Фото: Лілія Лилик, Радіо Промінь
Зараз я перебуваю на стадії тактильного голоду після завершення стосунків, тому я написала про це пісню.
Минулого разу ти презентувала альбом "Легкий спосіб кинути хлопця". З чим ти завітала до нас сьогодні?
Цього разу я прийшла з новим релізом — синглом "Голод". Це пісня про ще одну важливу стадію розлучення, яку я не охопила в альбомі. В попередніх треках я описувала розвиток стосунків від початку до завершення. Але після розставання приходить тактильний голод — стан, коли не вистачає звичних фізичних контактів, і саме про це я вирішила написати зараз.
Чому ти саме зараз вирішила говорити про це?
Моя творчість завжди віддзеркалює те, що відбувається зі мною в конкретний момент. Всі пісні альбому були написані під час тих подій, які я переживала. І зараз я перебуваю на стадії тактильного голоду після завершення стосунків, тому я написала про це пісню.
Як ти можеш описати цей тактильний голод? Чи можна його порівняти з ізоляцією, яку ми переживали під час COVID-19, коли були обмежені в стосунках?
Частково так. Тактильний голод — це потреба в будь-якій фізичній взаємодії. Це не про сексуальні або інтимні бажання, а радше про обійми, дотики, поцілунки — будь-який фізичний контакт. Цей стан часто загострюється в холодну пору, коли ми особливо потребуємо тепла. Іноді це відчуття слабке, але буває таке, що його інтенсивність нагадує ломку. Тобто тобі настільки хочеться людського тепла, тобі настільки хочеться з кимось потриматися за руки, що ти можеш сидіти і аж шкіру свою дерти від того, наскільки тобі це необхідно. Це не діагноз, а радше гостра потреба в дотику, яка інколи може бути дуже виснажливою. І в цьому випадку — це жага саме до тактильних взаємодій з людиною.
Це почуття пов’язане з тугою за колишнім партнером?
Не завжди. Тому що по суті це справа звички. Тактильний голод дуже часто настає у людей, які перебували в довготривалих стосунках, особливо, якщо вони жили разом і вели спільний побут. Це більше про звичку до постійної тактильності. У тривалих стосунках ми часто отримуємо задоволення тактильних потреб від свого партнера. Навіть коли почуття зникають і стосунки завершуються, потреба в дотику залишається. Буває так, що ти вже не хочеш нічого конкретно від тієї людини, але все одно відчуваєш голод до дотику. За кордоном навіть існують табори тактильного голоду, куди люди приходять, щоб отримати фізичний контакт — обійматися чи триматися за руки з незнайомцями, тобто буквально задовольняти тактильний голод з рандомними людьми.
Ймовірно, мій рід закінчиться на мені, але я хоча б гарно пожартувала
Ти згадувала, що "Голод" має експериментальне звучання. Як проходила робота над піснею?
Зазвичай наш творчий процес із саундпродюсером Krechet відбувається так: я даю йому референс, або він надсилає мені інструментал, який створив з нуля, і, якщо мені подобається, пропонує створити на цю музику текст. Цього разу він надіслав мені біт, і якщо ви послухаєте його окремо від тексту, особливо на приспіві, — це якась така вакханалія металевих звуків із доволі сексуальним вайбом, такий симбіоз металевих звуків, ніби на кухні дуже багато каструль. Ми із саундпродюсером і людьми, з якими я записувала цей трек, прозвали цей біт "секс роботів", тому що він має ось такий настрій. Коли я записала цю пісню, ми дійшли висновку, що хочеться додати якогось трохи електронного звуку. Я дуже не люблю лізти у свій вокал (використовувати багато автотюну), тому що у мене є комплекс самозванця, що я маю максимально "вчисту " видавати свою музику, щоб ні в кого не виникло до мене претензій на кшталт того, що я комусь брехала, що вмію співати. Але в цій пісні чимало автотюну та спецефектів, у деяких моментах це навмисно зробили дуже помітним, щоб надати максимально відшліфованого та штучного звучання. У порівнянні з моїми минулими піснями, це доволі штучний для мене звук і мені було дуже цікаво, як на нього відреагують слухачі.
Твої попередні роботи, як і ця, мають сильний елемент іронії. Це спосіб самозахисту, чи більше про стиль, у якому тобі комфортно писати?
