war

Напередодні Різдва. Розмова з отцем Лаврентієм Жезіцьким

24.12.2021 р., 17:00

Чому ми щороку чекаємо Різдва? Що є найголовнішим у цьому святі та як нам сьогодні не втратити його зміст? Євген Захарченко розпитав про це гостя програми "Полілог" — отця Лаврентія Жезіцького, католицького священника, вікарія парафії Матері Божої Неустанної Допомоги, що у місті Бровари, Римсько-Католицької Церкви, ордену Святого Павла Першого Пустельника.

Програма:

Отець Лаврентій, зовсім трохи часу залишається до омріяного Різдва. З якими почуттями Ви підходите до цього великого Свята?

— Насамперед хочу сказати: що би не святкували християни, чи Різдво чи Покрову Матері Божої — завжди це відбувається у ракурсі Воскресіння. Тому що не було б сенсу жодної релігійної культури чи віросповідання, якщо би Христос не воскрес. Отже, перш за все, Ісус народжується і приходить на цей світ як Бог Предвічний, який вже існує перед народженням на цьому світі, приходить, щоби здійснити це Воскресіння, яке пізніше, вже у 33 роки, Ісус як Бог і людина вчинить на Голгофській землі, в Єрусалимі. А Різдво — це велика радісна подія, що має відбуватися з нами як з людьми, як з християнами, як з віруючими. Як з людьми, приналежними до цієї країни. Різдво — це початок, це надія, це перший крок у завтрашній день і це є сьогоднішня радість, яка нам показує, що є шанс зробити майбутнє справді найкращим. 

Як зазвичай католики готуються до зустрічі цього світлого дня? Що передує святкуванню?

— Є так званий Адвент, тобто різдвяний піст, який 4 тижні готує нас до народження Ісуса Христа. Це традиція від Ноя аж до народження Ісуса на землі. Минуло 4 тисячі років. Тому ця подія відбувається у таких 4 тижнях, точніше саме в неділях, адже четвертий тиждень не завжди є повний. Сам Адвент у католицькій церкві, а особливо у західному або ж римському обряді, поділяється на 2 частини. Перша частина до 16 грудня — в Літургії усі тексти біблійні та молитви вказують на Друге пришестя Ісуса Христа при кінці світу, як прийде Він судити живих і мертвих. А друга частина від 17 грудня і до самого Різдва готує нас до народження, до саме Першого пришестя. Адвент є таким пережиттям, яке допомагає нам приготуватися саме до народження Ісуса. І ще є такий звичай у церкві — так звана реколекція. Ніби як перезбирування всього, що ми робили і чули протягом року чи півроку, бо це робиться і на Пасху, й на Різдво. Все, що ми знаємо, що ми чуємо з кафедр священників на проповідях, ще раз переживається. У певну парафію запрошують іншого священника з якогось приходу, і він проводить ці реколекції. Це як, наприклад, вчителі їдуть на підвищення кваліфікації. Тобто ще раз відбувається духовне зростання віри. І в такий спосіб церква готує нас до події народження Ісуса.

Ви розповідали, що в парафії робили Вертеп. А що означає у католиків робити Вертеп? Бо ми знаємо, що Вертеп це маленька сценка з життя Ісуса, його народження…

— Треба сказати, що це пішло з історії — святий Франциск з Асижу був першим, хто почав робити інсценізацію. Робити якісь малюнки, статуї, фігурки та навіть живу сценерію. Тобто люди, переодягнені за пастушків, за Матір Божу, за Святого Йосипа, роблять так звану інсценізацію, або шопку, або вертеп. І що найпростіше ми можемо зробити — це поставити ялинку, зробити такий хлів невеличкий, насипати сіна, поставити ясла, помістити цих героїв. Це є така візуалізація подій у Віфлеємі. А можна це зробити через живу шопку: люди переодягаються, як артисти, їх може бути 10 чи 20. Вони в храмі Божому роблять інсценізацію, цілу таку постанову – Вертеп. А пізніше, знаємо такий звичай на Західній Україні, ці люди йдуть Вертепом з колядою до кожної хати і проповідують народження Ісуса. Ми зробили цей Вертеп мініатюрний, його можна побачити в Ютубі.

