"Стереофонічна програма" — прабатько Радіо Культура
Історія появи третього каналу Українського Радіо починається у 70-х роках. На той час працювали два республіканських радіоканали: власне, Українське Радіо та Промінь. Обидва мовили у монорежимі, оскільки поширювалися через дротову мережу на довгі та середні хвилі, які дозволяли передавати лише монозвук. Але у 70-х набувають популярності стереоприймачі, які можуть працювати у діапазоні ультракоротких хвиль і в 1973-му році у Києві, Дніпрі, Донецьку і в Криму на УКХ починає працювати окремий канал радіо, який кілька годин на добу передає музичні і літературні записи у стерео. Він не мав конкретної назви і був відомий як «стереофонічна програма». Наповнювали його журналісти тих самих редакцій, що і Перший і Промінь. Буде справедливо саме цю радіостанцію вважати прабатьком сучасного Радіо Культура.
1993-го року окремий канал культурно-мистецького спрямування уже не тільки з музичними та літературними творами, але і розмовними передачами, з’являється і у проводовій мережі.
Анатолій Табаченко – дослідник історії Українського Радіо:
"Після здобуття Україною Незалежності в 1991-му році постало питання розбудови трьох повноцінних радіоканалів українського радіо. Перший канал став абсолютно українським, з якого вилучили московські передачі; другий канал і так був українським, він і залишився українським; і замість програми Всесоюзного радіо "Маяк" на цьому каналі з'явився канал УР3. Це канал культурно-мистецького спрямування, а до назви каналу УР3 додалося ще "Радіомуз". Для створення цього каналу не було передбачено додаткове фінансування, тому що його штат було сформовано в основному зі штату працівників головної редакції літературно-драматичного мовлення та інших підрозділів Українського Радіо. Канал мав на меті знайомити слухачів із надбаннями української культури і насамперед з постатями раніше замовчуваних діячів української культури, маловідомими досі сторінками вітчизняної історії. А значний обсяг ефірного часу, який відкрився перед працівниками цього каналу, дозволив надзвичайно широко представляти багатство художнього фонду Українського Радіо. І водночас на цьому етапі розвитку третього каналу Українського радіо бракувало сучасних форм мовлення. Насамперед прямоефірних, які в цей же час активно впроваджувались на першому каналі Українського Радіо та на Промені. А третій канал, оцей культурно-мистецький, був трошечки архаїчним за своєю формою. Тобто по наповненню, по змісту — там були цікаві, хороші, високої якості художні програми, а от по формі подачі, по "одягу" цього каналу — він відставав!"
Канал духовного відродження
Тож через 10 років було вирішено осучаснити та провести ребрендинг Радіомуз. З тих пір він отримав назву Радіо Культура, до якої у перші роки обов'язково додавалося "канал духовного відродження»", чим підкреслювалася головна місія радіостанції. Адже це був час активної зацікавленості українців своєю культурою, яка знецінювалася, замовчувалася і частково заборонялася в радянську та російську імперську добу.
Анатолій Табаченко – дослідник історії Українського Радіо:
"У цей час, після 2003 року, канал Культура помітно змінив формат мовлення. По-перше, туди прийшли працювати ціла команда молодих, енергійних, завзятих ведучих, серед яких, до речі, був і Дмитро Хоркін, нинішній очільник українського телебачення і радіо на Суспільному мовленні. Тоді ж запровадили прямоефірний інтерактивний ранковий блок, який давав можливість радіослухачам виходити теж у прямий ефір, і була ціла когорта радіослухачів, які регулярно чекали цієї передачі, щоб заявити про себе. З'явилися дискусійні передачі на Радіо Культура, причому з дражливих тем української історії, з питань розвитку культури, національного відродження. Ще одне нововведення: активно запрацювала наша потужна локація в будинку Радіомовлення і звукозапису. Ця велика концертна студія стала активно використовуватися для прямих ефірів. Там відбувалися зустрічі з відомими діячами української культури, з поетами, письменниками, їхні творчі вечори, причому так само при повному залі. Запрошували людей, 400 радіослухачів, які сиділи на цій зустрічі, трансляція йшла в ефірі, подзвонити можна було в студію під час цієї передачі. Звичайно, це був прорив і для Українського Радіо, і для Радіо Культури. І було дуже багато таких потужних акцій організовано на цьому каналі, наприклад, до 75-ї річниці Голодомору було проведено записи свідків трагедії, які потім були передані до Інституту Національної пам'яті".
