Ольга Кобилянська. Фото: Літературно-меморіальний музей Ольги Кобилянської в Чернівцях
Світлана Кирилюк: "Робота над книжкою відкрила мені ще багато невідомого у її доробку"
Сьогодні, 27 листопада, 161 рік з дня народження письменниці й феміністки Ольги Кобилянської. І ваша книжка "Кобилянська від А до Я" – це своєрідний гід по творчості письменниці. Як ви бачите Коблянську в сучасності і що найскладніше було в створенні такого формату, який ви зробили?
Світлана Кирилюк: Я вітаю насамперед слухачів Радіо Культура з днем народження Ольги Кобилянської. Це важливий для українців день, для української культури, бо Ольга Кобилянська є тою постаттю, яка сьогодні особливо має бути актуальною, бо вона мала б об'єднувати тих українців, які виборюють Україну. Вона багато про це писала. Повертаючись до книжки "Кобилянська від А до Я", то робота над нею мені, як дослідниці, яка багато вже знала про Ольгу Кобилянська відкрила ще багато невідомого у її доробку. І не тільки у творчості, а й в житті Ольги Кобилянської, як жінки, яка жила у своєму часі, мала коло тих, з ким спілкувалася, мала свої уподобання. І очевидно, найскладнішим було вмістити всю ту інформацію в рамки цього видання. Звісно, що це неможливо, але для мене важливим було показати Ольгу Кобилянську як незвичайну людину у тому часі, як людину, яка спроектована в майбутнє. І певною мірою, як мені видається, це вдалося, бо Ольга Кобилянська є письменницею, яка промовляє до сучасного читача. І своєю творчістю, життям, вона показувала, як йти цим життям, як здобувати свій шлях. Власне, цим вона і вирізняється у тому часі. І її творчість сьогодні є привабливою для читача.
"Українське і російське – це не те саме, це зовсім різне"
Наскільки її творчість є актуальною сьогодні і чи може вона бути актуальною для молоді, яка зараз, наприклад, часто захоплюється Шевченком?
Світлана Кирилюк: Як я вже сказала, Кобилянська надсучасна сьогодні насамперед своєю творчістю. Ви згадали про Шевченка, але Ольгу Кобилянську ми сьогодні також маємо у центрі різних дискусій і як про феміністку, і як про людину, яка виявляла свої ті чи ті вподобання. Багато сьогодні написано про Ольгу Кобилянську, і портретів її багато є осучаснених, але Кобилянська значно глибша. І ця її глибина, яка приваблює насамперед вдумливого читача, є найважливішим. Вона, живучи в Австро-Угорській імперії, напевне була набагато більшою патріоткою, українкою, яка ці ідеї українства озвучувала вустами своїх персонажів, у листах, аніж багато з тих її сучасників, які декларували свої погляди. Її глибинність у відчуванні приналежності до української нації, мені здається, важлива. Ми можемо говорити про людину, яка працювала межі культур – німецької, української. Але її шлях в українстві і української письменниці – це був її дуже свідомий вибір, попри те, що вона намагалася бути відомою і в німецькій літературі. Вона все життя перекладала свої твори, навіть вже написані німецькою, і хотіла, щоб вони були опубліковані, особливо повісті, де декларуються ці інтелектуальні ідеї свого часу.
Чим вона сьогодні важлива, і чим сучасна? Особливо ми можемо це відчути у її статтях і відповідях на запитання своїх сучасників про те, який шлях українського громадянина, що він має робити? Вона брала участь в дискусії, яку проводив журнал "Самостійна думка", що треба знати кожному українському громадянинові, що хоче працювати на народній ниві? І вона каже: "має бути, насамперед, сам собою у злагоді, пізнати сам себе та добрі наміри і злі наміри свого громадянства". І про амбіції вона пише: "нехай кожен сам себе запитає, що його праця варта, що він дав позитивного для свого народу". Це ті відповіді, які очевидно не в творах ми знайдемо. Це реальні думки Кобилянської висловлені у тогочасній пресі. І вона пише, що емансипація, наприклад, не тільки полягає в тому, що жінка має якесь рівноправ'я з чоловіками, а це й вибір батька для своїх дітей, батька українця, якщо хоче мати, аби її діти були національно виховані. Так само емансипація полягає в тому, як вона пише, "виставлення своєї груди за добро і волю свого народу і своєї держави – це жінці не повинно бути заборонено". Це вже Кобилянська висловлювала у 1931 році, коли за її плечима, по суті, були написані усі її твори разом із романом "Апостол черні". І такі її позиції можна продовжувати висловлювати, особливо на зламі століть, коли вона вперше і єдиний раз побувала в Україні – в Києві, на Полтавщині, відвідала могилу Шевченка. Для неї це було відкриття світу українства. І в листі до батьків вона написала, що українське і російське – це не те саме, це зовсім різне. І я думаю, що такі відкриття Кобилянської важливі для нас сьогодні не були відчитані. Хоча це все було надруковано у п'ятитомному виданні Ольги Кобилянської ще в 60-х роках.
