Члени Ліги Націй збираються в Женеві, Швейцарія, у 1920 році. Фото: internationalrelations.org
Лігу Націй створив американський президент Вудро Вілсон
Дискусії, що робити з ООН, тривають давно. Спостерігаючи за її неспроможністю зупинити агресора, мимоволі постає запитання, чи не потрібно її утилізувати?
Хочу одразу запевнити в чомусь в хорошому наших слухачів і читачів. ООН не потрібно утилізувати. Але її справді потрібно кардинально реформувати. Бо коли йдеться про великі загрози миру, вона просто стає неефективною. І попри те, що про Лігу Націй ми також говоримо, як про неефективну організацію, було багато цікавих речей в її історії, і їй вдавалося досягнути певних результатів.
Тож, почнімо спочатку. Розкажіть про те, що таке Ліга Націй? Чи варто її порівнювати з ООН?
Виникнення Ліги Націй пов'язане з завершенням Першої світової війни. Вона була заснована на Паризькій мирній конференції 1919-1920 років, де зібралися держави-переможці і не тільки. Ініціатором створення виступив 28-й американський президент Вудро Вілсон. Вудро Вілсон – дуже цікава особа. Коли США вступили в Першу світову війну, це виявилося чи не вирішальним фактором. Адже Росія вийшла з війни, і складалося враження, що Німеччина перемагає. Тому вступ США у війну був вкрай важливим кроком.
Війська союзників, війська Антанти, не вступили на територію Німеччини. Але Німеччина капітулювала, бо була вкрай виснажена. Вудро Вілсон намагався втілювати багато цікавих ідей, зокрема, право націй на самовизначення. І в результаті, після Першої світової війни утворилося дуже багато нових держав в результаті розпаду Російської імперії, Німецької імперії, Австро-Угорської імперії, Османської імперії. Це – Польська Республіка, Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва, Чехословацька Республіка і Югославія, яка тоді називалася Королівство Сербів, Хорватів і Словенців. Це було втілення, зокрема, ідей Вудро Вілсона. Вудро Вілсон виступив ініціатором створення Ліги Націй. Її ідея полягала в тому, що це була перша міжнародна міждержавна організація, створена саме задля досягнення миру і безпеки, а також розвитку міжнародного співробітництва. І ці цілі справді збігаються з тим, що має робити сьогодні ООН.
Цікаво те, що ідея створення Ліги Націй належала американцю, і вона стала складовою частиною Паризького мирного договору, який підбивав підсумки Першої світової війни. Але! Це не було ратифіковано самими США.
Стенлі Брюс головує в Раді Ліги Націй у 1936 році. Йоахім фон Ріббентроп виступає перед радою.
США створили Лігу Націй, але не увійшли до неї
Чому?
Тому що Вілсон був демократом. А тоді більшість в Конгресі складали республіканці. І вони взяли і не ратифікували. Це один з прикладів ізоляціонізму США. Мовляв, а для чого їм лізти кудись в Європу? Адже потенційно це може означати втягнення Америки у війну і загибель американських солдат. Цей їхній крок дещо нагадує сучасний етап. Тобто ідеї ізоляціонізму були в США ще тоді. І певною мірою це була недалекоглядна позиція США. Тому що потім вони все одно були втягнуті в страшну Другу світову війну.
В Першій світовій війні також є загиблі американці. Понад 100 000. Отже, Америка ініціює створення Ліги Націй, і не входить до неї. Чи не нагадує це бажання всидіти на двох стільцях?
Тут якраз парадокс в тому, що Сполучені Штати взяли і звільнили один стілець. Стратегічно важливий стілець. Ізоляціонізм відігравав значну роль в позиції США. Загалом, були різні причини. Зокрема, це і надання виборчих прав американським жінкам. І для американських жінок це було вкрай актуальне питання, де мають бути їхні чоловіки, вдома чи на фронті. Це була ще одна з причин, на яку звернули увагу конгресмени. І вирішили відхилити цей договір.