Ірина Славінська – виконавча продюсерка Радіо Культура:
"З’явилась окрема хвиля, де можна було почути лише контент Радіо Культура. Не було потрібно чекати в сітці мовлення, коли на Українському Радіо почнеться година, де можна послухати розмову з письменником, припустімо, або на Радіо Промінь почути щось з класичної музики. Була окрема радіостанція, яка дозволяла саме це слухати.
І так зібралися до купи наші редакції, які сьогодні діляться на великі три ріки: редакція, котра опікується прямим ефіром і просвітницьким контентом, насамперед нашими флагманськими форматотворчими програмами, інтерв'ю; редакція, котра опікується літературним контентом, радіотеатром; і редакція, котра опікується музикою з великим акцентом на класику. 2003-го року на Радіо Культура грало більше розмаїття музики, якщо так можна сказати: можна було почути і естраду, і народну музику, і сучасну навіть музику можна було почути, класичну музику, звичайно. Сьогодні у нас є розкіш працювати у великій компанії, і ми можемо поділити між собою те, що може зацікавити слухачів, слухачок на різних радіостанціях".
"Ми виробляємо ту музику, яку крутимо"
Десятиріччями фонотека Українського Радіо накопичувала записи класичної, естрадної та народної музики, в тому числі у виконанні своїх же колективів. Згодом українському слухачу стали доступні фонди Європейської мовної спілки. Але розмістити все це багатство в ефірі одного каналу широкого формату, яким раніше було Українське Радіо, просто неможливо. Тож з появою Радіо Культура, слухачі нарешті отримали можливість частіше насолоджуватися найкращими зразками європейської класики.
Ірина Славінська – виконавча продюсерка Радіо Культура:
"В ефірі Радіо Культура звучить лише та музика, яка має свій паспорт: ім'я, прізвище режисера і людини, яка це монтувала, робила постпродакшн і так далі. Я маю на увазі, що там звучить лише музика з наших фондів і також музика з обмінів Європейської мовної спілки. Ви, ввімкнувши Радіо Культура, якщо це музика, почуєте або щось таке, що ми дістали зі своєї фонотеки з художнього фонду Українського радіо, Радіо Культура, або те, що нам надсилають і пропонують до ефірів колеги, припустімо, Симфонічний віденський оркестр, або радіоансамблі французького суспільного мовника, чи BBC, чи інших радіостанцій світу, які входять до Європейської мовної спілки. І це — найбільша відмінність Радіо Культура від будь-якої іншої музичної радіостанції, яка працює в Україні: ми виробляємо ту музику, яку крутимо переважно. Тобто в цієї музики є місце створення — Будинок звукозапису українського радіо, і творять її своїми руками режисери, які працюють на базі Будинку звукозапису Українського Радіо, а також наші колеги, які працюють тут, на Хрещатику, 26".
У фонотеці Українського Радіо містяться як фондові, тобто еталонні версії виконання музичних творів, так і трансляційні записи, тобто записи живих концертів — з шумом залу, оплесками та деякими неточностями виконання, які іноді трапляються на концертах. І такі записи мають свою особливу родзинку.
Ірина Славінська – виконавча продюсерка Радіо Культура:
"Оці трансляційні записи мають безцінну емоцію: ти можеш почути, де люди були зворушені, дізнатися, що раптом хтось почав плескати не в тому місці, бо якийсь зіграний фрагмент симфонії, припустимо, когось дуже сильно вразив, і можеш реально зрозуміти, почути це, коли зала була охоплена відчуттям, яке може настати тільки тоді, коли відбувається масове слухання якоїсь надзвичайної музики, такий стан потоку, як би його можна було так назвати. Я дуже це ціную".
"Кобзар" Шевченка та єдиний запис голосу Василя Стуса
Однак радіоефір – не єдина можливість почути записи з фонотеки Українського Радіо. Починаючи з 2001-го року було видано сотні компакт-дисків як з музичними так і літературними творами.
