Дмитро Лазуткін. Фото: facebook/dmytrolazutkinua
Після Шевченківської премії вийшло доповнене видання "Закладки"
6 вересня в Чернівцях стартували XV Міжнародні поетичні читання Meridian Czernowitz. В програмі заходів – читання поетів, поетес, зокрема з Австрії, Німеччини, Швейцарії, і звісно з України. На заході також буде презентована поетична збірка "Закладка" Дмитра Лазуткіна. Чи у всіх містах ти вже презентував цю збірку, чи ще кудись недоїхав ?
Річ у тім, що книжка вийшла в 2022 році, потім отримала Шевченківську премію. А написана вона була на початку вторгнення, коли я ще працював військовим кореспондентом і від "Суспільного" їздив по доволі гарячих точках – Чернігівщина, Київщина, Харківщина, Бахмут. А презентаційний тур я провів перед тим, як ще мобілізувався в 47-у окрему механізовану бригаду "Магура". Тобто перед тим, як пішов добровільно в ЗСУ. І ясна річ, що в той час, коли я був на Мелітопольському напрямку, потім на Авдіївському, було не до літературних вечорів. А от зараз є можливість, так би мовити, завершити цикл. Насправді, в мене вже написана і готується до друку нова книжка – "Будемо жити вічно", яка вийде в листопаді цього року. Це абсолютно інші тексти, які були написані під час безпосередньої служби у війську. І вже є навіть тексти, які увійдуть у ще через одну книжку. Але важливо, і я всіх запрошую прийти завтра о 13:00 на мій поетичний виступ, на презентацію книжки "Закладка", яку буде модерувати Євгенія Лопата в Чернівцях в Central Magnat Cinema, зал "Медіа", для того, щоб послухати, поговорити, бо там будуть нові тексти. Після Шевченківської премії вийшло доповнене видання "Закладки" і там є 3 тексти, які не увійшли в перший варіант книжки. Тобто можна буде послухати ці вірші теж. Я думаю, що комусь буде цікаво. І поговорити про якісь важливі речі, напевно, тому що і досвід служби, і служба в Міністерстві оборони, і творчий досвід, який з'явився за цей час, як на мене, це цікаво для тих, хто стежить за літературою і поезією.
"Іноді це як терапія"
Я знаю, що коли ти писав, маючи можливість відвідувати прифронтові регіони, ти теж це потім втілював у поезії. Як цей досвід ти конвертуєш у текст, як це лягає потім у рядки?
Іноді взагалі не лягає. А іноді це як свого роду терапія. Будь-яка творчість. Хтось займається живописом, хтось щось знімає, хтось намагається словами про це все розповісти.
У тебе це потім виходить як поетичний репортаж чи як?
Так, дійсно, у мене змінився сам спосіб навіть написання текстів, менше стало ліричних, римованих віршів, хоча вони не зникли. Але в наступній книжці "Будемо жити вічно" такі репортажі і складають тіло цієї збірки. Там поетичною, метафоричною мовою, але доволі жорсткою, описуються якісь реальні історії. Тобто там немає жодного вигаданого персонажа. Це все мої побратими, військовослужбовці, з якими дійсно траплялися всі ці історії. Здебільшого печальні, на жаль, але подекуди і цікаві своєю не буденністю.
Дуже важливо фіксувати ті чи інші події
Дехто каже, що найкращі книжки про війну пишуться після війни. Як ти до цього ставишся? І як гадаєш, хвиля творчості нас ще накриє потім, чи вона вже на своїй висоті?
Важко сказати, треба аналізувати ринок. Якщо говорити про якусь велику прозу, великий роман, то напевно так і є. Але поезія це все-таки коротка форма і дуже важливо фіксувати ті чи інші речі, події, тому що велика щільність їх і часто забуваються якісь моменти. І я думаю, що навіть дуже добре, що, наприклад, фільм "20 днів у Маріуполі" отримав Оскар, Шевченківську премію і про Маріуполь знову почали говорити і згадувати. Адже скільки всього вже відбулося відтоді, скільки емоційних вибухів було вже в суспільстві, скільки було новин, які просто примушували ніяковіти і переживати. Тому мені здається, що треба фіксувати. Це місія літератури, журналістики, в тому числі і поезії. Поезія, як коротка форма, може існувати тут і зараз, і доволі швидко реагувати на ті чи інші явища. А щось з'являється потім в пам'яті і відповідно описується.