У Ліги Націй, як і у ООН, не було механізму примусу
Як відсутність США в Лізі Націй вплинула на функціонування цієї організації і на її авторитет?
Ви знаєте, я б тут говорив не лише про Сполучені Штати. Безумовно, це послаблювало Лігу Націй. Але головна проблема полягала навіть не в тому, присутні чи не присутні в ній США. Головна проблема полягала в тому, що у Ліги Націй не було механізму примусу. Те, що ми бачимо зараз в ООН. Дещо, звичайно, в ООН є. Ми пам'ятаємо війська ООН в Кореї. Це було ухвалено Радою Безпеки ООН. За відсутності Радянського Союзу. Тому це і було ухвалено. Це було рішення про участь у вирішенні кризи. І це передбачало застосування військових сил.
Але в більшості прикладів ООН не могла працювати. Тому що одна з великих держав, маючи право вето, блокувала рішення. А якщо говорити про Лігу Націй, то вона взагалі не мала такого інструменту примусу. Зрештою, це призвело до того, що коли Німеччина, Японія і Італія розпочали агресію, Німеччина, і Японія залишили Лігу Націй, тому що Ліга Націй їх засудила.
Цікаво те, що й Радянський Союз був виключений з цієї організації в 1939 році. Тому що Радянський Союз напав на Фінляндію.
Радянський Союз тільки цього й чекав, щоб розв'язати собі руки?
Виключення СРСР було швидше символічним жестом. Але це ніяк на нього не вплинуло. Більше вплинуло на нього те, що Червона армія загрузла в Фінляндії. В Європі почався рух, щоб надсилати добровольців до Фінляндії. Зрештою, Радянський Союз змушений був піти на переговори, хоча він і відтяпав значну частину території Фінляндії.
Ліга націй і Україна
Я, до речі, хотів би сказати про Україну. Бо це теж дуже цікавий момент. Як ми пам'ятаємо, після Першої світової війни згідно з радянсько-польським договором, західна частина України спочатку була під польською окупацією. І проти цього, до речі, в 1921 році Ліга Націй протестувала. Вона прямо сказала, що ця територія окупована Польщею. І вона виступала за те, щоб враховувати інтереси українців.
Але вже в 1923 році Рада послів Ліги Націй визнала, що це територія Польщі. Втім, в рішенні було вказано, що це має бути автономна територія Польщі. Але тодішні польське керівництво на це начхало. А якихось інструментів втручання у нас не було. Франція і Англія були зацікавлені в тому, щоб не псувати свої стосунки з Польщею, тому що це розглядалося як буфер і проти Німеччини, і проти Радянського Союзу. Ліга Націй виявилася і в цьому випадку безсилою.
У безсилої Ліги Націй були й успіхи
Але щоб ми не говорили тільки про поразки, варто сказати, що були у Ліги Націй і певні успіхи. Хоча все ж це були невеличкі врегулювання між країнами. Наприклад, між Швецією і Фінляндією Ліга Націй ухвалила рішення віддати Аландські острови Фінляндії. І це рішення було виконане. Також коли Греція окупувала частину болгарської території, Ліга Націй засудила дії греків.
А, наприклад, Муссоліні ігнорував Лігу Націй, коли окупував острів Корфу, який належав Греції. Після захоплення Італією грецького острова Корфу Ліга лише спромоглася не визнати законність цієї акції. Та ж Польща ігнорувала рішення Ліги Націй, коли поляки окупували Вільнюс, тоді це місто називалося Вільно. Також Ліга Націй ухвалила рішення про те, що нинішня Клайпеда входить до складу Литви, хоча вона тоді була переважно німецькою, німецькомовною і називалася Мемель. І це рішення також було виконане.
