Мистецтвознавець Світлана Яценко в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні.Вдень" розповіла, в чому унікальність малюнків і текстів наївної художниці і філософині Параски Плитки-Горицвіт та на якому етапі створення музею мисткині.
Ведуча: Галина Бабій
Чому якщо людина була художницею, фотографом, письменницею, казкаркою, народним філософом, фольклористом, про неї досі мало людей знають?
— Насправді про цю художницю знають у вузьких колах дослідників і тих, хто цікавиться культурою, вже досить добре. На широкий загал вона справді ще не досить знана. Певно, причина в тому, що не було системної роботи, системного дослідження її спадку і представлення на широкий загал. Тож ми цим питанням зайнялися. Я б хотіла сказати, що не я одна займаюсь цією художницею, в нас є команда однодумців. Зокрема, це Івано-Франківська агенція регіонального розвитку на чолі з Віктором Вінтоняком і його командою, та моя співкураторка Мар'яна Заклінська. Ми схвалили таке рішення, виклик, займатися цією художницею, щоб нарешті не тільки вся Україна, а й весь світ дізнався про Параску.
Цікава доля цієї жінки, яка була і вивезена в Німеччину, і потім була в Сибіру за те, що допомагала воякам УПА, і потім була такою дивачкою в своєму селі. Її оминали люди, тому що всі працюють, а вона малює, тексти пише, фотографії друкує.
— Дуже дякую вам за такий коментар, тому що в ньому і правда, і міф. В інтернеті, якщо відкрити, дуже багато інформації про Параску є міфами. Пишуть, що вона вчилась на журналіста в Німеччині в 1941 році, будучи підлітком. Це міф, тому що її забрали з села, як і інших юнаків і дівчат. Вона з цієї Німеччини втекла. Зараз я привезла дух Карпат і Криворівні, бо я звідти повернулася з різдвяних свят. Там я зустрічалася з її подругою, яка ще жива. Вона розповідала Параскині перекази, як та тікала з німецького полону, як вони багато днів йшли, поверталися в своє село. В них опухли ноги, вони чудом врятувалися і коли повернулися, вона не встигла огледітись як вже тут розпочалася інша фаза війни. Вона була зв'язковою з позивним "Ластівка".
Завдяки Віктору Вінтоняку ми дістали в архівах СБУ її справу, чого не вдавалося раніше нікому і там повна фальсифікація. Тут такий цікавий момент, що кожна хата допомагала, як говорила нам її подруга бабця Олена, кожна хата допомагала, це був обовязок, тому що там їхні хлопці воювали. Її забрали із сімї, тому що вона була неповнолітньою і сказали слідчі: ми її трохи потримаємо і відпустимо. Тоді була корупція, тому що вимагали з людини викуп — корову. А де взяти ту корову? Вона настільки сподобалася слідчому, бо вона спочатку була в ізоляторі в Верховині, що він каже їй: будеш моєю любацкою, як кажуть гуцули, і я тебе відпущу і буде тобі все. Вона йому відмовила і він їй каже: ну ти в мене згниєш на нарах. Він її протримав до 18 років в ізоляторі і після того вони її відправляють в Станіслав (сьогодні Івано-Франківськ — ред.), а потім в Казахстан, де вона пробула 9 років. Вона там поморозила ноги і вижила чудом лише тому, що в неї була дуже красива коса і не було, вибачте, паразитів в голові. Коли їх всіх брили наголо, їй залишили косу. Коли вона захворіла і її мали вже вивозити разом з трупами, дружина одного з наглядачів її примітила і вкрала, її вилікувала.
Параска допомагала цій жінці і через 9 років вона повернулася в Криворівню і вже 5 чи 6 років потому я читала подяку їй від радянської влади за те, що вона допомагає молоді вивчати місцевий фольклор.
Розкажіть про її музей, який зараз створюється.
— Наразі музей створюється. Ним опікується отець Іван. Його сьогодні обов'язково треба згадати, оскільки це людина, яка протягом всіх цих років опікується цим питанням. Його дружина передруковує її книги. Ніби багато всього робиться, але насправді дуже важко зрушити з місця. На даний момент це хата в горах, яка закрита просто на замок. В хаті є багато її речей, створених нею картин, ікони, книги. Багато зберігається в музеї Івана Франка в Криворівні. Є виставки в інших музеях Верховини, але такого великого одного музею немає. Немає опису колекції, тому попоереду ще дуже багато роботи.
Слухати повну версію.