Микола Аммосов – продюсер аудіовидань Українського Радіо:
"Володіючи записами, живою звуковою енциклопедією нації і всього того, що було зроблено вже за століття і більше, було просто шкода це не використати. Було видання з живим голосом Василя Стуса. Його син Дмитро просто розповів мені, що чудом зберігся запис голосу батька, який він схитрував і записав на бобіні, де був запис опери "Орфей і Евредіка". Десь всередині, посеред цього запису, він записав кілька віршів у виконанні батька на старому магнітофоні "Астра". Він приніс цей запис, ми відреставрували, і видали оці записи Василя Стуса. Більше записів його голосу немає. А потім після цього, звичайно, було видання "Живі голоси класиків української літератури", і отут з наших фондів все було: і Марко Кропивницький, Павло Тичина, і Максим Рильський, і Микола Бажан, і Володимир Сосюра, Андрій Малишко, Платон Воронько, Олесь Гончар. Василя Симоненка ми окремо видали, їздили по всій Україні, збирали ті записи. Частина була записана в Черкасах і в Полтаві, і частина, найбільша частина якраз в Києві, у 60-ників, в тих колах".
Але, напевно, найбільш вражаючим був один із перших дисків Українського Радіо – "Кобзар" Тараса Шевченка. Він містить твори з першого видання книги 1840-го року у виконанні відомих акторів та співаків. Найстаршим на цьому диску і взагалі найстаршим у фонотеці Українського Радіо є запис Марка Кропивницького, який декламує вірш "Думи мої, думи…"
Микола Аммосов – продюсер аудіовидань Українського Радіо:
"1906-тий рік, Київ – уже європейське місто. Тут було кілька артелей, які робили оті записи, видавали пластинки на 78 обертів. Ми тут знайшли три екземпляри отієї пластинки. Я згадав ще одну видатну людину. Це Олексій Васильович Богатирьов, він очолював спеціальну лабораторію в інституті при заводі "Маяк". Олексій Васильович був величезний патріот і просто фанат своєї справи, і він створив цілу студію, акустичну аналогову студію, на рівні найкращих сучасних цифрових. В 1970-му році він реставрував голос Леніна. Те, що він зробив, — це була просто фантастика: з отих старих пластинок він зробив чистий абсолютно голос. Ці три пластинки ми привезли до нього додому. Первісну реставрацію зробив саме Богатирьов, потім ми вже на цифровій апаратурі трохи підчистили".
Радіопостановки 3D
Окрема категорія у фондах Українського Радіо та в ефірі Радіо Культура – театральні постановки. Свого часу "Театр перед мікрофоном" був надзвичайно популярною програмою, і давав можливість слухачам навіть із найдальшого села віртуально побувати у глядацькій залі. Зараз Радіо Культура продовжує фіксувати найкращі зразки театрального мистецтва для майбутніх поколінь.
Ірина Славінська – виконавча продюсерка Радіо Культура:
"І насправді тільки в наших фондах можна побачити такий зліпок того, на що був схожий український театр 70-х, 80-х, 90-х, нульових, 10-х, а тепер і 20-х. Я пишаюся тим, наприклад, що ми записуємо не тільки речі, які відбуваються на великих українських сценах, з ким ми працюємо. Очевидно — з нашими великими академічними національними театрами, головними сценами України, вони не тільки в Києві знаходяться. Але також ми останні 6-7 років не боїмося працювати з невеликими проєктами, з більш незалежними театрами. Або з театрами, які не мають свого місця, але працюють на різних майданчиках, припустімо, як “Сцена 6” на базі Центру Довженка в Києві. Або взагалі це можуть бути невеликі незалежні постановки в якихось навіть любительських локаціях, які дозволяють нам зафіксувати якісь інновації документального, скажімо, театру".
Світлана Свиридко – завідувачка редакції циклічних та спеціальних проєктів Радіо Культура:
"Іде спочатку редактор: дивиться цю постановку, наскільки це радійний варіант, наскільки його можна потім перевтілити. Тому що не все те, що йде в театрі, можна відтворити у радіоефірі. Бо там якісь паузи, де актор може рухами замінити — так би мовити сценічна мова це. Чи грати там своїми емоціями на обличчі, ходити… Тобто це все в радіоефірі не покажеш. А розповідати, як колись там в 50-х — 60-х читали ще авторські ремарки — це вже не наші новітні можливості. Тобто ми все намагаємося перетворити у таку звукову картинку, у звуковий музичний ряд, щоб затягнути слухача і збудити його уяву, показати оце все, що навколо. Це, так би мовити, радіопостановки 3D".
Радіодетективи та аудіокнижки
Ще один унікальний формат – літературні програми. Адже Радіо Культура — ексклюзивний виробник і ексклюзивний дистриб’ютор такого контенту в українському радіоефірі.
