"Мати у складі радіокомпанії свій оркестр та хор було ознакою солідності та самодостатності мовника"
22 жовтня 1930-го року у Квінз-Холі у Лондоні дав перший концерт Симфонічний оркестр ВВС. Програма складалася із музики Вагнера, Брамса, Сен-Санса та Равеля. Газета "The Times" наступного дня писала про віртуозність оркестру та чудове диригування сера Адріана Боулта. The Musical Times коментувала: "Вихваляння ВВС тим, що вони планують зібрати першокласний оркестр, не було безпідставним".
Симфонічний оркестр Українського Радіо на цей час вже понад рік збирав захоплені відгуки публіки і преси.
Мати у складі радіокомпанії свій оркестр та хор було не розкішшю, а необхідністю на початку минулого століття. У наш час це ознака солідності і самодостатності мовника.
Галина Бабій – ведуча Українського Радіо:
"Що тоді радіо потребувало? Новини і музика. А для чого були колективи? Для того, щоб наповнювати ефір музикою. Це вже потім виник фонд як резерв записів, які можна використовувати для створення контенту. А так колективи працювали в прямому ефірі, в студії разом з диктором. Диктор казав: "Грає симфонічний оркестр Українського Радіо. Моцарт, Симфонія така-то". І оркестр починав грати наживо".
Дмитро Хоркін – член правління Суспільного Мовлення:
"Після того, як радіо виникло як медіа, це якраз 20-ті роки XX століття, майже не було оперативного, якісного, доступного, більш-менш дешевого за своєю технологією звукозапису. І тому все відбувалося в прямому ефірі.
Якщо це був радіоконцерт у 20-х, 30-х, 40-х роках, це відбувалося вживу, і, відповідно, при всіх таких національних мовниках у кожній країні, були створені оркестри, група солістів, які постійно працювали на радіо. Там потрібна була своя специфіка, вміння працювати перед мікрофоном. Дуже багато артистів не вміють працювати, коли немає глядачів. Вони звикли до енергетики, що є глядачі, які або аплодують, або кидають у тебе помідори. А тут немає жодної реакції, ти стоїш перед мікрофоном. У нас Українське Радіо виникло у 1924-му році, і запрошували із театрів різних артистів, які у нас виступали, і через 5 років після виникнення Українського Радіо у нас з'явилася симфонічний оркестр Українського Радіо. По суті це в Україні була перша оркестрова трупа, тобто постійний колектив, оркестр".
Один із найперших радійних оркестрів Європи
Володимир Шейко – художній керівник і головний диригент Заслуженого академічного симфонічного оркестру УР, народний артист України, лауреат Шевченківської премії:
"Оркестр був створений в жовтні 1929-го року, і 5 жовтня відбувся перший виступ оркестра в Харкові. Оркестр тоді входив до складу радіотеатру, була така організація, у кількості 45 музикантів.
Оркестр Українського Радіо – один з найстаріших радіооркестрів Європи. А точніше — оркестр Українського Радіо був третім у Європі за часом свого створення. Ініціатором і рушійною силою був Яків Розенштейн — видатний диригент тих часів. І він швидко створив міцний колектив, дуже дисциплінований, і про це якраз писали в газеті "Вечірнє радіо" 8 жовтня 1929-го року, що всі відзначили високий професійний клас і високу дисциплінованість цього оркестру. І було написано, що це дає підставу сподіватись, що симфонічна оркестра радіоцентру буде найкраща музична одиниця в Україні".
Автор цих слів був не далеким від істини, як бачимо із подальшої історії симфонічного оркестру Українського Радіо.
Володимир Шейко – художній керівник і головний диригент Заслуженого академічного симфонічного оркестру УР:
"В 1934-му році, коли столиця була перенесена до Києва, оркестр переїхав до Києва. Склад його розширився до 60 людей, і в 1937-му році він стає єдиним в Києві стаціонарним симфонічним оркестром, який займався суто симфонічною музикою. В 1937-му ж році частина музикантів оркестру була як база, відділена від оркестру. І на базі цієї частини з додатком інших музикантів було відновлено Національний симфонічний оркестр, який не працював з 1922 до 1937 року. В нього була перерва 15 років, і наш оркестр ще надав друге дихання Національному симфонічному оркестру".
"Оркестр з безперервною історією"
Симфонічний оркестр Українського Радіо унікальний не тільки тим, що він один з найперших радійних оркестрів Європи, але і своєю безперервною історією. Як і саме радіо не припиняло свого мовлення навіть під час воєн, так і оркестр постійно працював і працює пліч-о-пліч з журналістським колективом.
