ілюстроване фото Супільне
— Коли я опановував перший комп’ютер мені старший друг (і досвідченіший користувач) дав геніальну пораду — розумієш, комп’ютер робить не те, що ти хочеш, щоб він робив, а те, що ти сказав йому робити. Тобто ви наполягаєте на тому, що це не проблема, штучний інтелект?
Діана Клочко: Це проблема конкуренції людей, які працюють з візуальним, вербальним, аудіоконтентом і працюють на себе, на своє ім’я, на те, щоб заробляти і щоб їхній продукт так чи інакше ставав популярним. Це пов'язано з тією сферою культури, яка стосується, скоріше, мас-медіа. І взагалі масового, як такого. Тобто не індивідуального, коли важливий акт творення, а важливе його поширення.
Вахтанг Кебуладзе: Зараз направду вже з’являються згенеровані тексти. І, на перший погляд, вони виглядають як авторські, але якщо уважно їх читати, то є розуміння, що щось не те. Принаймні станом на сьогодні по цих текстах зрозуміло, що їх писала не людина. Це новий виклик, бо, наприклад, незрозуміло як до таких текстів писати рецензії, адже не напишеш, що текст писаний штучним інтелектом, якщо не маєш доказів. І плагіатом ці тексти не назвеш, бо штучний інтелект плагіат обходить дуже легко. Але не варто також думати, що згенеровані ШІ тексти це про набір слів, зовсім ні. Окреме таке речення має сенс, але разом — ні. Це моє враження. Втім мені здається, що згодом технологічно це можна буде подолати. Цікаво, чи зможе штучний інтелект передати індивідуальний підхід митця, письменника, філософа. Чи здатним він буде це зробити. Є фільм "Найкраща пропозиція" про аукціоніста, який знався насамперед на портретах і збирав копії легендарних портретів, мав їх величезну колекцію. І друг у нього запитував, навіщо той збирає копії, він же, мовляв, такий фахівець, що одразу розуміє, що це підробка. На що аукціоніст відповідав: "Якщо копія настільки талановито написана, що лише я можу розпізнати, що це копія, то цей майстер не міг не додати до картини чогось від себе. Тому це все одно авторський витвір". І от чи може додати цього "чогось" штучний інтелект? Це велике питання. І ще одне, на що я звертаю увагу. Це стосується вербального мистецтва, а надто вербальних інтелектуальних текстів, філософських, наукових. Що у них найважливіше? Найважливіше у них — рефлексії та саморефлексії. Своєю чергою рефлексія — це зупинка, це уповільнення мислення. А чим нас переграє штучний інтелект? Тим, що він бездоганно і дуже швидко синтезує, ми не можемо робити цього так швидко. Але рефлексії взагалі, а насамперед філософські рефлексії, це призупинка потоку мислення, це спроба подивитися на те, що з тобою відбулося. Тому для філософської творчості має бути присутнім не лише елемент свідомості, а й самосвідомості. Наостанок метафора від одного фахівця, який працює у сфері штучного інтелекту: "Ви говорите про суб’єктність штучного інтелекту, що він ухвалює рішення, що може нами керувати, що в нього є якась воля. Ви маєте зрозуміти, що штучний інтелект це набір інструментів. Це конструктор, який працює дуже швидко. Але у ньому немає суб’єкта, який це робить".
— Я маю іншу метафору з власного досвіду. Ти дуже тонко підмітив, що штучний інтелект робить все швидко. Це одна з причин, чому я не граю в шахи з комп’ютерною програмою. Вона дуже швидко прораховує варіанти ходу і тебе спонукає втягуватись у такий швидкий темпоритм, відповідно ти через це прискорення робиш помилки, бо не береш часу подумати.
Діана Клочко: Скажу стосовно візуального мистецтва, яке зараз розвивається шаленими темпами. Наприклад, на будь-яку подію за лічені хвилини з’являється безліч мемів. Тобто люди вже мислять картинками. Меми, як нові анекдоти. Але проблема тут не лише у такій швидкій візуальній реакції. Бо, правда, візуальні образи впродовж тисячоліть накопичувались дуже повільно і це якраз свідчення того, що це були образи, створені людиною. Виникнення фотографії у 19 ст. дуже це пришвидшило. І от фото поставило перед живописцями та скульпторами завдання не робити реальної реакції. І відтак все 20 ст. навіть зокрема наш український модернізм, який вступив у конфлікт із соцреалізмом, це було бажання показати, що індивідуальне, суб’єкти знаходиться не у видимій реальності. Тому що тоталітарне мистецтво створювало міф прекрасної країни. Що з цього виходить? Мистецтво залишиться, просто воно буде настільки індивідуальним навіть по тому, що ми відчуваємо дивлячись на створений митцем колір, і не буде схожим на реальність, а жодна нейромережа чи штучний інтелект не може створити, наприклад, нову якість кольору. Це може створити тільки людина, яка роздумує над тим, що таке колір і яким чином людина перебуває у колірній реальності.