До цього можна додати, що успіхи Ліги Націй були в боротьбі з работоргівлею. Була підписана відповідна конвенція, було звільнено 200 000 рабів. Ліга Націй допомагала біженцям. Була також ухвалена Міжнародна Конвенція про боротьбу з наркоторговлею. І до речі, цей закон досі діє. Але коли ми говоримо про забезпечення, вибачте за тавтологію, безпеки, то примусу у Ліги Націй не було. Ліга Націй засудила агресивну війну, яку вела Італія в Ефіопії. Але Італія, вибачте, начхала на це. Це свідчить про те, що не було достатньо сил для того, аби змусити агресора виконувати вимоги Ліги Націй.
Ліга Націй виявилася неефективною і під час громадянської війни в Іспанії, де з одного боку були фашисти Франко, яких підтримували Німеччина і Муссоліні, з іншого боку були республіканці; Англія і Франція обрали позицію не втручання, а Радянський Союз підтримував республіканців. Але тут вже йдеться про персональну відповідальність Англії і Франції, які не надали необхідної військової допомоги законному уряду Іспанії.
Отже, ООН – це своєрідний прообраз Ліги Націй.
Навпаки, Ліга Націй була прообразом ООН. Але з меншими повноваженнями.
Олексій Гарань. Фото: Укрінформ
Помилки ООН закладені в самому статуті
Чи повторює, на вашу думку, ООН помилки своєї попередниці?
Ці помилки закладені в самому статуті ООН і в наявності інституту вето у п'яти великих країн. Це Росія, США, Китай, Англія і Франція. Будь-яка з цих країн може заблокувати будь-яке рішення Ради Безпеки. Рішення Генеральної асамблеї ООН вони не можуть заблокувати. Тут немає права вето. А резолюції, які ухвалює Генеральна асамблея ООН – це лише резолюції. Поговорили, ухвалили і про них забули. До речі, не всі резолюції були добрими. Були, наприклад, явно антисемітські резолюції, які інспірувалися, зокрема, і Радянським союзом.
Ці резолюції є, швидше, певним символом. Наприклад, ООН в кількох резолюціях засудила агресію Росії. І щодо Криму, і щодо нинішньої повномасштабної війни. 140 держав підтримали територіальну цілісність України. І лише п'ять країн включно з Росією підтримали Росію. Але це не було прийнято на рівні Ради Безпеки, бо там і Китай, і Росія мали право вето.
ООН врятувала Південну Корею від комуністичної навали
В історії ООН були й інші приклади, коли було ухвалене рішення про направлення військ ООН в Корею. І це врятувало Південну Корею від комуністичної навали. І це рішення, до речі, тоді вдалося ухвалити, оскільки радянський представник був відсутній на тому засіданні Ради Безпеки ООН. Тоді й була швиденько проголосована ця резолюція. Після того було створено багато миротворчих військ ООН. Завершених місій – 61. Зараз діє 12 миротворчих місій ООН. Але ці миротворчі місії не примушують когось до миру. Вони, умовно кажучи, стоять на лінії розмежування. Вони дивляться за тим, щоб не стріляли з обох боків.
Можливості миротворців обмежені
Але можливості миротворців обмежені. Потрібна насамперед згода. Наприклад, в Анголі була згода на припинення війни. Ця війна тривала дуже довго (з 1975 і, з деякими перервами, до 2002 року – ред.), її підтримували, з одного боку, Радянський Союз, з іншого – США. Коли була досягнута згода про припинення війни, а Радянський Союз на той час вже розвалився, тоді й виникла можливість направити туди достатньо великий миротворчий контингент ООН. В ньому, до речі, брало участь багато українців.
Українці також брали участь миротворчих контингентах ООН в Демократичній республіці Конго. Вони були виведені звідти лише після повномасштабного вторгнення Росії. Також українці брали участь миротворчій місії в Ліберії та інших країнах. Тобто, ці миротворчі місії є. Але для цього має бути консенсус великих держав. Коли домовляються великі держави, є можливість застосувати миротворців.
