З давніх-давен тут зникала повітряна і морська техніка з усім екіпажем на борту. Циніки справедливо помічають, що аномалії в цьому районі відбуваються з цілком з’ясованих причин: навігація тут досить непроста, є наявність численних мілин, а миттєві шторми і циклони забирають життя пілотів і моряків.
Про це пише "Сьогодні".
З точки зору логіки ці аргументи звучать переконливо, але як скептики пояснять той факт, що зникнення техніки в Бермудах в рази перевищує число зникнень на будь-якій іншій ділянці Атлантичного океану?
Метеорологи з Америки займалися дослідженням в цій сфері і прийшли до певних висновків, які, нарешті, можуть поставити жирну крапку в історії таємничого трикутника.
Метеоролог Стів Міллер з Колорадо близько 10 років займався дослідженням погоди в загадковій зоні і разом зі співробітниками берегової охорони прийшов до дуже цікавих і правдоподібних висновків. Причина бермудської небезпеки, на його думку, криється в повітряній аномалії цієї території. Для того, щоб підтвердити свої здогадки на практиці, він організував власну команду.
Допомога високих технологій. Уважно вивчаючи знімки зони диявольського трикутника, зроблені супутником, Стів прийшов до цікавої думки. Після того, як зображення, завдяки сучасній оптиці, були максимально збільшені, вдалося виявити досить незвичайні хмари дуже дивної і правильної шестикутної форми.
Хмарні вибухи. Цю цікаву форму хмари приймають за допомогою самого океану. Випаровуючись з зон мілководдя, волога піднімається в холодну атмосферу, таким чином створюючи якийсь каркас. Потім ці хмари, з теорії Стіва, якийсь час дрейфують над Бермудами, а потім вибухають, відповідно, створюючи потужні потоки повітря.
Атака зверху. Саме ці сильні повітряні струмені і несуть в собі основну небезпеку для всього, що трапляється їм на шляху. Потужна повітряна вибухова хвиля спрямовується до водної поверхні, а взаємодія атмосферних хвиль сприяє появі дуже сильної турбулентності, подолати яку навіть найсучасніша повітряна техніка не в змозі.
Міні-цунамі. На додаток до цього, потужна хвиля повітря в стані при ударі об водну поверхню створити досить велику хвилю (до 40 м). Група метеоролога мала унікальну можливість спостерігати одну таку громадину в океані. Доля виявилася прихильна до Стіва і його команди – це руйнівне явище пройшло повз, але стало черговим доказом правильності теорії Міллера про “повітряні бомби”.
Як вважають вчені, ця загадка вирішена і тепер на одну таємницю на землі стало менше. Але чи так це насправді, покаже час і подальші дослідження.
