Фото: Сергій Галушка, Радіо Промінь
Надто багато речей я відкладала на потім. Але реалії такі, що правильний момент може й не настати. Тому треба спішити жити
Я з дитинства чую — не спіши жити, хто спішить, той людей насмішить. А ти назвала свій альбом "Настрій: спішити жити". То треба спішити жити чи не треба?
Мені здається, що треба спішити жити, але не в тому розумінні, як це сприймається. Не потрібно летіти і все поспіхом робити. Спіши жити — це спіши взяти кожен момент від життя. Спіши насолодитися кавою, насолодитися заходом сонця. Тому я спішу жити, вас закликаю також.
Я зрозуміла, що немає в мене зараз чогось суперважливого. Надто багато речей я відкладала на потім. Навіть якісь творчі свої наміри. На жаль, ми живемо в таких умовах — можливо, той правильний момент і не настане. Все, що мені хочеться, все що я відкладала, чого я раніше я боялася, я роблю тепер!
А які історії ти розповідаєш у своєму альбомі?
Туди увійшли три пісні. Перша — це "Радісні очі", ми її виставили в Інстаграмі ще минулого літа, і люди мені до релізу писали — де "Радісні очі"? І ми вже вирішили ті "Радісні очі" виставити.
У цій пісні співається про те, що "я згадала, які в нас були очі до цієї ночі". Ми всі знаємо, що то була за ніч. Але наприкінці пісні ми виходимо на те, що ще будуть і щасливі, і радісні очі. І втомлені очі будуть тільки від літньої ночі.
Друга пісня — це "Три хвилини". Я пропоную людям на три хвилини забутися і відтанцюватися, відспіватися. Куди б я не їхала — чи то Західна Україна, чи то прифронтові міста — в усіх людей одне й те саме вагання. А чи нормально зараз пити хорошу каву, а чи окей зараз ходити в кіно. Ці вагання насправді усіх сильно роздирають. І ми пропонуємо вдягнути навушники і просто відтанцюватися. Там є фраза — "танцюй, поки не зникне біль".
А третя пісня — це "Сумую циклічно". Вона створена за мотивами вірша Юрія Іздрика. Мені здається, що тут кожен українець впізнає себе, бо там мова про емоційні гойдалки. То накриє, то попустить. Ми можемо страшенно засмутитися через новини, а вже за кілька хвилин радіти від наших маленьких або великих перемог. Взагалі, цей альбом про настрої кожного українця, про те, як воно зараз є.
За цей рік повномасштабного вторгнення в усіх очі були заплакані та сумні, але якщо говорити саме про радісні очі — які щасливі моменти ти можеш пригадати?
Насправді їх було багато. Перше, що я згадала — зустріч з моїми племінниками, родичами. Вони роз'їхалися, а я сімейна людина і для мене моменти, коли ми могли зустрітися (а це сталося тільки двічі за цей рік), були дуже щасливими.
А ще ми ж часто їздимо до військових — це теж для мене радісні моменти. Ми вирішили, що там не будемо співати сумних пісень, ми завжди робимо "гей-гоп-нана-ней" — і завжди весело. Це мої моменти щастя.
Фото: Сергій Галушка, Радіо Промінь
Концерти для військових для мене суперемоційні. Я навіть жартую, що артистам вони потрібні навіть більше, ніж військовим
Ми усі за цей рік переживали якісь сумні або навіть страшні події. Усі справлялися з негативними емоціями. А як ти підтримуєш в собі здатність радіти?
Можливо, я повторюсь, але ці концерти для військових для мене суперемоційні. Я навіть жартую, що артистам вони потрібні навіть більше, ніж військовим. Я там відчуваю себе безпечно, відчуваю, що все буде окей — і це мені дає сильний позитивний заряд.