"Середовище давало Кобилянській спонуку до вибору свого шляху"
Звідки в ній все це? Звідки формувалася ця позиція, звідки брався світогляд, який, як на мене, випереджав тогочасний розвиток людей?
Світлана Кирилюк: Я думаю, це в родині. Батько її був українцем, він великою мірою це виявляв і навіть брав участь у побудові Української греко-католицької церкви. Тобто це сукупність таких базових засадничих позицій, які вибудовував батько Ольги Кобилянської в своїй родині. Бо мати була польсько-німецького походження і вона прийняла українство батька, перейшла навіть у греко-католицьку віру, бо вона була католичкою. І вона виховувала своїх дітей в такому ставленні до всього українського. Але було і коло тих, хто завжди був поряд з Кобилянською від найменших її років. Це і родина Миколи Стояновича, відомого письменника і священника, вона дружила з його донькою. Далі це коло розширювалося багатьма іншими. Вона знайома з Миколою Міхновським, з Миколою Євшаном. І очевидно перелік можна продовжувати, але середовище великою мірою давало Кобилянській спонуку до тих чи тих кроків, до тих чи тих висновків, і вибору свого шляху, бо вона все життя робила певний вибір. Навіть тоді, коли послала свої твори до Харкова видавати. Вона вже була письменницею, яка відбулася і спілкування з тим колом українців, які вже належали до радянської України, це все формувало і виявляло її для нас.
"Кожен час реагує по-різному"
Яку трансформацію сприйняття постаті Кобилянської з часом ви простежуєте? Як вона змінюється в суспільстві, серед експертного кола, можливо спливають на поверхню якісь маловідомі факти, які формують її новий образ?
Світлана Кирилюк: Факти завжди будуть виявлятися, бо архіви – це цінне джерело. Мені довелося багато чого цікавого відзначити. І листи з'явилися не опубліковані. Але, очевидно, що кожен час по-різному реагує. І причиною цього є те, що цей час декларує, тобто що цей час ставить собі за ціль. Але сьогодні є ситуація, коли ми намагаємося відчитати ту справжню Кобилянську і ми маємо дуже багато спроб таких. Кожен, звісно, шукає своє. Наприклад, відомий дослідник постколоніальних студій Мирослав Шкандрій каже, що після появи її творів стало очевидним, що солідарність жінок з чоловіками в межах національного руху вже не можна було вважати за даність у тому самому розумінні, що за попередні доби, бо Кобилянська змінила ці позиції. Ми маємо надзвичайно цікавий погляд з погляду саме гендерних підходів. Його запропонувала і Соломія Павличко, і Тамара Гундорова, і Віра Геєва. Але взагалі по-іншому спробував прочитати в цілому творчість Ольги Кобилянської Марко Павлишин – "Ольга Кобилянська: прочитання". Тобто він намагався прочитати її тексти і все, що вона написала, з погляду сприйняття одною людиною. Тобто те, що може прочитати її творчість одна людина без інтерпретування. Це дуже важливо сьогодні. І я думаю, що зявлятимуться нові бачення – чи то вглиблення в її творчість, тобто точне читання, чи інтерпретації, бо все цінно сьогодні. Сьогодні нам важливо, напевне, побачити Кобилянську як національну письменницю. І ці аспекти, які дають нам можливість відкрити її національну позицію, це є знаком також нашого часу, коли ми виборюємо наше право бути українцям, право бути на своїй землі.
Світлана Кирилюк. Фото: facebook/Mozart0573
Юіля Микосянчик: "Кожен хоче знайти і відкрити свою Кобилянську"
Чи є в цей день у вас в музеї якісь особливі заходи до цієї дати?
Юлія Микосянчик: Звичайно. Цього дня ми відзначаємо 161 рік від дня народження Ольги Кобилянської і ще одну дату відзначаємо, більш круглу – 80 років від дня відкриття музею Ольги Кобилянської в Чернівцях. Це сталося якраз 27 листопада 44-го року. Відповідно, нам уже гарненько рочків. Ми працюємо, є заходи. І зазвичай саме в день народження в меморіальному кабінеті Ольги Кобилянської відбуваються літературні гостини для того, щоби не урвалась та "золота нитка" спадкоємності, тяглості гарних традицій, літературних, зокрема. На гостини до Кобилянської запрошують митців, письменників, художників, музикантів, щоб вони поділилися своїми набутками для того, щоби теж надихнулися тією аурою робіт видатної української письменниці.
