Фото: Пресслужба Олександра Положинського
Я вважаю, що це одна з тих пісень, які приходять із Всесвіту, ноосфери та оточення
Ти один із тих артистів, які почали робити колаборації з іншими виконавцями ще тоді, коли це було не так популярно, як тепер серед молодих артистів. У 2003 році вийшов альбом "Система нервів", потім — "АнТАРТАКтида" і багато інших дуетних пісень. А нещодавно з’явився твій дует із Тарасом Петриненком. Як ти визначався, з ким робити спільну пісню?
У цьому випадку рішення щодо того, з ким записати пісню, не було прийняте завчасно, адже на момент її створення ще не було зрозуміло, що вона буде дуетною. Коли я її написав, я не дуже розумів, хто має бути зі мною в приспіві: чоловік, жінка, хтось знайомий чи нова людина, хтось, з ким я вже працював, чи зовсім новий виконавець. Перебирав різні варіанти, і завдяки людям та обставинам я зрозумів, що це має бути Тарас Петриненко. Мені натрапила на очі пісня Тараса Петриненка і, коли я її слухав, на рівні підсвідомості з'явилося відчуття, що нам треба записати дует, адже для цієї пісні не існує кращої кандидатури. Я навіть не уявляю, хто б міг краще вписатися пісню "Час" та її приспів, ніж пан Тарас.
Яке значення для тебе має Тарас Петриненко як музикант і як особистість?
До нашого особистого знайомства це був один із тих, кого я знав, поважав і чиї пісні любив. У 1997 році на фестивалі "Червона Рута", де я був конкурсантом і ведучим, гурт "Тартак", з яким я брав участь у конкурсі, став одним із переможців. Тарас Петриненко тоді був головою журі, і я можу вважати його одним із хрещених батьків моєї музичної кар'єри. З того часу ми неодноразово перетиналися на концертах, спілкувалися. Також була дуже пам'ятна для мене телефонна розмова напередодні повномасштабного вторгнення. Тоді я натрапив в інтернеті на концерт Тараса Петриненка і мені настільки він сподобався, що я одразу поширив його у себе в соцмережах, а також зателефонував пану Тарасу і ми проговорили з ним кілька годин. Це була чудова розмова друзів, і, працюючи над піснею "Час", ми ще більше здружилися.
Над цією піснею працювала ще одна легендарна людина, саундпродюсер Віталій Телезин, який працював над створенням альбомів для "Другої Ріки", "Океану Ельзи", Lama, "Крихітки"... Як виникла ваша співпраця?
Так, переважна більшість українських зірок працювали з Віталієм. Наша з ним співпраця теж з'явилася не на порожньому місці — ми неодноразово говорили про те, що було б класно попрацювати разом. Я вже мав досвід роботи з Віталієм — він працював над нашою з Арсеном Мірзояном піснею "Фура і артисти". А минулого року Віталій сказав: "Сашко, я хочу тобі спродюсувати якусь пісню". Він мав приблизне бачення майбутнього треку — з гарним мелодійним приспівом і щоб я читав речитативом у куплетах. На той момент у мене не було такої пісні, тож коли я написав її та зрозумів, що хочу записувати її з Тарасом Петриненком, я звернувся до Віталія і кажу: "Є така ідея пісні, я хочу її записати з паном Тарасом. Як ти на це дивишся?". Він відповів, що підтримує мою ідею, тож все зійшлося, ми дуже класно всі попрацювали, я дуже задоволений і процесом, і результатом.
Ми ще ж і кліп випустили! І тут на сцені з'являється ще одна легендарна особистість — Віктор Придувалов, якого я вважаю режисером номер 1 в Україні. Можливо він не найбільш розпіарений, але точно один з найбільш статусних і з тих, кого поважають. Ми зустрілись випадково, якраз у той період, коли зароджувався наш дует з Тарасом Петриненком. Я розповів йому про свою ідею, а він відповів, що треба знімати кліп. Отож є кліп, є пісня, і є непоганий набір людей, якими можна пишатися.
Завжди варто зробити мінімальні зусилля, щоб збільшити свої шанси для збереження свого життя
Для цієї пісні ти обрав тему часу. Багато артистів, які приходили до нас в гості, казали, що після 2022 року їм стало складно планувати своє життя далі, ніж на кілька днів. Як змінилось твоє ставлення до часу в контексті широкомасштабної війни?
Я хотів би акцентувати на тому, що я не обирав тему цієї пісні — вона сама прийшла. Можу сказати, що ця пісня складалась доволі природно та невимушено: одне слово чіплялося за інше, тож вона доволі швидко сформувалась у свій остаточний варіант. Більше часу минуло, поки я думав про те, з ким її записати, ніж сам процес її створення. Я вважаю, що це одна з тих пісень, які приходять із Всесвіту, ноосфери та оточення.