Володимир Шейко – художній керівник і головний диригент Заслуженого академічного симфонічного оркестру УР:
"Був у нас один музикант, який пропрацював в оркестрі 70 років, Яків Рабінович. Він прийшов на роботу в 1939-му році 18-річним хлопцем. Потім він був призваний до армії, пройшов всю війну, дійшов до Берліну. Якось беріг його Господь, не був поранений, потім повернувся, коли після війни був демобілізований. Був дуже класний музикант і з часом очолив групу. І ціла епоха оркестра пов'язана з його ім'ям як концертмейстером групи. Важливо, що були дуже міцні музиканти, оркестр був високого класу, колектив завжди був дуже шанований, і Яків Рабінович пропрацював в оркестрі 70 років. Ясна річ, що він не був уже останні роки концертмейстером, він і при мені працював. Він уже дуже поважна людина, з гумором, завжди був елегантний до останніх своїх днів. І для нас це була реліквія. Дуже розумний, при ясному розумі І він у кінці групи сидів та давав поради молодим музикантам — і так я відчував цей час і зв'язок поколінь".
"Вивчати нові пісні та одразу їх нести в ефір було складно"
Симфонічний оркестр був першим, але не єдиним творчим колективом Українського Радіо. Невдовзі у складі радіокомітету з’являється хор.
Тетяна Коробка – артистка хору, авторка книги "В ефірі – хор Українського Радіо":
"Щодо перших кроків колективу, щодо визначення початку його діяльності, це було надскладне завдання, тому що архіви початку 30-х років, більшість архівів була повністю знищена в період Другої світової війни. Перша згадка колективу наявна в газеті Радіокомітету за березень 1931-го року. Що на цей час колектив уже існував і вже проводив свої концерти. На початку своєї діяльності колектив співав на концертах, а також вів ефіри прямі по радіо. Запис хору з'явився значно пізніше. Тому робота колективу значно ускладнювалась, тому що вони мали вивчати нові пісні і одразу їх нести в ефір. Це було надскладне завдання. Підготувати повністю якийсь новий твір, гарно його заспівати, щоб він був готовий одномоментно та заспіваний, як на концерті — все це робити швидко і якісно колективу було складно. Як відомо з програм, інколи було до 12 прямих ефірів на місяць. Це досить напружена робота. І колектив з тим справлявся, що відомо з відгуків, дослідників або художніх праць тих років. Першим з відомих керівників колективу був Гліб Таранов. Дуже відомий та талановитий і композитор, і диригент, і музикознавець".
Цікава історія створення ще одного колективу Українського Радіо – оркестру народної та популярної музики. У складі радіо він з’явився у 1929-му році, але як колектив існував і раніше.
Ольга Яценко – артистка Академічного оркестру народної та популярної музики Українського Радіо:
"Я читала деякі довідки, то він в 1920-му році створився. Але в 1929-му році Володимир Комаренко, який був першим керівником, захотів зробити великий оркестр на 60 чоловік. Він хотів зробити народний оркестр типу як симфонічний. Навіть в якийсь момент він називався Симфонічний оркестр народних інструментів. В 1929-му році керівництво оркестру укладає угоду з Харківським радіоцентром на штатну роботу. І з цього моменту почалась наша робота".
"Музика звучала і в евакуації під час Другої світової війни"
Під час Другої світової війни художні колективи були евакуйовані, як і саме Українське Радіо. Тоді завдяки ним українські пісні звучали на весь Радянський союз.
Тетяна Коробка – артистка хору, авторка книги "В ефірі – хор Українського Радіо":
"В евакуації був присутній, разом з багатьма іншими мистецькими діячами, у тому самому місці Борис Лятошинський. Він писав саме там обробки українських пісень, які одразу Хор Українського Радіо розучував і виконував у прямому ефірі. Серед цих обробок "Ой, у полі три криниченьки", "Котилася ясна зоря з неба", "В кінці греблі шумлять верби", "Ой, ти мати моя", "Ой, ходить сон коло вікон". До речі, "Ой, ходить сон коло вікон" – це одна з найулюбленіших і нині ліричних колискових, які виконують хорові колективи.
Серед знайдених документів також був цікавий факт, що на певний час в склад Української хорової капели Українського Радіо було додано хор "Думка". І певний час саме з Саратова ці два колективи виконували твори і співпрацювали разом. Але це було недовгий проміжок часу, потім "Думка" пішла своїм шляхом, хор український – своїм шляхом".
Під час війни, у 1941-43-му роках, хором Українського радіо керував Георгій Дмитревський, а згодом інший талановитий диригент — Василь Мінько. Але про нього знайти інформацію виявилося значно складніше, ніж про усіх інших диригентів. Скоро з’ясувалася і причина.