Чернівецький літературно-меморіальний музей Ольги Кобилянської – важливий осередок пам'яті про письменницю. За чим переважно йдуть до вас відвідувачі?
Юлія Микосянчик: Насамперед, кожен хоче знайти і відкрити свою Кобилянську. У кожної ж людини свій погляд на речі, явища і на людей. І власне, хочуть надихнутися атмосферою дому. І цьому сприяє особливість нашого музею, бо ми літературно-меморіальний музей, є кімнати, в яких мешкала письменниця. І насправді тут відчувається якась її невидима присутність. В мене є один знайомий письменник, який справді приходить до музею для того, щоб побути на самоті в кабінеті Ольги Кобилянської, коли в нього є якась "творча пауза". Це творча людина. Але більшість людей хочуть дізнатися якісь цікаві історії, факти з життя письменниці, побачити, як вона жила, сформувати для себе її образ. Людина – стиль, тому що той інтер'єр відображає внутрішню сутність людини. Особливість того, як навіть стіни пофарбовані у спальні Ольги Кобилянської – дуже цікавий дизайн. Я не відкриваю всіх таємниць, а запрошую до Чернівців, до музею письменниці, побачити і зробити власні висновки. Зрозуміти, як жила ця людина, яким чином вона досягла того, чого досягла. А які речі відкривають? Та будь-які. Навіть те перо на робочому столі Ольги Кобилянської, воно абсолютно звичайнісіньке. Вже ж навіть за її життя з'явились друкарські машинки, але вона була принципова в цьому питанні. Вона писала, а передрук доручала, наприклад, своєму зятеві. У нас зберігається рукопис найпершого твору Ольги Кобилянської. Це не кожному літературному музею пощастить, до речі, експонувати перший твір свого патрона. У нас він є. Це 17-річна Ольга Кобилянська. Це Едельвейс – родинна пам'ятка, тобто вже зв'язок з місцем її народження, з місцями її юності, дитинства. Словом, тут багато таких предметів, які нам розкривають Ольгу Кобилянську. Чи навіть той камінчик, який вона привезла з могили Шевченка в 1899 році. Це вже про людину.
Юлія Микосянчик. Фото: bukoda.gov.ua
"Тут кожна річ унікальна"
А що з цих всіх речей є таке, на чому варто закцентувати увагу, що це унікальність?
Юлія Микосянчик: Та тут кожна річ – унікальність. Тому що у нас речі Ольги Кобилянської. Найменша дрібничка – це річ, яка належала їй, якої торкалася її рука. Якийсь невидимий відбиток залишається на тих предметах. Але щоб скласти якийсь ТОП, то я б ще дуже-дуже би подумала. Та сама пляшка з морською водою, якій 100 років. Людина, яка не бачила моря, але… Чи унікальний портрет Ольги Кобилянської 26-го року – робота її подруги Августи Кохановської, чудової художниці, приятельки, яка настільки тонко відчула цю особистість… І Кобилянська так дивиться на нас своїм вдумливим, глибоким поглядом і запитує: "А ви що зробили для того, щоби покращилося це життя, щоби ви стали кращими, щоб світ став кращим?" Здається таке, знаєте, зі своїх вершин. Тому кожна річ унікальна в нашому музеї.
"Потрібно розповідати мовою Кобилянської"
Як музей осучаснює Кобилянську зараз, особливо в очах молоді? Чи змінюєте ви підходи до розповіді про неї?
Юлія Микосянчик: Так. Якщо взяти до уваги той мерч, то ми на шляху до того. А стосовно того, як висвітлюється образ Кобилянської, то звичайно це зовсім по-іншому, ніж було навіть 10 років тому. Тому що змінюється аудиторія, міняються запити. Молодь має свої підходи і свої запити. І тому розповідати так, як це колись було, воно вже не працює. Потрібно розповідати, власне, мовою Кобилянської. Хай ніби вона з 19-го століття, але вона людина напрочуд сучасна, сучасних поглядів. Людина, яка була і практичною, вміла ставити цілі, вміла їх досягати і мала свою надмету. Це навіть подвійне служіння – і собі щось зробити доброго, і зробити загалу, тим людям, які біля тебе, зробити доброго українцям, зробити щось добре для України. І, по-моєму, зараз це дуже важливий меседж, який треба передати молоді. Що так, ми люди сучасні, але ми повинні пам'ятати, що власні інтереси, звичайно, повинні бути в пріоритеті, але повинно бути щось таке, що нас веде в майбутнє, що нас залишить якраз на землі. І приклад Ольги Кобилянської в цьому сенсі дуже позитивний, об'ємний і можна знайти багато справді фактів на підтвердження цього. І вони мотивують. Вони мотивують ставити ціль, бути собі ціллю, чогось здобувати в цьому житті. І за моїми спостереженнями молодь справді виходить наснаженою і окриленою.
