Міністерство культури та інформаційної політики днями закликало небайдужих громадян підтримати музей та надати розголосу цій історії. В березні ви розповідали в ефірі, що нарешті поставлено юридичну крапку в рейдерському захопленні території і майна музею. Тоді ви дуже тішилися, що справедливість відновлено. І от знову ця історія спливла на поверхню. Що відбувається?
На початку 2022 року я виявила, що на кадастровій карті з'явилася плямка понад нашою територією, приблизно 2 гектари. Виявилося, що право на цю землю має якесь незрозуміле ТОВ "Манеж -Холл". Ми одразу підняли всі документи і виявили величезну кількість підроблених документів. Це все нагадує якийсь анекдот. Ну як можна було купити територію конюшні, яка знаходиться на території музею? Це вже не зазіхання на охоронні території музею, які знаходяться за територією музею, а власне територія музею.
Це вже не нахабство, а гіпер нахабство. Як можна було собі таке дозволити? Безумовно, ми встигли вчасно звернутися до Міністерства юстиції зі скаргою, надали всі документи, довели в нашій скарзі, що це незаконні дії. Міністерство юстиції визнало, що музей має рацію, також скасувало всі реєстраційні дії. Нібито все заспокоїлося. Проте ТОВ "Манеж-Холл" не залишило нас в спокої і подало в Господарський суд Києва позов до Міністерства юстиції. Мовляв, Міністерство юстиції незаконно скасувало рішення тих реєстраторів і чорних нотаріусів, які дозволили ці дії на самій території музею, в межах, які існували з 1972 року. Це не нові землі, не додані. Це настільки очевидне порушення, що мені в голову не вкладалося, що хтось може це заперечити. 26 березня 2024 року Господарський суд Києва відмовив ТОВ "Манеж-Холл", і ми думали, що нас залишать в спокої. Проте, вони не заспокоїлися і подали апеляцію. І от вже апеляційний Північний суд Києва минулої середи приймає рішення задовольнити позов ТОВ "Манеж-Холл" в повному обсязі. Ми чекаємо повного тексту цього рішення. Бо це було оголошено просто в суді під запис.
Після цього Міністерство юстиції буде писати касацію, ми долучені, як третя сторона. Тому що програло саме Міністерство юстиції. Міністерство юстиції програло в справі, яка є абсолютно чіткою і прозорою. Тому ми будемо подавати касацію. Прочитавши повний текст рішення, ми будемо думати про те, щоб подавати позов до Вищої ради правосуддя на того суддю і думати про його кваліфікацію. Треба керуватися законом. Але є речі очевидні і абсолютно зрозумілі. Ніколи в житті жодна будівля на території державного музею не може належати приватній особі. Це все є власністю держави: і земля, і будівлі. Можливі тільки орендні відносини. Але чиєїсь приватної власності там не бути апріорі. Цей фіктивний договір продажу конюшні на території музею зроблений дуже грубо. Конюшня була куплена в якоїсь будівельної організації.
Тобто і продавав її той, кому вона не належить. Отже, жодних підписів від імені музею немає?
Немає! Договір нотаріально не завірений. І я дуже вдячна Міністерству юстиції, яке правильно відреагувало на нашу скаргу. Вся колегія в повному складі проголосувала за відміну реєстраційних дій. Те ж стосувалося і Господарського суду Києва. Але раптом апеляційний суд виносить таке рішення. Дочекавшись повторно тексту рішення, ми будемо звертатися до громадськості, правоохоронних органів, президента України з проханням захистити Національний державний музей.
Слухаючи вас, я думаю про те, а що було б, якби ви не заглядали в кадастрові відомості.
Очевидно, на це і було розраховано. Але я вже настільки звикла переживати і боятися, що кожен мій ранок до 24 лютого, починався з того, що я щоранку на роботі відкривала кадастрову карту, щоб перевірити, чи хтось десь у нас нічого не "відгриз". Але я насамперед дивилася на навколишні території, тому що приватизовувати ці ділянки теж заборонено. Це охоронні землі музею. Але мені й в голову не могло прийти, що продаж міг відбутися просто на території. Ми – державна земля і державна власність.
