"У "Планети Полин" є своя структура: спочатку йдуть жіночі портрети, потім – чоловічі, а потім – колективні. Книжка складається з текстів, які між собою розділені дистанцією в 20 років. Там навіть є один текст з минулого століття, але мені він здається важливим з огляду на постскриптум до нього. Йдеться про "Прощання з імперією" есе, яке я писала пам'яті Бродського після його смерті", – розповіла Оксана Забужко.
За словами письменниці, вона добирала до книжки різні тексти: й старі, й нові: "Але, як в романі, який принаймні в мене пишеться єдиним, цільним потоком з першої до останньої сторінки, все одно є момент, який настає, коли книжка починає писати себе сама і підказує, якою вона хоче бути. Для мене цей момент був тоді, коли я побачила, що вона досить чітко розпадається на жіночі есеї та чоловічі".
"Плюс є ще фактор ринку і замовлення, адже есеїстика – це не завжди те, що ти пишеш з внутрішньої потреби, а те, що ти пишеш на замовлення якоїсь редакції. На щось ти погоджуєшся, на щось – ні. Погоджуєшся на те, що для тебе цікаво та екзистенційно важливо, в момент, коли ти розумієш, що десь з того йде прямий голос, якого ти надаєш своїм героям і героїням: Катерині Білокур, Софії Яблонській, Соломії Павличко, Ользі Токарчук, яка з’явилась в останню хвилину, коли мені бракувало ще одного жіночого обличчя в моїй галереї. Після жіночих та чоловічих портретів стало зрозуміло, що потрібен груповий портрет, потрібні спроби спортретувати суспільство для того, щоб виставити маркери, як змінюється суспільство в процесі історії", – пояснила Забужко.
ФОТО: Укрінформ
Письменниця підкреслила, що ми не завжди розуміємо, який за останні 20 років пройшли величезний шлях як суспільство: "Всі ці портрети насправді – це спроби зробити портрет доби, історії, нашої столітньої непроговореної історії. Це ще один спосіб взяти її з розброблених ракурсів і спробувати скласти в один глобальний портрет".
"Там є текст про Софію Яблонську, досі не друкований в Україні й написаний спеціально на замовлення музею Д’Орсе для збірника "300 жінок в історії фотографії всіх часів і народів", куди потрапила й наша Софія Яблонська. Щоправда, музей негайно заличкував її, згадавши, що вона була й французькою громадянкою, тому може бути трактована як французька фотографиня. Вони її позначають як Софія Яблонська-Уден. Це смішно, бо вона друкувала свої фотографії під іменем Софія Яблонська, тому мені хочеться спеціально наголосити, що не треба звикати називати її Софією Яблонською-Уден тільки тому, що французи вирішили її поставити собі на п’єдестал", – підкреслила Оксана Забужко.
Також, за словами письменниці, в збірці вперше з’являється текст про Юрія Шевельова: "Він написаний на замовлення Лундського університету в Швеції як передмова до збірника пам'яті Шевельова, котрий готується славістичним відділом. Це версія, якої українці не читали і не бачили, узагальнюючий мемуар про Шевельова і те, що він означав для мого покоління в діалозі "розстріляного відродження", представником якого він прийшов до нас у 90-ті".
Друга книжка Оксани Забужко, яка скоро вийде друком – "Апокриф" – присвячена п'єсам Лесі Українки, об’єднаним християнською тематикою, біблійним символам та євангелістичним текстам в творчості Лесі Українки. "Апокриф" складається з двох частин: власне драм Лесі Українки та чотирьох розмов про Лесю Українку з Блаженнішим Святославом Шевчуком.
Фото: ТСН
"Це дуже важлива книжка, сподіваюсь не лише для мене, але й всієї української культури. Я довго її чекала, адже вона мала вийти друком ще місяць тому, а сьогодні в паралельній реальності мав відбуватися Книжковий Арсенал, на якому я би могла її представити. Щодо "Планети Полин", то на неї є передпродаж, її можна замовити на сайті видавництва "Комора", а "Апокриф", на який я справді чекала понад пів року, лише з наступного тижня "йде" в друкарню. Але, я думаю, що на таку книжку можна й довше почекати", – розповіла Оксана Забужко.
"Щодо того, як дійшло до цієї книжки,то було дуже багато питань, які для мене певною мірою залишалися незакритими ще з минулого десятиліття, з часу моєї роботи над "Notre Dame D’Ukraine". Попри все те, що я тоді розкопала в дуже драматичних і складних стосунках Лесі Українки з християнством і її інтересу до ранньохристиянських сюжетів, у мене залишилась ціла низка відкритих питань. Я розуміла, що тут потрібна розмова з фаховим теологом, який був б очитаний професійно в екзегетичній літературі і міг би раз і назавжди закрити тему так званого атеїзму Лесі Українки. Вона дуже не любила церковної ієрархії та російського православ'я, але при тому назвати її атеїсткою чи агностичкою ніяким чином не можна", – пояснила письменниця.
Відтак Оксана Забужко потребувала втручання фахового теолога, який мав би добрий смак до літератури: "І якраз тут мені неймовірно пощастило на знайомство із Блаженнішим Святославом Шевчуком, котрий є не тільки доктором Папського університету в Римі, який він закінчив і зробив там докторат з морального богослов’я, але й котрий відкрився мені при першому знайомстві, коли почав по-читацькому радісно дякувати за "Музей покинутих секретів".
"До 150-літнього ювілею Лесі Українки час згадати про неї як про автора християнського, хай не за переконаннями, а за світовідчуттям, за способом переживання. І Блаженніший в ході наших розмов доводить, що чуттєвість Лесі Українки була глибоко християнською", – підсумувала Оксана Забужко.
Фото: Читомо
