"Мова про моє звільнення не йде", — директорка Одеського українського театру Василька Юлія Пивоварова

"Мова про моє звільнення не йде", — директорка Одеського українського театру Василька Юлія Пивоварова

"Мова про моє звільнення не йде". Про це заявила в ексклюзивному інтерв'ю Радіо Культура директорка і художня керівниця Одеського академічного українського театру імені В. Василька Юлія Пивоварова. Разом із актрисою театру Риммою Зюбіною вона розповіла про нещодавню пожежу в театрі, про роботу під час війни, про прем'єри, зокрема, про виставу "Карпатський вестерн".

0:00 0:00
10
1x

Юлія Пивоварова і Римма Зюбіна у студії Українського Радіо. Одеса

— Незабаром буде 130-річчя від дня народження Василя Василька, ім’я якого носить Одеський український драматичний театр. Які заходи будуть проходити в день його народження, який ми будемо відзначати 7 квітня?

Юлія Пивоварова: Під час війни трошечки складно робити такі події, але ми вирішили, що в нас буде зроблена фотовиставка - саме фото Василя Василька. Багато хто не знає, але він починав як театральний фотограф і в нас, на щастя, є світлини, зроблені саме Василем Васильком. Це світлини, зроблені з акторами нашого театру. Декого ми змогли ідентифікувати. Крім того, ми проводимо читку п’єси Василя Василька "Чашка чорної кави", яка присвячена Лесю Курбасу. Що стосується читки, то тут краще розповість Римма, бо вона там задіяна.

—    Риммочко, то з яким настроєм будемо читати п’єсу? Як це буде?

Римма Зюбіна: Це буде формат читки, але режисерка Валерія Федотова робить і читку, і фрагменти п’єси, яку ми будемо грати вже з реквізитом, по-справжньому, майже в костюмах, з елементами костюмів. Це цікавий формат. Деякі моменти глядачі, можливо, не знають і ми хочемо окрім п’єси "Чашка чорної кави", як ми на обговоренні обговорюємо, якісь елементи додавати. Начебто актори між собою і режисерка теж говорять. Я граю маму - читаю чи граю - Леся Курбаса. Мені дуже цікава ця особистість. Я насправді дуже би хотіла (і це було до цього проєкту) саме зіграти цю жінку, тому що доживати все своє життя з дружиною свого сина, знаючи, що вона підписала розстрільного листа… я думаю, що там було в серці. Було і перше кохання в цій п’єсі, потім іде початок становлення театру, потім йде зрада всіх, хто був з Курбасом, потім йде друге його кохання. Вона начебто автобіографічна, але мені здається, дуже багато своїх власних тез щодо театру, щодо суспільства, яке було тоді, щодо театрального товариства саме Василько вклав в цю історію начебто не про себе, але все одно і про себе також. 

— Як працювалося весь цей час із моменту початку широкомасштабного вторгнення? Як відновилися і як працює театр, які прем’єри виходять?

Юлія Пивоварова: Мова буде йти якраз про того самого Сашка Семусенка. Коли почалася війна, всі театри були зачинені, нам не дозволяли виходити на роботу, грати вистави, звісно. Але, мені здається, десь 5-7 березня… А в театрі ми одразу зробили укриття, тому що нашим акторам було легше знаходитись одне з одним, вони нам жили, їли, готували їжу собі, багато хто прийшов, ночували там, тому що було дуже страшно в Одесі і не лише. І десь 5, можливо, 7-го березня Саша Семусенко мені каже: "я не можу так далі жити, я не знаю, що мені робити, я просто збожеволію". І ми ухвалили рішення, що ми (хоча нам не дозволяють) все одно знаходимося в театрі, бо вигнати людей з театру я не мала права. І ми вирішили, що починаємо працювати, починаємо ставити нову виставу, яка в нас взагалі не була запланована. Радилися з Максимом Голенком, який весь час знаходився в Одесі - він, звісно, як і всі, мав можливість кудись поїхати, але весь час знаходився поруч з трупою - і Максим обрав п’єсу Наталки Ворожбит "Саша винесе сміття". Було зроблено, звісно, деякі акценти інші, аніж вони є в п’єсі, тому що в п’єсі мова йде про 2014 рік, а на той момент це вже був 2022-й й почалося повномасштабне вторгнення. Ми готували цю виставу й виник новий формат - "Театр в укритті", тому що бігати постійно в підвальне приміщення було незручно зі сцени. Ми перейшли просто в приміщення під сценою, де ми зараз цю саму виставу й граємо.  Ми були готові повністю й зробили здачу цієї вистави 29 квітня. До нас прийшли волонтери, друзі театру і це був момент, коли ми зрозуміли, що це потрібно не лише нам, а й людям. Ми не мали права, ще нам не дозволяли грати в Одесі, тому вона була нібито законсервована. Всі були на нервах, тому що розуміємо, що людям це дуже потрібно. Врешті-решт нам дозволили грати, тому що ми не були впевнені, що прем’єра вистави відбудеться в повному обсязі в Одесі. Ми на той момент отримали запрошення від Рівненського театру, від Володимира Петріва - директора цього театру, приїхати до міста рівне на гастролі саме з цією виставою. Далі Максим ставив в нього виставу "Зерносховище", також за Наталкою Ворожбит, де були задіяні наші актори. Я дуже вдячна Володимиру Юліановичу за таку допомогу, тому що для нас це було важливо. Але нам дозволили зіграти і перша прем’єра відбулася все ж таки в Одесі, а наступного дня ми вже поїхали до Рівного. Ми ходили у відпустки: в квітні я розуміла, що багато дівчат поїхали з дітьми за кордон і їх можна абсолютно спокійно зрозуміти.