Реформування ООН – надскладне питання
Право вето справді загнало ООН в глухий кут. Що, на вашу думку, треба зараз зробити ООН? Чи існують якісь конкретні ініціативи з реформування ООН? Та ж Ліга Націй стала певним символом неспроможності. Але якщо вона виключала зі свого складу країни за агресію проти інших, то Гуттереш зараз спокійно відвідує Росію і кусає там коровай. Це значно більший цинізм, якщо порівнювати навіть з Лігою Націй.
Це дуже складне питання. Питання про реформу ООН обговорюється дуже довго. Воно обговорюється десятиріччями. Як вийти з цього, рецептів немає. Право вето було закладено в статуті ООН, коли ООН була створена. В статуті ООН є побажання: якщо учасником конфлікту є одна з великих держав, то бажано їй утримуватися при голосуванні в Раді Безпеки ООН. Але цього не відбувається. Причому, не тільки з боку Росії.
Це відбувається і з боку Сполучених Штатів, і з боку Великої Британії. Таких прикладів дуже багато. Але все ж насамперед – це Росія. Вона веде свої загарбницькі війни. Захід потрапляє в пастку цих конфліктів, але, принаймні, ніхто не хоче ліквідувати Ірак чи Афганістан, як країни. А Росія займається іншим, і ми це бачимо.
Право вето зняти дуже важко. Для того щоб позбавити великі держави права вето, потрібно, щоб ці великі держави схвалили цю ідею. Країни Глобального Півдня, до речі, виступають за скасування права вето. Їх більше в ООН, тому їхніми голосами можна було б приймати більшість рішень. В той же час, є інші пропозиції. Наприклад, висуваються ідеї про розширення кількості великих країн, постійних членів Ради Безпеки ООН. Йдеться про Німеччину, Японію, Бразилію, Індію. Ці країни хочуть мати право вето і стати постійними членами Ради Безпеки ООН.
А тепер уявімо, що там є Індія. Але ж ми знаємо, що Індія зараз займає дуже цинічну позицію. Давайте уявимо, що вони ще й отримують блокуючий пакет права вето в ООН. Щодо членства Бразилії, то інші країни Латинської Америки цього не хочуть. Бо тоді Бразилія скаже, що вона представляє інтереси всієї Латинської Америки. А інші латиноамериканські країни не дуже хочуть, щоб Бразилія домінувала в їхньому регіоні. Тому ця ситуація дуже складна. Якщо чесно, я не маю рецептів, як це вирішити. Очевидно, що мають бути більші вимоги стосовно діяльності спеціалізованих установ ООН. Таких як, наприклад, МАГАТЕ.
Спеціалізовані установи ООН, такі як МАГАТЕ, закривають очі не те, що робить агресор
Ми знаємо, що ці організації не займають рішучу позицію. Вони дуже часто закривають очі на те, що робить агресор. Хоча за їхнім мандатом вони мали б допомагати жертві агресії. Але, на жаль, у них теж дуже обмежені можливості. Чому? Тому що там теж бере участь Росія і намагається блокувати відповідні рішення. Тому у мене рецепту немає. Я думаю, що має сенс ідея жорстко прописати: якщо велика країна бере участь в якомусь конфлікті, то вона утримується при голосуванні в Раді Безпеки ООН. Але повторюся, це рішення мають схвалити самі великі держави. Що теж не дуже просто. Тому реально сьогодні ООН не забезпечує безпеку, ОБСЄ зараз взагалі практично бездіяльна. Вона ще гірша, ніж ООН. Все це відбувається тому, що дуже багато різних країн з діаметрально протилежними інтересами. Тому ми й говоримо, що ООН мала б створити систему колективної безпеки. Є агресор, він напав на жертву, потрібно допомогти цій жертві. Але цього не відбувається. Чи не єдина міжнародна організація, яка дійсно забезпечує колективну безпеку – це НАТО.