— Пригадуєте фільм "Я, робот"із Віллом Смітом. Із нього є прекрасний мем, який я згадую повсякчас, коли ми говоримо про штучний інтелект. Там зображені Вілл Сміт і герой стрічки робот. І от Сміт каже до робота: "Але ти ж машина. Ти не можеш написати симфонію, створити поему, написати картину". На що робот відповідає: "Так ніби ти можеш". Це я до того, що ми говоримо про штучний інтелект як ніби не загрозу, але є загроза…Якщо на конкурсі фото перемагає штучний інтелект, то які критерії тоді того, що є мистецтво? Якщо немає різниці чи людина сама зробила цю фотографію, чи вона вдало підібрала слова, щоб примусити машину її зробити?
Діана Клочко: Дивлячись, що розуміти під "мистецтвом". Тому що, наприклад, коли є мистецтво дизайну, то вже зрозуміло, що все робиться на комп'ютері. Будь-яка книжка робиться на комп’ютері. А в чому тоді мистецтво дизайну? В оригінальності комбінаторики. Машина оригінальність комбінаторики видати не може, тому що вона не суб’єктна.
— Раніше вважалася неподоланною проблема діалогу з машиною. Але зараз часто ми вже не можемо відрізнити машина з тобою спілкується чи людина. Тому не виключаю, що з часом ми дійдемо до того, що не зможемо і комбінаторику як людську якість визначати.
Вахтанг Кебуладзе: В принципі це ж питання постало задовго до штучного інтелекту та комп’ютерних технологій, а саме — коли виникла репродукція, коли виникла можливість нескінченних копій. Наприклад, іспанський філософ Хосе Ортега-і-Гасет дає таке пояснення, чим відрізняється мистецтво модерне від класичного. Він порівнює це з шибою у вікні. Класичне мистецтво претендувало на те, що шибка абсолютно прозора, а модерністське мистецтво навпаки — починає працювати із самим склом. І в мене є продовження цієї метафори — що таке постмодерністське мистецтво, що таке сучасне мистецтво? На мою думку, воно розбиває скло. Скло починає стирчати із самої реальності й ми вже інколи не можемо розрізнити, де мистецтво, а де сама реальність. Мені це спало на думку, коли я гуляв Венеційською бієнале, переходив з зали до зали, від інсталяції до інстанції і от зайшовши до чергової зали подумав "яка цікава інсталяція", але зрозумів, що це не інсталяція, а просто заіржавілі спортивні механізми. Але подумав би чи сприйняв би я ці механізми так, якби не було цього бекграунду попередніх просторів і інсталяцій.
— Виникає цікавий нюанс з авторським правом на твори, спродуковані штучним інтелектом.
Діана Клочко: За Цивільним кодексом України, минає 70 років і все, що створене людиною, стає суспільним надбання і належить всім. Тобто мистецтво світу належить всьому світу, воно не належить навіть спадкоємцям. Повертаємось до того, що штучний інтелект хоче згенерувати картинку. Картинка є тільки одним із видів мистецтва, який з'явився в епоху Ренесансу, а у 20 ст. митці намагались розширити мистецтво — перформанс, інсталяція, колажі різного типу, гепенінги. Кому це все належить? Чи може з цим, як з тим, що він буде імітувати, працювати штучний інтелект? Штучний інтелект може лише імітувати, а нові форми мистецтва може створювати людина. Не може штучний інтелект створити нову форму мистецтва.
— Видавництво "Ранок" видало дитячу книжку, повністю згенеровану штучним інтелектом. Як ви вважаєте, наскільки це взагалі може прижитися у світі?
Антон Мартинов: Оскільки це все нове, то воно завжди з одного боку манить, а з іншого відштовхує і сказати, як все рухатиметься далі на базі однієї книжки важко. Поки що я ідей про збільшення номенклатури у прайсі видавництва не бачив, але Україна, очевидно, тут не є мейнстримом. Наразі більше напружилися ІТ-сервіси, які в принципі зараз під загрозою, тому що їхня бізнес-модель сиплеться і книжка точно буде не першим продуктом, на чому пройде тестування.
— Зрозуміло, що з генерацією читабельних текстів для продажу до штучного інтелекту ще є питання. Але як щодо ілюстрацій до книжок? Найняти хорошого ілюстратора це дорого, а посидівши з кількома відеоредакторами штучного інтелекту, які генерують картинки, правильно підібравши слова і їх розташування, можна отримати цілком пристойної якості ілюстрації до того, що тобі треба. Це пришвидшує процес створення ілюстрації і здешевлює його. Ви готові з таким експериментувати? Якщо із текстами ще можна сумніватися…
Діана Клочко: Із зображеннями також можна сумніватися. Якщо ставитись до ілюстрації як до того, що просто пояснює чи оживлює текст, то, звісно, можна не сумніватися. Однак якщо ставитись як до повноцінного зображення, то цього не буде.