А щодо мого цінування часу, то, звісно, горизонт планування зараз максимально наближений до поточного моменту. Повномасштабне вторгнення дуже змінило мої життєві цінності. Наприклад, те, чому я зараз намагаюся приділяти особливу увагу, — це спілкування з людьми. Як тільки я отримую можливість поспілкуватися з людиною, з якою давно не бачився, або якщо наступна така можливість може з'явитися невідомо коли, я завжди намагаюсь зустрітися, побачитися, обійнятися. Один із найбільших пріоритетів у моєму житті зараз — віддавати себе людям. Якщо говорити про час, зараз я надзвичайно страждаю через те, що не встигаю так швидко робити пісні, як вони народжуються. Наприклад, від зародження пісні "Час" до її виходу з кліпом минуло менше ніж пів року. А між зародженням і виходом моєї попередньої пісні "На висоті" минув рік і для мене це дуже довго. Зараз мені хотілося б, щоб пісня зароджувалася і я одразу біг на студію, записував і випускав її. На жаль, нині такої можливості немає. Це не пов'язано з якимись шоубізнесовими міркуваннями, а з доцільністю використання часу. Тому що, хоч я такого й не прагну, але може статися, що сьогодні я біжу на студію попрацювати, а завтра мені скажуть командири: "Пане Олександре, зібралися й у відрядження!". А з того відрядження вже можна й не повернутися, тому що військові часом мають відрядження туди, де ймовірність загинути значно вища, ніж в інших місцях нашої країни. Про це, до речі, теж згадується в пісні "Час", адже ми всі зараз ходимо під Богом, і цей Дамоклів меч ймовірного прильоту висить над кожним з нас. Тому я ніколи не лінуюся говорити про те, що не варто нехтувати своєю безпекою й забувати про можливості збереження свого життя. Це не дасть 100% гарантії, але завжди варто зробити мінімальні зусилля, щоб збільшити свої шанси.
%20Large.jpeg)
Фото: Пресслужба Олександра Положинського
Я втратив багатьох дуже класних, світлих і близьких друзів, і навіть такі втрати я намагаюся переживати по-філософськи, адже розумію велич подвигу цих людей
Як ти справляєшся з больовим синдромом війни і чи доведеться тобі особисто щось виліковувати потім, після війни?
У мене в житті зараз все дуже просто — коли у мене запитують про те, який у мене настрій чи як у мене справи, я списую все на філософське ставлення до життя і кажу, що справи мої філософські і настрій мій філософський. Існує величезна кількість обставин, які я ніяк не можу змінити, так само я маю велику кількість обмежень, пов'язаних із тим, що я військовослужбовець (субординація, підпорядкування, обмеження пересування тощо), через які я не можу, як раніше, самостійно приймати рішення. Але в межах своїх можливостей і в межах того часу, який мені відведено, я намагаюся робити по максимуму все, що можу за даних обставин. Якщо мені вдається зробити більше, ніж я очікував, — я задоволений; якщо вдається зробити менше — я не дуже задоволений, але я не дозволяю собі впадати в глибокі затяжні депресії, навіть коли несу важкі втрати близьких мені людей. Я втратив багатьох дуже класних, світлих і близьких друзів, і навіть такі втрати я намагаюся переживати по-філософськи, адже розумію велич подвигу цих людей. Я розумію, що своїм життям вони заплатили за мою можливість продовжувати жити і щось робити. Усвідомлюючи все це, я намагаюся бути максимально корисним. Звісно, коли я розумію, що в межах своїх військових повноважень мені, наприклад, чогось не довіряють, чи недооцінюють, я завжди доволі важко це переживаю, тому що я хочу бути ще більше корисним, але в армії є певні обмеження, які мені не завжди дають таку можливість. Наприклад, в силу певних армійських законів, я не можу посісти певні посади, тому що їх можуть отримати лише військовослужбовці певного військового звання, а щоб його отримати, треба мати певну військову освіту або освіту і певний термін служби в лавах Збройних сил України, — в моєму активі всього цього немає, а мої командири не можуть мені дати карт-бланш власним рішенням, тому що це вирішують не вони. Ось такі обмеження певним чином унеможливлюють якісь мої прояви та досягнення.
Як справи у твого сольного проєкту, чи працюєш над новим матеріалом і коли ми почуємо нові пісні?
Я хочу випустити свій другий сольний альбом уже як Олександр Положинський. У першому моєму альбомі є дві дуетні пісні і в цьому вже є два дуети (один із них — пісня "Cпалахи", записана з Денисом Бреславським). Вже є кілька записаних пісень, є треки, які ще в роботі, а є написані, але ще не записані. На жаль, дуже важко поєднувати творчість зі службою і я не можу робити все так швидко, як хотів би.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
Відеоверсії інтерв'ю дивіться на офіційному YouTube-каналі Радіо Промінь.
Щоб не пропускати кращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу нової української музики "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