Ірина Славінська – виконавча продюсерка Радіо Культура:
"Говорила з колегами з Суспільного мовлення на фестивалі подкастів минулого року, і вони розповідали про свій суперновий формат, який може допомогти витягнути жанр "true crime", оцих документальних детективів, які зараз модні в усьому світі. І колеги кажуть: напевно ця мода колись занепаде, але ми зробимо крок на випередження, будемо робити "фікшн детективи»". А я кажу: так, у нас уже є радіодетективи, ми самі їх створюємо, і сценарії пишемо, і постановки робимо. І виявляється, що такі ідеї з одного боку очевидні, але, з іншого боку, для когось це буде інновація. Так от: в нас вона уже є".
Світлана Свиридко – завідувачка редакції циклічних та спеціальних проєктів Радіо Культура:
"Коли я читаю сценарій, я уже розумію: хто має мені це прочитати і створити цей образ. Тобто кастинг у мене найбільше в моїй голові: я уже чую, це просто ти уже знаєш, розумієш, що ти хочеш отримати в кінцевому результаті. Тоді запрошуються ці актори, кожен має свій текст, він уже попередньо надісланий, можемо робити кілька дублів, ми проговорюємо це, а потім уже записуємо і маємо ось такі окремі сцени. Тобто це радіопостановка, у радіодетективі ми працюємо із звуковим матеріалом, це обов'язково всі звуки, які нашого слухача поведуть в ту атмосферу злочину чи кари, чи там самої підготовки, які сприятимуть уже уяві. В телебаченні картинку готову дивляться, а тут слухач має сам уявити, де він і що".
Ширший літературний формат – "Аудіокнижка". На відміну від детективного жанру, тут вся книга начитується одним актором, а з додаткових звукових елементів – лише фонова музика.
Світлана Свиридко – завідувачка редакції циклічних та спеціальних проєктів Радіо Культура:
"Це велика, важка робота, тому що це не просто читання букв. Ні, це — художнє читання, потрібно передати і саму атмосферу тексту, і створити навіть образи героїв, їхні характери. Інколи з мовою побавитися і відтворити особливості мови, навіть спробувати трішечки тембром голосу, темпом мови змінити і створити такий радіоперсонаж. У нас були з 2017-го року власні напрацювання і ми зрозуміли, що коли ти пишеш аудіокнижку, це потрібно акторові дати дві-три години, тому що актор втомлюється. Якщо він іще має життєві сили, то голос втомлюється, і втрачається ота нитка. Коли ми ставимо крапку, коли у нас уже весь матеріал начитаний, ми переходимо до того, що створюємо початкові, кінцеві джингли, перебивки всередині, музику особливу підбираємо, щоб передати не тільки динаміку, красу голосу, але і створити атмосферу, передати атмосферу тексту.
Аудіокнижку начитувала і Рима Зюбіна, і Петро Панчук. Ми співпрацюємо із акторами театру Франка та Лесі Українки, театр на Подолі. Ось Лариса Руснак, ми співпрацюємо і з нею, Анатолій Гнатюк, Сергій Калантай".
Загалом у межах проєкту "Аудіокнижка" записано уже понад пів сотні книжок. Послухати їх можна у додатку Суспільне радіо, або на подкастингових платформах у серії "Наша класика".
"Коли тривало прощання з поетом, хтось з нашого сайту увімкнув у гучномовець поезію і всі присутні змогли почути голос покійного Кривцова"
Кожен історичний період залишає свій культурний відбиток. Час, у який ми живемо, пронизаний болем втрат, і багато героїчних історій обриваються на півслові. Деякі з них залишаються навічно у фондах Радіо Культура і Українського Радіо.
Ірина Славінська – виконавча продюсерка Радіо Культура:
"Я про це не думала до 2022-го року, хоча війна з 2014-го триває, але через те, що ми так активно фіксуємо все найновіше і найцікавіше в сучасній українській культурі, на жаль, нам трапляється робити останні прижиттєві записи митців. І я ніколи не забуду момент, коли в січні ховали Максима Кривцова, українського поета, в нього в той момент щойно вийшла дебютна збірка, "Вірші з бійниці", і він з цієї збірки встиг у нас незадовго до смерті почитати тут в сусідній студії на Хрещатику, 26. І коли йшла процесія, коли тривало прощання з поетом, от буквально з нашого сайту хтось увімкнув у гучномовець поезію, яка у нас звучала в ефірі, і всі присутні змогли почути голос покійного Кривцова… Ну, реально – це просто до мурашок по шкірі, це показує наскільки важливо те, що ми робимо".