Тетяна Коробка – артистка хору, авторка книги "В ефірі – хор Українського Радіо":
"Його доля дуже цікава. Я писала роботу і шукала будь-яку інформацію. Про його діяльність інформація відсутня повністю. Ні в енциклопедіях, ні в будь-яких довідниках, ні в дослідженнях української культури, мистецтва — він майже ніде не згадується взагалі. Тож мені дуже важливо знайти інформацію, тому що вона збиралася по крупицях. Були знайдені люди, які в свій час з ним спілкувалися, спогади поетів, спогади літературних діячів, які так само були в Саратові. І з усіх цих джерел сформувалася цілісна картина його перебування, навіть його специфіки роботи з колективом, його характеру. Він був дуже талановитим, дуже вболівав за українську музику, мав дуже тонке сприйняття і передачу музичного матеріалу.
Він проявляв яскраві організаторські здібності. І незважаючи на те, що майже немає інформації, він був в свій час заслуженим артистом України. І навіть це не допомогло йому бути наявним в дослідницькій літературі.
Скоріше за все, однією з дуже важливих причин, чому це відбувалося, могло бути те, що Василь Мінько був причетний до Червоного Козацтва. Командувачів Червоного Козацтва в 1937-му році було оголошено ворогами народу та покарано різними способами".
Червоне козацтво – це збройні формування, які виникли 1917-го року у Харкові. На початку, коли у суспільстві була віра в ідею революції, вони підтримували більшовиків, і навіть воювали проти Центральної Ради під Києвом. Але вже за рік, розчаровані розбіжностями між очікуваннями і реальністю, деякі загони Червоного Козацтва повстали і перейшли на бік УНР. Після підписання Берестейського миру німецькі й українські війська змусили червоних відступити на Донбас, а потім у нейтральну зону. Згодом, загони Червоного Козацтва таки увійшли до складу Червоної армії, однак у 30-ті роки все керівництво Червоного Козацтва та значна частина особового складу були репресовані. А будь-які згадки про участь підрозділів в українсько-більшовицькій війні заборонені.
"Наповнення фондів — лавірування між тим, що обираєш сам, і тим, що хоче влада"
Функції оркестру і хору з часом змінювалися. Якщо на початку головним завданням були виступи у прямому ефірі, то у повоєнні роки, із появою якісного магнітного запису, а тим паче із заснуванням Будинку звукозапису Українського Радіо, від колективів очікували наповнення фондів. Силами Українського Радіо було записано понад 110 000 творів української та світової класики. Виконання деяких вважається справді унікальним. Але, оскільки це були радянські часи, то грати тільки те, що хотіли, не виходило. Як у книжкових крамницях того часу: хочеш купити якусь дефіцитну енциклопедію, отримай у навантаження "Історію КПРС".
Галина Бабій – ведуча Українського Радіо:
"Зараз симфонічний оркестр має абсолютну свободу у тому що записувати. Фактично зараз симфонічний оркестр сам пропонує радіо, що він запише. Тобто все помінялося навпаки. А тоді були вимоги: по-перше, чітко записувати до фонду твори членів спілки композиторів, по-друге, звичайно ж, ідеологічна складова. Навіть в фонді є, я вважаю, що їх треба зберігати, як артефакти, як свідчення тієї епохи, купа творів з ідеологічним підтекстом. Навіть якщо це симфонічна музика, вона може бути там названа "юний ленінець" чи "червоні прапори". З іншої сторони, якщо відкинути цю назву, це цілком нормальна симфонічна музика. Але це була вимога і до оркестру, і до авторів, щоб ця музика була присутня, музика з ідеологічним підтекстом. Тобто вони мусили це робити також".
І добре, якщо хоч сама музика була "цілком нормальна". Часто у вигляді опції, від якої неможливо було відмовитися, зверху спускалися наряди на твори-одноденки сумнівної якості, єдиною метою яких було уславлення країни рад. Та навіть у таких ситуаціях колективам Українського Радіо вдавалося викрутитись.
Тетяна Коробка – артистка хору, авторка книги "В ефірі – хор Українського Радіо":
"Під час діяльності колективу керівникам дуже часто треба було лавірувати між тим, що просить держава і влада, і тим, що хочеться дійсно виконувати, і що несе в собі високий мистецький сенс. І доводилося вдаватися часто до хитрощів, придумувати певні причини, чому цей твір не можна виконувати. Не називалась, наприклад, причина прямо, що він просто має примітивний текст про партію і що музика до нього теж примітивна. Доводили, що тут дуже незручна теситура, або партії певних голосів не можуть виконати, або не встигають за терміном, а цей твір вже вивчений. І таким чином уникалось дуже велике засилля саме партійної музики, яку необхідно було співати. Бралася музика українська. Я дуже була здивована, наскільки багато хор виконував саме українських народних пісень в обробках талановитих українських композиторів. Це не були просто українські пісні. Це були дуже фактурні, дуже цікаві обробки, які були дуже високохудожньо оформлені. Зразки світової класики також співались, але без духовної складової. Тобто, якщо, наприклад, взяти якусь католицьку музику, така музика теж не співалась. Меси або реквієми, або тедеуми не було цього в репертуарах".