А живий Вертеп цього року буде?

— Хочемо так зробити, щоб піти з Вертепом. Я сам музикант, хочу зібрати людей і пройтися з баяном по містечку, людей переодягнути трошечки. Але подивимось, наскільки нам дозволять це зробити влада міста і поліція. Ми кожного року робимо щось таке в парафіях, збираємо дітей, молодь й організовуємо ці події наживо. Будемо бачити, як нам дозволять, щоб не йти наперекір сьогоднішнім правилам. Тому що нас трошечки загороджують цими правилами, і церква не може до кінця сповнитися...

У переддень Різдва пригадайте, який Вам день чи Святвечір найбільше запам’ятався із священницької практики?

Кожного року є щось нове. По-перше, люди щоразу інакше це переживають. По-друге, я вже не на одній парафії переживав Різдво, не тільки там, де я є призначений, адже є звичай на парафіях запрошувати в гості чужого священника, щоби провів Літургію. І двічі за своє священство (я з 2004 року положений у сан священника) був у своїй хатині з матусею і допомагав рідній парафії, ходив по Коляді. А колись я мав розмову з учителькою, що має досвід 35 років служіння у школі, то вона каже: для мене кожен день щось нове, ці діти ростуть, вони дозрівають, мене запитують щось таке, що я не знаю. Для мене досвід священника також – кожного разу щось нове. Очевидно, я маю досвід практики, як відправити Літургію, як із людьми зробити те чи те. Цього року ми хочемо з настоятелем, він на скрипці грає, після служби Божої поколядувати зі скрипкою і баяном, зробити музичну програму, розказати історію Віфлеєму. Це такий подарунок від нас. Завжди є щось нове…

Різдво — родинне свято. А як відчути радість свята людям, які або не сімейні, або мають негаразди в родині, або просто самотні?

— Якщо людина сама вдома, вона повинна зрозуміти й усвідомити, що вона, по-перше, є з Богом, по-друге, вона має друзів, родичів, може, й не у своїй хатині. Але треба вміти зібрати один одного в таку громадку. Я часто нагадую своїм людям: зробіть цей жест заради дитятка Ісуса. Наприклад, маєте якогось родича самотнього — запросіть його до себе, щоб ця людина змогла пережити радість у родинному колі…

До розмови долучився Юрій Ліфансе, голова Спільноти Святого Егідія:

"У Спільноті ми говоримо: фізичній дистанції — так, соціальній дистанції — ні. Тому що навіть коли ми не можемо бути настільки близькими, як зазвичай, ми все одно можемо думати одне про одного і допомагати конкретними способами. Це стало важче, але це можливо. Тому що, як сказав Папа Франциск, ніхто не спасеться сам. Потрібно продовжувати робити справу. Сьогодні ми не можемо зібратися на обід, багато людей не можуть зібратися, щоб готувати їжу. Готуємо по домівках. Виносимо маски, дезінфектори, це все дорожче, ніж звичайно. Але іншого виходу немає. …Нужденні люди, крім тепла та їжі, мають потребу таку саму, як і ми — в добрій новині. Тому що добра новина не для тих, хто живе добре, а особливо для тих, хто не має добрих новин кожного дня. І Євангеліє саме для них. Вони потребують знати, що про них пам’ятають… Різдво має зайти навіть туди, де все зачинено. Для цього потрібен талант, трохи мудрості, трохи вигадливості, це добра новина. Навіть якщо в тебе є що їсти, але ти нікому не потрібен, навряд чи свято принесе тобі радість".

Щороку ми чекаємо Різдва і щороку воно різне. Це змінюємося ми чи навколо нас змінюється світ?