—    Але загалом театральна трупа залишилася майже в тому обсязі, щоб ви могли ставити?

Юлія Пивоварова: А я вам зараз розповім, що відбулося. Значна частина хлопців пішла до лав ЗСУ: це були і актори, і наш завпост, і помічники режисера. Я просто розумію, що це суцільних жах і немає репертуару, немає трупи, немає нічого. Приходить до мене Максим Голенко - це був початок червня, мені здається - і каже: Юлю, ми з тобою повністю втратили театр, ми з тобою втратили трупу. Я кажу: ти це зрозумів? Він каже: так, я це зрозумів. Я йому кажу: я тебе вітаю. Він питає: з чим? А далі ми будемо з тобою робити крок за кроком і будемо просто йти вперед. Ми стали робити з Максимом крок за кроком. В час, коли хлопці працювали в Рівному, Максим зробив для нашого театру виставу, яка була антрепризною виставою. Міша Бондаренко, продюсер цієї вистави, який зараз теж знаходиться на фронті, дозволив нам зробити її за новелами Горового "Чуваки не святкують, або Ukrainian". І ми одразу зіграли цю виставу, а вже у липні в нас виникла друга вистава. Й далі ми почали з Максимом збирати зі всіх куточків країни акторів і на сьогодні я можу відверто сказати, що десь 50 % трупи, яка приєдналася до нас саме цього сезону. Володимир Гладкий, приїхали актори з Миколаєва, чудові насправді актори. Вони насправді постраждали, адже там було влучання ракети і, звісно, ми обов’язково мали допомагати одне одному.  Зібрали трупу поступово, хоча було дуже складно, тому що навіть просто відновлювати кожну виставу - це наче робити прем’єру. Темп роботи театру був просто шалений. Найскладнішою для мене як для директорки була вистава "Карпатський вестерн" - за декораціями і за всім. Я йому сказала, що якщо ти ще раз спробуєш взяти кіносценарій (а вистава створена саме за кіносценарієм), можеш до мене навіть не підходити, тому що це неможливо. 

—    В мене запитання до Римми: напевно, я так пам’ятаю по датах, пам’ятаю всі ці події, отой самий кіносценарій, перероблений в інсценівку "Карпатський вестерн", і став творчою спокусою для Римми Зюбіної, що треба йти в цей театр і треба зіграти в цій виставі. Чи я помиляюся?

Римма Зюбіна: Ні, все правильно. Додам тільки, що творчою спокусою давно в мене був Максим Голенко і в нас були наміри щось створити. Максим неодноразово приходив в Молодий театр з п’єсами, які чомусь не бралися до постановки. З 2015 року, ну скільки ж можна мріяти? Ну, і тут я приїхала з херсонською виставою "Лишатися не можна". 1 грудня після вистави посадили мене, як змій сів біля мене Голенко, з іншого боку - Дмитро Усов і почали мене обробляти. На наступний день підключилась Юля Пивоварова - в телефонному режимі, але натиск був такий, що я погодилась. Максим сказав, що є така команда драматургічна, яка називається "Піратська бухта" і вони вже створили в Дикому театрі проєкт "ЧЧЧ" і от є кіносценарій, який ніяк не здійснюється, але його можна адаптувати.

Римма Зюбіна, ФБ-сторінка

—    Кілька слів про сюжет, Риммо, про фабулу: що відбувається? Без спойлерів…

Римма Зюбіна: Це мікс, напевно, всіх українських найпрекрасніших історій про кохання, але окрім трикутника тут ще з’являється в другій дії чотирикутник. Такого вже українська родина витримати не може. Це кохання двох братів до однієї дівчинки, Марічки, але Марічка любить Янчо, а Василя - ні. Василь Василеві як старшому сину спадщину залишає - лісопильню в Карпатах, а що це в горах?

—    Це все, це засіб до існування.