На духовну музику в Радянському союзі справді було табу. Хоча величезна кількість відомих класичних творів якраз і є духовними. Це суттєво обмежувало можливість хору і оркестру розкрити свій потенціал. Та на страх і ризик художніх керівників, у тому чи іншому вигляді духовна музика таки почала з’являтися у репертуарі колективів Українського Радіо.
Тетяна Коробка – артистка хору, авторка книги "В ефірі – хор Українського Радіо":
"Духовна музика не співалася ні в якому варіанті. Якщо народні твори несли в собі релігійний відбиток, такі твори або не співалися, або деякі слова в них змінювались. Взагалі світові духовні твори були вже з кінця 70-х років під керівництвом Віктора Скоромного, який теж прокерував колективом майже чверть століття, майже 25 років. І це були такі перші спроби, напівдозволені, але тоді колектив Хору Українського Радіо був один з первістків в ефірі, які співали такі твори. До речі, щодо духовних творів, в післявоєнний час, твори деякі духовні, дуже красиві, співались, але в них повністю прибиралась вербальна складова. Вони співались або на мурмурандо, тобто з закритим ротом, або на якісь певні голосні: на А, на О. Такі приклади теж були і наразі наявні в Хорі Українського Радіо, і у Фонді Українського Радіо. І цікавим в цьому плані є третій концерт Бортнянського. Його текст звучить так "Господи, Господу, силою твоєю". Це великий, дуже красивий концерт. Автором музики зазначався Дмитро Бортнянський, але слова були там, "Славим тебе, весна". Весь твір був про весну. Текстом дуже яскравий, дуже свіжий, дуже світлий. Він відповідав весні. В таких варіантах виконувалась духовна музика, звичайно, що не зазначалось першоджерело, перший текст, але сам музичний текст переносився таким чином".
Повернення духовної та обрядової музики
Наприкінці 80-х духовна та обрядова музика почала повертатись у репертуар Академічної хорової капели Українського Радіо, і тепер становить значну його частину. Всесвітньо відомою стала варіація "Щедрика" у виконанні хору Українського Радіо. А нещодавно хорова капела організувала концерт-реконструкцію знаменитого виступу хору Олександра Кошиця у нью-йоркському Карнегі-Холі 1922-го року.
Юлія Ткач – художній керівник і головний диригент Академічної хорової капели Українського Радіо, народна артистка України:
"Під орудою Віктора Петровича Скоромного хор почав повертатися до духовних текстів, до першоджерел, саме на ці тексти писали Бортнянський, Березовський — наші праотці відродження української духовної творчості. Хором Українського Радіо вже тоді почали виконуватися твори Бортнянського, Березовського, Веделя, саме в аутентичних текстах, саме духовних текстах. Тоді був той час, коли постійно було відчуття, що зараз — завтра або сьогодні — може щось статись".
Співпраця з відомими українськими митцями
З роботою художніх колективів Українського Радіо пов’язані імена багатьох видатних українських співаків та музикантів, які працювали або у складі хору та оркестрів, або разом з ними як солісти: Дмитро Гнатюк, Євгенія Мірошниченко, Анатолій Солов'яненко, Олександр Таранець, Анатолій Мокренко, Ігор Борко, Тарас Штонда, Фемій Мустафаєв, Сергій Магера, Марія Ліпінська, Анжеліна Швачка, Ольга Чубарева, Сусанна Чахоян і багато інших відомих митців.
Ольга Яценко – артистка оркестру народної і популярної музики УР:
"До речі, у нас були свої солісти на радіо. Була Алла Кудлай, яка записувала суто народні пісні з нашим оркестром. Марічка Миколайчук більше співала зі своїм тріо, вони ще з Хору імені Верьовки. А потім після смерті її чоловіка Івана Миколайчука був концерт, і Марічка співала пісню "Прощаюсь, Ангеле, з тобою". Тож ревів не тільки весь зал, а весь оркестр. Я після того концерту почала брати з собою носовий платочок за пояс. Тому що бувають такі моменти, коли не тільки захват, а просто хочеться ревіти. Не те, щоб плакати, а ревіти".
Продовження історії художніх колективів Українського Радіо читайте у наступному матеріалі.