Мій брат — військовий капелан, який часто їздить на схід. Він сам по собі позитивний і постійно говорить, що треба жити, треба щось робити. Так кажуть і військові. А якщо вони так намагаються жити, соромно і нам цього не робити. Тому я стараюся кожного дня ловити життя, але при цьому розумію, що цьому ми завдячуємо нашим захисникам. І це навіть не потрібно обговорювати — ми маємо їх підтримувати, маємо їм донатити. Але і отримувати задоволення від дрібничок. Наприклад, випити каву зранку та подякувати, що ти можеш це зробити.
І потанцювати. А під що ти востаннє витанцьовувалась?
Під свої пісні, звісно. Буквально позавчора я танцювала під свій новий альбом. Я не лукавлю і не жартую, чесно. Я ввімкнула його на повну гучність і танцювала.
Особливо, певно, під пісню "Три хвилини". До речі, за скільки часу ти написала цей трек?
Ой, я довго її писала. Пісня складалася з трьох етапів. Спочатку я придумала клавішну партію, потім ми почали робити аранжування, і вже після того почали придумувати слова. Цей процес був довгим, тому що ця пісня нетипова для мене. Ми не робили раніше таких денс-треків з крапелькою меланхолії. Тому ця пісня реально дуже довго виношувалась, але вийшли три хвилини прекрасного сонячного настрою.
Цікаво, що багато подій, які траплялися з нами в дорослому віці, дуже швидко забуваються. А те, що відбувалося в дитинстві, лишається з нами назавжди. Яка подія твого дитинства вплинула на тебе найбільше? Можливо, ти сходила на якийсь концерт і зрозуміла, що хочеш стати співачкою. Чи ти з дитинства мріяла стати співачкою?
Коли я була зовсім маленькою, я мріяла бути у спецназі. Але потім подивилася конкурс "Україна має талант" і вирішила, що я маю там бути. Хоча я до нього так і не добралася. А одного моменту я навіть не згадаю.
Хоча я вірю, що дорослі надихаються багажем свого дитинства. Якісь дитячі моменти точно нас підпитують та гріють. До 6 років я жила у Львові. І дитячі спогади мої звідти. А потім ми переїхали до Києва, але я вважаю, що то вже не дитинство було. Все, що після 6 років — то я вже доросла.
Фото: Сергій Галушка, Радіо Промінь
Ми зробили платформу, яка допомогла здійснили мрії сотні дітей, що втратили можливість займатися творчістю
В тебе зараз багато благодійних виступів, зокрема для дітей. Ти під час війни створюєш для них простір позитиву. До яких благодійних ініціатив ти доєдналася або плануєш доєднуватися?
В нас була власна ініціатива, яку ми придумали з моєю командою — "Врятуй мою мрію". Ми зробили платформу для діток, які займалися творчістю, але втратили домівки і більше не можуть цього робити. І ми шукали людей, які готові поділитися своїми музичними інструментами.
Наприклад, хтось купив гітару і вона стоїть в нього в куточку, бо її власник все ще тішить себе надією, що колись буде на ній грати. І ми реально зробили приблизно сто таких транзакцій. Люди здійснили мрії сотні дітей, які втратили можливість займатися творчістю.
Платформа працювала до червня 2022 року, потім ми її призупинили, але маємо надію її відновити. Але, безумовно, ми співаємо для дітей переселенців, для дітей сиріт. Беремо участь в заходах для дітей, щоб подарувати їм свято, — завжди на це погоджуємось.
Сто дітей, що грають на музичних інструментах, які ви їм подарували – це вже симфонічний оркестр. Це неймовірно! А де найближчим часом тебе можна буде послухати?
Вже зовсім скоро ми анонсуємо тур Україною. Поїдемо і зустрінемося з вами!
Редакторки текстової версії — Світлана Берестовська і Міла Кравчук
Підписуйтеся на подкаст "Вікенд Нової Музики" на найбільших подкаст-платформах, щоб першими дізнаватися про найяскравіші музичні новинки від українських артистів.