Знакові культурні діячі залишають свій творчий спадок не лише як учасники програм, але і як ведучі. У 90-ті та на початку 2000-х на Радіо Культура став надзвичайно популярним жанр авторських програм. Їх вели знакові особистості, лідери думок, серед яких були зокрема Іван Драч і Володимир Яворівський. У кожної такої програми з часом утворювалась армія фанатів, які писали листи і полемізували з автором.
Світлана Свиридко – завідувачка редакції циклічних та спеціальних проєктів Радіо Культура:
"Наприклад, авторська передача Петра Осадчука, і мовні передачі Івана Ющука, який був автором підручників української мови. Передача Леся Танюка, який і політик, і політика в культурі, і культура в політиці, це була передача і Миколи Єдомахи. Це такі культові особистості у мистецтві, які власне були рупорами часу, носіями культури, і до їхньої думки прислухалися. Такі знакові постаті, які несли з собою цінну думку, несли з собою досвід, несли з собою культуру. І звичайно, що у цих авторів завжди були свої редактори. Я, наприклад, була редактором у Сергія Анастасевича Гальченка, який вів передачу Музеї України, потім і Таємниці музейних манускриптів. І звичайно, що ми з ним проговорювали: хто саме прийде, яка тема — на рівні нашому особистому".
Сучасний світ вимагає сучасних форм спілкування і подачі інформації. Радіо вже давно перестало бути просто динаміком, з якого звучать програми. Доводиться іти назустріч слухачу в буквальному сенсі цього слова. Тож Радіо Культура працює не лише у студіях. Новий час, його динаміка, вимагає вийти за межі редакції.
"Ми конкуруємо за одне, хоча не є конкурентами"
Ірина Славінська – виконавча продюсерка Радіо Культура:
"На Конгресі культури у Львові 2018-го року, я познайомилася з колегою з Берліна, очільником одного з німецьких музеїв. І ми почали говорити про нашу роботу: я — про нашу на Радіо Культура, він – про свою музейну працю. І ми дійшли висновку, що насправді ми всі, культурні інституції, конкуруємо за одне, хоча ми між собою не є конкурентами. Ми конкуруємо за увагу і час нашої аудиторії. Бо коли в людини є можливість приділити увагу чомусь неробочому, необов'язковому — це, припустімо, година в день. І ти мусиш обрати: чи ти хочеш подивитися серіальчик на онлайнплатформі, чи вийти погуляти, спортом зайнятися, наприклад, радіо послухати наживо чи запис якийсь увімкнути. Можливо, сходити в музей, сам чи з дитиною, чи якось іще. Раніше я собі це запитання в такому ракурсі не ставила і більше думала про контент Радіо Культура як про один з багатьох різних медіаконтентів, і уявляла собі, що це — радше конкуренція з іншими медіа, за те, кого вони почитають або послухають, у нашому випадку.
Коли я вперше замислилася про дозвілля як ресурс і про час як ресурс, який нас цікавить, я зрозуміла, що форми присутності і взаємодії оффлайн з нашою аудиторією, — це насправді надзвичайно цікавий напрямок, який допоможе нам краще познайомитися один з одним. І так Радіо Культура почало більш мандрівне життя. Сьогодні дуже легко знайти наші виїзні студії на великих міжнародних фестивальних, і не тільки фестивальних, майданчиках України. І віднедавна ми почали також партнеритися з різними культурними інституціями, які не обов'язково роблять якісь фестивалі або інші події, але радше є нашими партнерами як локація. Із свіжих прикладів — книгарня Сенс на Хрещатику, або з фестивальних форматів — Книжковий арсенал у Києві, або Букфорум у Львові або інші міста, інші українські регіони. Навіщо ми це робимо? Для того, щоби працювати там, де наша аудиторія. Я абсолютно впевнена, що людина, яка слухає Радіо Культура, знаходить можливість приїхати на букфорум, або знаходить в собі потребу і ресурс прийти в якусь із книгарень, купити книжку, або піти на концерт у філармонію чи в консерваторію, або прийти ногами на якийсь інший культурний майданчик, щоби там зустрітися з культурним контентом і, наприклад, з нами — з Радіо Культура".