— Я часто використовую у проповідях і реколекціях так званий дзеркальний спосіб бачення Біблії. Ми всі налаштовані на Різдво Ісуса Христа. А тепер не зовсім теологічно, а практично, по-людськи запитаємо: чи сам Ісус Христос може пережити наше народження? Погляньте, в день народження своєї дитини батьки хочуть її привітати, роблять їй гостину, бенкет, гостей запрошують, торт печуть. А тоді діти виростають. І мені, школяреві, колись один священник сказав пораду: а ти візьми і такий сюрприз приготуй для батьків на свій день народження. Я купив торт, якийсь салат приготував, і пам’ятаю, мама приходить додому втомлена з праці й каже: ходи десь із хлопцями, а я тобі сюрприз зроблю. А я відповідаю: мамо, не треба, ходімо в кімнату. А там стіл вже закладений... То я хочу, щоб кожен слухач спробував це перекласти — і зробити таке для Ісуса. Бо ми робимо Різдво — собі: купуємо ялиночку, робимо вертепи, кутю готуємо. Ми ж не будемо Ісуса цим усім годувати… А може, треба це перемінити — зробити свято для Ісуса, для Бога? Зробити таке відродження себе. Бути кращим, бути тихішим, не бути сварливим, не говорити поганих слів, відректися певних звичок. Це і є нове народження людини. Може, в такому ракурсі варто спробувати?

Отче, незабаром будемо вітати одне одного: Христос ся рождає! Славімо Його! А що ми насправді славимо?

— Славити Бога — це показати свою любов, свою вдячність, показати своє ставлення до Бога. Якщо чоловік каже добрі слова дружині, або батьки хвалять дітей, або вчителі хвалять дитину на батьківських зборах — це кого вони хвалять? Дитину чи батьків, чи всіх разом? Тобто "Славімо його" означає, що ми у цій прославі беремо участь. Є таке літургійне слово "сопричасники", тобто ми беремо участь в Божестві, як і Бог взяв свою участь у єстві людини через народження Ісуса Христа. Потрібно пам’ятати, що Бог не має границь часу. Він постійно рождається. Він завжди є, коли людина хоче це пережити… Чи липень, чи серпень — Різдво є тоді, коли людина людині подає руку… Славлення Бога — це коли людина переконливо, своїм досвідом живе у правильних відносинах із Богом.

А чому Різдво вважають і дитячим святом? У чому ця дитинність Різдва?

— Насамперед, скажу так, що Бог прийшов на цей світ як дитина. І це найкраще сприймають діти, вони розуміють Бога. Коли Ісус виріс і ходив проповідувати, то казав апостолам: якщо ви не станете, як діти, то не ввійдете в Царство небесне. Тому що дитина приймає все на щирість, на правду. Для дитини істина є істина. І чому Різдво дитяче свято? Тому що в дітях ми бачимо Божу простоту. По-друге, кожен із нас є дитина Божа, і скільки б нам не було років, ми завжди є діти, своїх батьків і Господні… Ісус приходить і пригадує нам: ти є дитина, будь гідним цього Божого дитинства. А те, що ми є дорослі, виховані, маємо якусь освіту, має нам допомогти в цьому.

…Мене часто на різних ефірах запитують, чи має право невіруюча людина святкувати якесь релігійне свято. Я завжди кажу: має можливість. Тому що право — зобов’язує. А якщо ти маєш можливість, ти можеш нею скористатись. Є правило кожну неділю бути на службі Божій, тому не всі люди приходять. А якби ми сказали, що є така можливість, то люди би тиснулися до храму… Тому я заохочую і завжди кажу: хай будь-які люди святкують, приходять до храму, бо є така можливість. Тому що це для них може бути гарна хвилина в житті, десь щось зміниться на краще.

Хочу побажати, щоб це Різдво було насправді Живим Різдвом. Щоб Ісус народився у вашому серці. А самому Ісусу бажаю, щоб в наступному році якомога більше людей народилося для Бога.

Нагадаємо, що Перший канал Українського радіо та Радіо "Культура" 24 грудня о 20:30 транслюватимуть Різдвяне Богослужіння з Ватикану. А 25 грудня о 13:00 почуємо Різдвяне привітання Папи Римського Франциска та його апостольське благословення для міста Рима та цілого світу.

Фото: unsplash

Напередодні Різдва. Розмова з отцем Лаврентієм Жезіцьким

Новини по темі