проблеми, бо, скажімо, частина матеріалу залишилась на територіях, звідки їх певний час не можна було забрати, бо частина Київщини була окупована…
Максим Сікаленко: Так, у Бучі чи в Гостомелі лежали вінчестери, які ми не могли отримати. Але після деокупації все ж таки дістали. Та далі з'ясувалося, що команда, яка працювала над кліпом, розпорошилась: хтось у Берліні, хтось на фронті, хтось волонтерить… Тому довелось дороблювати його власноруч.
Фото: Сергій Галушка, Радіо Промінь
З точки зору творчості ми маємо дуже багато свободи.
Які емоції відчуває після виходу цієї роботи?
Максим Сікаленко: Поїдемо до церкви, поставимо свічку (Сміється — прим. ред.).
Олексій Боднар: … І відразу завантажимо наступну пісню.
Наскільки збіглось те, яким ви собі кліп уявляли, з тим, яким він вийшов?
Максим Сікаленко: Оскільки ми з Олексієм перфекціоністи, то не трапляється такого, щоб ми були задоволеними на сто відсотків. Насправді за період підготовки кліпу всі отримали більше досвіду. Я просто така людина, якщо працюю з кимось із творчих особистостей, то максимально намагаюсь не втручатися у процес. Тому я не ліз в естетику кліпу, мені подобалась сама ідея, сюжетна арка, а для всього іншого є режисер. Я його покликав саме для того, щоб він реалізувався. Якби мені був потрібен просто найманий працівник, я б все це зробив і сам.
Ти сказав, що намагаєшся не лізти у роботу інших людей, а вас у проєкті двоє. Як це поєднується?
Олексій Боднар: Я співаю класно. Максу подобається. В цьому плані нам дуже класно, бо відокремлюємо наші обов'язки і ніхто нікому ніколи не заважає. З точки зору творчості ми маємо дуже багато свободи. Всі вокальні лінії ми майже завжди робимо разом. Жодного разу не було так, щоб мені щось дуже сподобалось, а Максу щось дуже не сподобалось. Не пам'ятаю випадків, щоб кожен з нас мав полярну думку з приводу якогось музичного рішення.
Максим Сікаленко: Плюс є взаємоповага.
Іще скажіть, що ви жодного разу не сварились!
Максим Сікаленко: Жодного. Оскільки Cape Cod — праця двох абсолютно дорослих людей. Якщо хтось пропонує якусь ідею і виникає конфронтація, ми проговорюємо, чому ідея може працювати, а чому ні.
Олексій Боднар: Так, коли питання смаку закінчується, постає питання суто інженерне: чи ідея буде працювати, чи ні. У нас це завжди діалог.
Виходить у тебе якийсь реліз, маєш якесь місце в інформаційному просторі, то будь ласкавий, спрямуй це також на допомогу. Ми зараз в одному човні, нам треба разом рухатись, треба працювати.
Cape Cod цьогоріч виповнюється дванадцять років! Що для вас стало головним творчим досягненням за цей час?
Максим Сікаленко: Я навіть не замислювався над цим, бо проєкт не має якоїсь конкретної цілі. Мені подобається, що на творчому шляху була велика кількість етапів і на кожному з них я розвивався як особистість.
Я взагалі починав з того, що грав суперважку музику в іншому проєкті. Його я вважав сенсом свого буття. А потім він завершився. Рік я нічого не робив. А потім якось так збіглось, що на початку 2010-х у Києві з'явилася нова, умовно кажучи, креативна тусовка. Наприклад, клуб Xlіб. Я почав його відвідувати. Це було особливе місце, куди приходили панки і танцювали під сучасні електронні теми. Електронна музика до 2010-го була чимось, під що курять кальян і танцюють у вечірніх сукнях. А тут прийшли чуваки, які не йдуть в клуб похизуватися, вони просто приходять потанцювати, реально, щиро. З цього і почалося: а чому б не спробувати і таку музику робити. Я взявся, почав виступати. І це взагалі інший досвід. Коли ти граєш важку музику, після концерту приходиш, заходиш на тематичні форуми і там всі тебе ненавидять: звук поганий, вокаліст погано співав, гітара не звучала, все дуже погано… Максимально токсичне середовище. А потім ти приходиш в клуб, починаєш там грати музику, яка тобі подобається, не супер мейнстримну, і люди від цього отримують задоволення. І ти дивишся на них і такий: "А так можна було?"
Після цього етапу я, попри те, що був бас-гітаристом, почав доходити до того, як працює вокал. Потім з'явився Олексій. З ним це був вже зовсім інший рівень, бо я почав писати тексти. А це праця з підсвідомим. Коли ти музикант із системно-аналітичним підходом до роботи, то розумієш, як працюють абсолютно різні жанри музики. Але у випадку написання текстів вмикається підсвідоме. Для мене їх поява — магія. Таким шляхом ти йдеш і щоразу знаходиш щось нове, що дає тобі, умовно, дофамін — щастя. Ось у цьому шляху і є основне надбання проєкту Cape Cod особисто для мене.
Олексій Боднар: Я теж працював з доволі іншою музикою до цього. Cape Cod ― мій перший дорослий проєкт, де я є вокалістом. Це нові емоції, нова музика, новий інструмент. Це дуже великий розвиток.
Тобто ви як самураї: не маєте мети, лише шлях.
Максим Сікаленко: Я більше скажу, в цьому і є сенс життя.
Як проєкт Cape Cod дивиться в майбутнє?
Максим Сікаленко: Якщо раніше, коли виходив перший альбом, я собі розписував план розвитку на два роки, то зараз горизонт планування ― тиждень. Бо решту часу ти маєш допомагати волонтерам, ЗСУ. Взагалі, все, що зараз відбувається, робиться саме для цього. Виходить у тебе якийсь реліз, маєш якесь місце в інформаційному просторі, то будь ласкавий, спрямуй це також на допомогу. Ми зараз в одному човні, нам треба разом рухатись, треба працювати. Все максимально просто: є запит ― допомагаєш. Працюєш далі, знову допомагаєш. Вже після перемоги подивимось, чи повернемось ми взагалі.
Мені здається, якщо до пандемії життя можна було порівняти з плаванням на човні, коли у тебе є можливість доплисти до берега, трохи навчитися як це краще робити, сісти у цей човен і плисти далі, то після пандемії ми взагалі не можемо пришвартуватися. Ти постійно пливеш, весь час чомусь вчишся, щось нове відкриваєш. Це важко, це перебудова нейронних зв'язків, але в такій парадигмі ми живемо.
Редакторка текстової версії ― Анастасія Герасимова.
Підписуйтеся на подкаст "Вікенд Нової Музики" на найбільших подкаст-платформах, щоб першими дізнаватися про найяскравіші музичні новинки від українських артистів.