Це радше стиль, у якому мені комфортно працювати, тому що я не надто люблю писати прямо й вигадую величезну кількість метафор. Для мене іронія — це один з інструментів, який я можу використати, аби подати інформацію не прямо. Наприклад, увесь трек "Голод" побудований на тому, що я порівнюю тактильний голод з реальним голодом. І в ньому я постійно використовую столові прибори й терміни, пов'язані з реальною трапезою.
Існує думка, що люди з яскраво вираженою іронією в житті інколи можуть важче будувати особисті стосунки, тому що іронія — це ніби бар'єр між іншими людьми. Як ти до цього ставишся і чи не боїшся, що твоя лірична героїня не знайде свою пару через це?
Частково є така ймовірність просто тому, що одна з мов мого флірту — це, як я часто жартую, булінг. Звичайно, в хорошому сенсі цього слова. Але я інколи створюю повноцінну "стендап-прожарку" над людиною, яка мені подобається. Це дійсно, мабуть, більше як бар'єр: я просто хочу максимально вивести на якусь позитивну емоцію з цією людиною, щоб ми сміялися разом, але для цього я буквально "проходжуся" по її особистості. Є багато людей, які на це реагують не дуже позитивно, тобто не всі вміють сміятися над собою. Я часто зустрічала чоловіків, яких ображає, коли дівчина жартує. Іноді навіть бувають моменти, коли я думаю: "Ймовірно, мій рід закінчиться на мені, але я хоча б гарно пожартувала".
Мені подобається спілкуватися з підписниками у форматі лайфстайл: жартувати, вести діалог і будувати відкритий зв'язок
У який момент у твоєму житті закінчується Нюра і починається badactress?
Якщо чесно, я не бачу чіткої межі між собою в житті та своїм сценічним образом. Я однаково різна і на сцені, і поза нею, і це природний для мене стан. Від початку своєї кар’єри я створювала музику та вела соцмережі в стилі "лайфстайл", де все максимально невимушено і природно.
Мені подобається спілкуватися з підписниками саме в такому форматі: жартую з ними, веду діалоги, будую відкритий зв’язок. Іноді це навіть стирає межі субординації, адже вони настільки звикають до дружнього стилю спілкування, що сприймають мене як "свою". Наприклад, коли я викладаю анонс концерту, можуть написати: "Шкода, не зможу прийти, але успіхів тобі!" — ніби ми вже давно знайомі. Загалом мене така взаємодія цілком влаштовує, адже це і є той рівень комунікації, який я прагнула вибудувати.
Розкажи про свій майбутній концерт.
Мій перший сольний концерт відбудеться 15 грудня на Origin Stage. І на ньому майже все буде вперше: виступ з бендом і живою музикою, мій мерч (одяг, стікери тощо). Також я думаю, що під час цього концерту вперше прозвучать деякі пісні, які вийдуть напередодні виступу. Я дуже хвилююся, адже мій синдром самозванця дуже довго не дозволяв мені думати про сольні концерти. Я завжди казала всій моїй команді, що сольні концерти будуть тільки тоді, коли я буду максимально впевнена у своїй гіперпопулярності: от коли я зрозумію, що зможу зібрати чотири сольні концерти, — тоді я влаштую один.
Чи впевнена ти зараз у своїй популярності?
Ні, абсолютно. Це не той випадок, коли ти робиш крок до своєї мрії, бо ти сміливий і можеш зробити цей крок. Це більше схоже на ситуацію, коли ти заплющуєш очі, даєш руку та дозволяєш себе повести. Я приблизно так розпочала музичну кар'єру, тобто я не сама зробила крок, а мені запропонували — і я погодилася. З концертом сталося щось подібне. Організатори написали нам, запропонували свої умови, і я погодилась, сказавши: "Ну добре, додаймо трохи панічних атак до грудня, щоб мій тривожний розлад нагадав про себе ".
З чим ти плануєш завітати до нас наступного разу?
Наступний трек має назву "Татова донька". Це буде ще одна емоційна історія, схожа за настроєм на композицію "Не стало". Думаю, ця пісня теж знайде свого слухача, і з нею я прийду до вас наступного разу.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
Відеоверсії інтерв'ю дивіться на офіційному YouTube-каналі Радіо Промінь.
Щоб не пропускати кращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу нової української музики "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