Антон Мартинов: По-перше, ми це вже використовуємо. Наприклад, книжка "З любов’ю — тато!" Валерія Пузіка, яку ми видали кілька місяців тому, вже вийшла із застосуванням штучного інтелекту в ілюстраціях. Так, є питання щодо авторських прав, тому що штучний інтелект формує свою картинку на базі уже створеного колись ілюстративного продукту. Але якщо підписувати всі угоди, що ми й робили, то можна бути застрахованими. Тому ми вже використовуємо штучний інтелект, як в обкладинках, так і в малюванні ідей. Наприклад, ми спілкуємось з автором книжки і він чи вона розповідають нам, яку картинку вони хотіли б передати читачу. І саме ці скетчі, перші варіанти обкладинок, від яких потім можна відштовхуватися у розробці самої обкладинки ми робимо за допомогою штучного інтелекту. Тому що самі дизайнери у великій своїй частині не хочуть вже займатися цією рутиною. У нас це працює так: є артдиректорка, автор і ілюстратор, вони зазвичай співпрацюють у трикутнику. Рідко коли артдиректорка сама малювала обкладинку, але таке теж було. Штучний інтелект тут як інструмент. Але якщо артдиректорка ухвалює рішення, що ту чи іншу обкладинку може повністю намалювати штучний інтелект, то тоді ШІ підіймається на третю позицію в описаний мною "трикутник".
— Чи думали ви про те, щоб писати за допомогою штучного інтелекту короткі анотації до книжок? Адже штучний інтелект вміє ідеально узагальнювати текст і пропонувати конкретні найголовніші тези.
Антон Мартинов: Роботу по контенту, пов’язану з сайтом видавництва, ми вже дуже сильно переклали на плечі штучного інтелекту. Тобто наші контент-менеджери вже мають роль управлінців штучним інтелектом. А анотацій через ШІ ми не пишемо, бо, по-перше, він бреше, по-друге, — поки що не може передати ту емоцію, яку ми хочемо. Звісно, тут може йтися про питання щодо налаштувань та правильного керування. Однак поки що анотації це надто великі ризики для нас, аби передавати їх на штучний інтелект.
— Розмова підвела нас до того, що штучний інтелект це не загроза, а лише інструмент у руках людини, тому що все одно остаточним автором людина. Авторське право за живою істотою.
Вахтанг Кебуладзе: Правильно було сказано, що авторське право воно не вічне. Право на витвори мистецтва та інтелектуальної творчості належать усьому людству. Щодо плагіату, то в музиці його визначають за 5 поспіль тими ж нотами, у текстах — 5 поспіль словами. Але річ у тім, що штучний інтелект це знає, легко обходить і може генерувати музику та тексти, що не будуть юридично розглядатися, як плагіат. Цікаво, що експерименти з генеруванням існували ще задовго до появи ШІ. Так, французький філософ Жак Дерріда написав текст у якому не було жодного його власного слова, він сконструював текст з діалогів Платона. Але ж він таким чином створив новий текст. Тобто штучний інтелект, комп'ютерні технології просто втілюють це технічно, а самі ці ідеї у філософії, у літературі вже існували задовго до технічних можливостей. Самосвідомість — це смерть для штучного інтелекту. Ми, люди, можемо витримати це уповільнення. Тому що якщо у ШІ запуститься вірус самосвідомості, то дуже швидко буде генеруватися уповільнення аж до того, що просто зупиниться. Але я не виключаю варіанту, коли ШІ навчиться генерувати енергію. Тоді ми в принципі будемо не потрібні. Однак це не означає, що в нього виникне самосвідомість. Зараз проблема у тому, що ми самі себе можемо знищити. А ШІ, якщо навчиться генерувати енергію, то існуватиме у цьому світі і без нас.
— Мистецтво штучному інтелекту буде потрібне?
Діана Клочко: Ні, для нього немає поняття мистецтва.
Вахтанг Кебуладзе: Так само для штучного інтелекту немає поняття потрібного. Йому нічого не потрібно. Він самодостатній. Була ілюзія, що прийде телебачення і вб’є все: театр, кіно, радіо. А зараз, коли з'явився інтернет, — що зникне і телебачення. Але ні, все просто нашаровується. І це є світ людини. Це ж не питання про мистецтво. Це питання про те, ким ми є. Нам мистецтво потрібне в усіх його вимірах, тому воно і залишиться.