Римма Зюбіна: Так. І молодший каже: я поїду в Америку на два роки, зароблю гроші і викуплю в тебе цю лісопильню. Старший, як це буває у братів, каже: я тобі накину ще потрійну ціну. Янчо їде, а тут відбувається дуже трагічна історія, не буду спойлерити. І Марічку моя героїня, Лопаха, яка є не справжньою мамою, все робить для того, щоб Марічку видати заміж за Василя. Але все ж таки повертається Янчо. Що далі відбувається? Закінчується все дійсно вестерном - стріляють всі, падають всі, кров ллється. 
Я навіть на репетиціях записувала цитати Голенка. Це дуже смішно і, звісно, тільки для капустника, але якісь речі можна сказати. Коли цю кров випробовували, її треба попшикати, а потім в антракті все це відмити, бо актор і сцена мають бути чистими. І коли вже Голенко кричить: ні на кого не пшикайте, не лийте ні на кого. А на Гладкого? А на нього все вилийте, щоб побачили, що крок таки на сцені є. Яскраві костюми, неймовірна прекрасна музика, аранжування дуже красивих українських пісень. Дівчата в нас, які співають наживо. Танцюють всі також без всякого додаткового балету, лише актори. Але коли запитують, чи можна привезти цю виставу, я одразу всім кажу: я давно з подружками започаткувала культурний туризм. І ми можемо зібратися і з Києва поїхати у Львів, Франківськ, Рівне, Одесу, якщо там є цікава вистава. Цю виставу обслуговує, напевно, 50 людей: актори, монтувальники в повному складі. Її зараз нереально фінансово вивезти кудись і якщо це навіть буде колись, то свої масштаби сцени, сценографії, яка під це повністю підлаштована, розраховані саме під цю сцену. Тому приїздіть.

—    Надійшли дві новини з Одеського театру і я хочу попросити вас це прокоментувати. Перша була про пожежу, яка сталася в театрі й уперше я це побачила з допису Римми, де вона написала, що все гаразд. Що відбулося насправді? І як ви вийшли з цієї ситуації?

Юлія Пивоварова: У нас пожежа дійсно була, виникла вона наприкінці вистави "Саша винесе сміття", яку ми граємо в підвальному приміщенні. В освітлювальному цеху вибухнули акумулятори. Якби це було під час вистави і там хтось знаходився, то взагалі нічого б не сталося. В нас спрацювала пожежна сигналізація, пожежники наші побігли подивитися, що відбувається. А ви розумієте, що коли вибухає один акумулятор, одразу починає вибухати й другий. А обладнання в нашому цеху старе: освітлювачі працювали на пульті, який був куплений в 1983 році. Але, як  я зараз кажу: не було б щастя., та нещастя допомогло, тому що зараз нам будуть купувати новий пульт і я якраз зараз отримала декілька пропозицій, з якими я піду до обласної ради. І ми врешті-решт отримаємо нормальне світлове обладнання. Адже, я кажу, 40 років навіть літаки не літають. Люди були евакуйовані, світло було вимкнуто. Це пам’ятник культури, тому приїхало багато пожежників. В нас була проблема, бо ми працюємо цю виставу в театрі в укритті і заходимо всі через службовий вхід, тому були зачинені центральні двері і перше, що я робила, це бігала відчиняти ці двері, тому що пожежники мали заходити. Вони мене виштовхували з театру, але я знаю, де і як їм буде зручніше протягнути всі крани, щоб якомога менше ушкодити театр. 

Юлія Пивоварова. Фото: сайт Одеського академічного українського музично-драматичного театру імені В. Василька

—    Але ви вже відновили вистави?

Юлія Пивоварова: Так, ми вже працюємо.

—    І друга новина, про яку я хотіла запитати, надійшла, що хочуть Юлію Пивоварову звільнити. Невже це так?

Юлія Пивоварова: Мала розмову з головою обласної ради. Він сказав, що мова про моє звільнення не йде, що вони готові й дуже хочуть допомогти театру. 

Останні новини
Відсутність "незворотних наслідків" для КНДР за балістику РФ могло дати "зелене світло" для  Ірану – Катков
Відсутність "незворотних наслідків" для КНДР за балістику РФ могло дати "зелене світло" для Ірану – Катков
Писати – це не так страшно, як взяти скальпель до рук і піти, не навчаючись, різати людей – Ірена Карпа
Писати – це не так страшно, як взяти скальпель до рук і піти, не навчаючись, різати людей – Ірена Карпа
Пісні війни: 24 треки до другої річниці
Пісні війни: 24 треки до другої річниці
Довготривале блокування кордону — "це втрати для обох країн" — Мінагрополітики України
Довготривале блокування кордону — "це втрати для обох країн" — Мінагрополітики України
100 тисяч мобілізованих за пів року, відкриті реєстри для ТЦК і резерв 50+ ― Нарожний про законопроєкт №10449
100 тисяч мобілізованих за пів року, відкриті реєстри для ТЦК і резерв 50+ ― Нарожний про законопроєкт №10449
Новини по темі
"Для захисту України треба 50 комплексів Patriot", – Нарожний
Римма Зюбіна, Володимир В'ятрович, Антон Дробович про вшанування українських героїв та героїнь
Epolets представили пісню про психологічні маніпуляції
Жертви ракетної атаки Росією Одеси: 22 людини, собор і 25 пам’яток архітектури
Чи зможе ЮНЕСКО захистити Одесу від російських ракет? Пояснює заступниця міністра