Фото: Сергій Галушка, Радіо Промінь
Я завжди хочу зробити щось інше, щось цікавіше. Можливо, це буде не так професійно, не так, як всі звикли, але я хочу, щоб це було по-іншому
Чому твоя пісня про Чорне море, а не про Азовське – ти ж виріс на ньому практично?
Пісня не тільки про море, а про бажання українців повернутися туди, де давно вони не були. На ті території, яких ми лишились, але які обов’язково повернемо. Я знаю, що без Чорного моря немає Азовського, а без Азовського немає Чорного. Тому вибрали Чорне, бо воно як старший брат. І звичайно, що це пов’язано з Кримом, який ми загубили вже давно. І ця пісня наповнена спогадами і бажанням повернутись туди якомога скоріше.
Ти там часто бував в дитинстві?
Так, бував кожен рік у вересні, бо ми їхали з Маріуполя на машині 5-6 годин, дуже швидко.
Яка історія створення пісні? Коли ти її написав? За яких умов?
Процес написання пісні був і не дуже довгим і не дуже швидким. Спочатку то взагалі була інша пісня – про якесь ефемерне кохання. Я зрозумів, що в ній немає сенсу, виходить звичайна пісня. А я завжди хочу зробити щось інше, щось цікавіше. Можливо, це буде не так професійно, не так, як всі звикли, але я хочу, щоб це було по-іншому.
І ми зробили цю пісню, коли у нас з’явився рядок про Чорне море. Її придумали Євген Тріплов з Сергієм Рановим. Ми зрозуміли: ось воно. Почали переробляти текст, додавати слова, пов’язані з морем. І так народилась ця пісня, в якій ми кажемо, що повернемо Крим, не називаючи його.
І саме тому її можна інтерпретувати, як ти захочеш. Це може бути щось про внутрішні відчуття, тому що пісня починається зі слів: "А якщо напевно, не прокинусь завтра". Я думаю, що кожна людина ставить собі ці питання щодня, тому що ми перестали цінувати дні. От мене нещодавно запитали: "Який твій найкращий день?". Я так замислився. А потім зрозумів, що для мене найкращий день – це той, що розпочався. Бо не кожному так пощастило.
Літні люди більше цінують життя, тому що вони розуміють, що їм залишилось значно менше, аніж молодим. А ми – молоді люди – його не цінуємо. Ось саме такими піснями я намагаюсь людям дати щось, щоб моя аудиторія могла аналізувати і знайти щось своє в цих текстах. Я сподіваюсь, вони зрозуміють, про що я писав.
Фото: Сергій Галушка, Радіо Промінь
Мене злить, що мої переклади багато ким сприймаються як мої власні пісні. Це з одного боку дуже приємно, а з іншого – це перебір. У мене ж є багато своїх пісень, близько сорока
Про тебе людям відомо досить мало. В основному тебе знають через кавери, які ти почав випускати українською мовою. Розкажи, як ти почав займатися музикою?
Я почав займатись музикою, коли побачив гітару у батька вдома і попросив його навчити мене грати Цоя – мені було тоді сім років. Потім ми пішли в музичну школу. Але взяли мене не одразу, а через рік, бо мав на той момент маленькі пальці. В школі вчили грати на класичній гітарі, не на акустичній. Тому, що вона має широкий гриф, то у мене б пальці просто не діставали б. Ось так розпочався мій шлях.
Я кинув гітару десь у дванадцять, коли потрапив у свій перший гурт. І там вже старався знайти свій стиль. Може я й не такий технічний гітарист, але я відчуваю, що де треба зіграти, щоб не переборщити або, навпаки, зробити щось круте.
Ти ж починав як вуличний музикант у Маріуполі. У вас там була своя велика тусовка?
Ні, в Маріуполі тусовки музикантів такої щільної не було, як в Харкові чи Києві. Були старі музиканти-рокери, які не сприймали молодь. Був конфлікт, тому що взагалі було мало команд. І ті, які були, залишаються по десять – тридцять років. Це була досить токсична атмосфера, я розумів, що не хочу залишатися грати в Маріуполі. І завжди мріяв переїхати до Києва. Так і сталося, коли на першому курсі я поступив до Київського національного університету культури.
Раніше мені було простіше писати пісні, бо я відчував, що не я є героєм пісні, а хтось інший. Але зараз цей момент перестав мене дратувати і я можу бути ким завгодно
Як склалась доля твої рідних, вони досі в Маріуполі?
Ні, мої рідні зараз в Польщі, вони виїхали, з ними все добре.
Ти почав співпрацю з лейблом Papa Music, що це тобі дає?
Це дає мені, по-перше, велику команду, яка дійсно любить свою справу. Це дуже відчувається в якості роботи і працює як годинник. Мені дуже приємно, що я тепер можу займатися саме творчістю і розгрузити багато речей, якими я займався, коли був один або коли у нас в команді було всього три людини.
Ти сьогодні презентував свій перший сольний авторський трек. То що – з каверами покінчено?
Я не хочу казати, що це назавжди. Можливо, колись ми ще згадаємо це і перекладемо якийсь трек. Але зараз хочеться сфокусуватися на своїй творчості і розбити стереотип, що я не вмію писати свої пісні, переспівую чужі пісні, що я крадій і все інше. Це дійсно з’явилась така проблема, і я її бачу.
Мене це злить, тому що мої переклади багато ким сприймаються як мої власні пісні. Це з одного боку дуже приємно, а з іншого – це перебір. У мене є дуже багато своїх пісень, близько сорока. Ми дуже хочемо створити альбом. Поки не маємо певної дати виходу, але ми над ним працюємо. І я хочу запевнити, що далі будуть тільки свої пісні.
Яким ліричним героєм ти повстанеш публіці в своїй наступній пісні?
Таким, яким я завжди є, собою. Раніше мені було простіше писати пісні, бо я відчував, що не я є героєм пісні, а хтось інший, якийсь ефемерний ліричний герой. Але зараз цей момент перестав мене дратувати і я можу бути ким завгодно. У своїх піснях я розказую, що мене самого дратує або те, що відкликається в моїй душі. Найважливіше бути чесним. Я сподіваюся, що багато хто буде розуміти і бачити себе.
Редакторки текстової версії – Ірина Віцан і Міла Кравчук
Слухайте епізод подкасту "Вікенд нової музики" з ENLEO на SoundCloud тут.
Підписуйтеся на подкаст "Вікенд Нової Музики" на найбільших подкаст-платформах, щоб першими дізнаватися про найяскравіші музичні новинки від українських артистів.