Дмитро Лазуткін і Євгеній Агарков у студії Радіо Культура
Ми воюємо в тому числі за культуру
Як ти ставишся до фрази "культурний фронт"?
В цілому це словосполучення, як і будь-який фронт, неоднозначно звучить. Тому що є лінія бойового зіткнення, і там все-таки трошки все інакше. Наша бригада була на Півдні в контрнаступі, потім на Авдіївському напрямку, тому це все-таки дещо інший фронт. Але, звісно, має бути і культурна діяльність. І треба розповідати світові про те, що відбувається в Україні, для того, щоб це не розповіли за нас. Воно трохи і пафосно наче звучить, що ми воюємо за культуру, але в тому числі за культуру, за малюнки на стінах, які наші діти іноді залишають, за книжки, за пісні.
Мистецтво – це передусім рефлексія і пошук сенсів
Чи сприймаєш ти мистецтво як "поле бою", коли пишеш?
Ні, я не сприймаю це як поле бою. Я пишу про деякі події, які відбувалися під час бойових дій безпосередньо. Але мистецтво – це передусім рефлексія, це пошук сенсів. І це спроба розібратися в собі і з тим, що з усіма нами відбувається. Тому що ми змінюємося і часто не помічаємо цих змін. А такий час і така драматична історія, як зараз, це так просто теж не минається. Дуже важливо залишатися і людяними, дуже важливо не втрачати можливості відчувати інших людей, підтримувати їх і розбиратися в собі.
Шевченківська премія – це радість і відповідальність водночас
Ти отримав Шевченківську премію. Як ти це сприйняв – як оцінка суспільства, як визнання? Що це для тебе і як ця премію вплинула на твою творчість?
Я дізнався про премію, коли був поблизу Новогродівки на Донеччині. Для мене, звісно, це було величезною радістю. Я там ледь не підстрибував від цієї класної новини, навіть не міг повірити і до останнього, поки не вийшов на сцену отримувати цю відзнаку, я не вірив, що мені дали Шевченківську премію. Це дуже приємно. Це і відповідальність водночас, я це теж усвідомлюю. Але в першу чергу – радість.
Мені здалося, що певний злам в лауреатах цієї премії стався. Ти бачиш якусь зміну в тому, кому дають зараз Шевченківську премію?
Цього року, здається, не було в інтернеті ніяких сварок, суперечок. Тобто, всі якось погодилися з тим, що дійсно дали тим, кому мали дати. Хіба що в кіномистецтві були суперечки з приводу "Памфіра", наскільки я розумію. Він був серед претендентів, але в підсумку не отримав відзнаку. Але це було по-хорошому сприйняте. Я думаю, що ті автори, які зараз говорять про країну, в якій ми живемо, і які вимальовують якісь перспективи, якусь візію майбутнього, були відмічені в першу чергу Шевченківським комітетом. Як лауреат я не можу оцінювати, бо це не зовсім коректно, але я реально пишаюся бути в одному списку з усіма цими людьми.
"Зараз – це інший масштаб"
Як загалом ти оцінюєш роль таких літературних подій в культурному просторі України під час війни, як Meridian Czernowitz?
Meridian Chernovitz – це хороший фестиваль, куди приїжджають автори з інших країн, там багато німецьких, австрійських, швейцарських поетів. І це можливість поспілкуватися, і для них це цікаво. Адже вони приїжджають в Україну, країну, яка, напевно, в епіцентрі новин. Так, Чернівці це відносно мирне, спокійне місто. Але ми вже багато разів переконувалися, що остаточно так стверджувати не можна, тому що ворог намагається бити по різних точках, по всій території. Величезні трагедії трапляються по всій Україні, на жаль, під час цієї війни.
Чи бачиш ти останнім часом зміни в спрямованості творів, які представляють на таких фестивалях, як Meridian Czernowitz?
Я давно не був на Meridian, але загалом, якщо говорити про фестивальний рух, то так, багато стало комбатантської літератури, ветеранської літератури. Вона була і за часів АТО, але зараз – це інший масштаб, тому що вся країна так чи інакше залучена до війни.