Вийти за межі
З часу оновлення у 2017-му році Радіо Культура пропонує слухачам ширший набір тем. Стали популярними розгорнуті інтерв’ю, причому не тільки на теми культури.
Ірина Славінська – виконавча продюсерка Радіо Культура:
"Ми почали дивитися на культуру не лише як на мистецтво і раптом збагнули, що культура – це і культура нашого повсякденного життя. Культура кермування — це культура, культура турботи про себе — це культура, культура спілкування — це культура, культура ходити на концерти, в музеї і так далі, купувати книжки — це теж культура. І навіть політична культура – це культура. Ми, з одного боку, намагаємося не переходити цієї межі з суспільно-політичною тематикою. Розборів, скажімо, парламентського дня в Верховній Раді ми не будемо робити. Але, так, ми зробимо аналіз державного бюджету України, але в тій частині, яка стосується культурної тематики. Ми подивимося, скільки грошей заклали на освіту, скільки грошей заклали на культуру включно з цирком, наприклад, і всіма іншими. І цього раніше, до реформи Суспільного, Радіо Культура не робила. Тепер ми це робимо, і мені видається цікавим зсувом, який і аудиторію цікавить, і для команди ставить нові виклики, і мені здається, що з цим дуже цікаво працювати. Зрештою, слово "політика" з грецької означає саме мистецтво жити разом у полісі, а культура сьогодні — це щось таке, що нам допомагає комфортніше жити у нашому полісі".
Контент суспільного радіомовлення України затребуваний за кордоном. Це підтверджує статистика обміну з мовниками Європейської мовної спілки.
Ірина Славінська – виконавча продюсерка Радіо Культура:
"Радіо Культура, як частина Суспільного, для Європейської мовної спілки, є контриб'ютором, тобто надавачем великої кількості різного контенту, насамперед класичної музики. І ця робота непомітна, тому що насправді ззовні не видно, скільки пропозицій, оферів — як це називається локальною, скажімо так, таким сленгом ЄМСівським – готується в складі редакції Радіо Культура. Це майже десяток щороку, це величезна робота. І здавалося б, що такого в класиці, яка пропонується назовні для радіостанцій світу? І ми самі могли би поставити собі це запитання, якби не початок повномасштабного вторгнення. Тому що з лютого 2022-го року ми раптом виявили, що всі наші за весь час подані пропозиції з боку Радіо Культура для Європейської мовної спілки понад 170 разів прозвучали в ефірах різних світових радіостанцій. Хтось, як ірландський суспільний мовник, зробили тиждень української музики і щотижня в великій годинній програмі розповідає про українську класику різних часів; хтось, як, припустімо, французи, зробили одну передачу, але вибрали з різних наших пропозицій якісь найцікавіші імена, щоб можна було їх своїй аудиторії запропонувати. І раптом ми бачимо, що загострений інтерес до країни з такого трагічного приводу як війна, допомагає пробудити інтерес до української культури. І навпаки, українська культура, запропонована нами для колег іноземних радіостанцій, допомагає їм краще розповісти про нас, ну і зокрема про цю війну. А що ж ми беремо натомість? Ми так само звертаємо увагу насамперед на контент класичної музики і дозволяємо нашій аудиторії почути найкращі взірці класики, виконаної найкращими світовими колективами: Віденський філармонійний, Французський симфонічний оркестр, зокрема радійний оркестр, дуже хороший в національних масштабах колектив, Лондонський симфонічний. Можна через кому багатьох перераховувати, але я точно знаю, що щонайменше один такий контент точно всі чули, хто слухає радіо. Це традиційний Віденський новорічний концерт. 1 січня, як правило, приблизно о 12 годині за київським часом, в ефірі Українського Радіо і Радіо Культура звучить трансляція цього, ну, без перебільшення - головного заходу початку року, і у Відні він відбувається вже багато років. Це концерт, на який квитки розкуплені на декілька років вперед, туди потрапити просто неможливо. І це одна з найбільш трансльованих музичних подій у світі кожного року, кожного першого січня, чотири десятки, щонайменше, суспільних мовників будуть це транслювати як телеверсію або радіоверсію в свій ефір".
Трансляція триває всього дві години, але підготовка до цієї події на радіо триває близько місяця. І хоча, як це часто буває, деякі моменти узгоджуються і міняються в останній момент, але саме ретельна підготовка та експертність ведучих Українського Радіо і Радіо Культура гарантують, що і для вас трансляція Віденського концерту буде справжнім новорічним святом.