Як відреагувало Міністерство культури та інформаційної політики? Як воно може бути задіяне в цій історії?
Міністерство культури та інформаційної політики, слава Богу, нас повністю підтримує. Там дуже хороша юридична служба, яку очолює Олена Земляна. Вона завжди в курсі всіх наших справ. Вони дуже серйозно допомагають нам з юридичним супроводом. І хоча у нас нині модно сварити наші органи управління, в даному випадку я хочу тільки подякували. Сподіваюся, що з допомогою Міністерства культури та інформаційної політики ми зможемо і це відстояти.
Як відреагували відвідувачі музею?
2-3 дні ми маємо інтенсив саме від відвідувачів, ми маємо широку аудиторію у нас на сайті та в соціальних мережах. Всі кинулися нам допомагати. Нам пропонують підтримку громадськості, пропонують надати широкий розголос тощо. Але ми хочемо дочекатися повного тексту судового рішення. Ми хочемо знати, чим керувався суддя, виносячи це рішення. Ми ще не знаємо, про що там йдеться. Коли воно буде опубліковано, ми тоді дамо повний великий розширений коментар. Поки що ми просто посилили охорону і слідкуємо за тим, щоб туди знову не потрапили ці рейдери. Поліцію ми також попередили.
Скільки було таких ситуацій в історії музею?
Це перша. Саме в музеї. Було багато подібних ситуацій навколо музею. Вони тривають вже понад 25 років. І в них нас дуже допомагала саме наша громадськість.
Якою на сьогоднішній день є територія музею?
Загалом територія музею близько 130 гектарів.
Чи доводилося вам чути розмови, що це, мовляв, для вас забагато?
Такі розмови були, але виключно від забудовників. А громадяни дуже люблять наш музей. Адже за задумкою в музеї має бути представлена не лише архітектура, а й показаний ландшафт.
Поясніть, будь ласка, що таке охоронні території, які знаходяться за межами музею.
Це охоронні землі музею, які включають в себе ті землі, які видно з точки огляду музею. На цих землях будівель не повинно бути. Ми дійсно дуже великий музей. Якщо у інших музеїв йдеться про 20-15 метрів від самої території музею, то в таких випадках, як наш, або, приміром, охоронні землі Софії Київської, величезне значення має ландшафт. Ми – відкрита експозиція. Тобто навколишній пейзаж повинен входити в цю експозицію. Це як декорації в театрі. І ці декорації повинні відповідати дійсності. Тому що не було в українських селах видно багатоповерхівки. Тож, має значення, щоб навколо з будь-якої точки не проглядалися жодні сучасні будівлі. Тому ми зараз також працюємо з нашими охоронними землями. Ми будемо вносити нову пропозицію. Для того, щоб в майбутньому по 10 разів не виникало судів, ми зараз працюємо над новим планом наших охоронних земель. Ми працюємо з різними інстанціями, інституціями, вченими. До кінця цього року ми вийдемо на Міністерство культури, щоб затвердити правильні межі наших охоронних земель, де буде зроблено все згідно з законом України.
Фото: директорка Національного музею народної архітектури та побуту України Оксана Повякель
Чи змінювалася територія музею з часів його заснування?
Територіальних змін не було. Перший акт був на понад 97 гектарів. В 1976 році був другий акт, згідно з яким було додано ще 35 гектарів. І ця територія і далі залишається в тих зовнішніх межах, які були встановлені останнім актом. Тоді була передбачена перспективна зона розвитку музею, яку забудовники дуже хотіли в свій час забудувати. Це велике поле праворуч від в'їзду в музей. Ми дуже сподіваємося, що нам вдасться реалізувати нашу мрію і зробити цю територію великим європейським селом. Ми зараз працюємо над оформленням цього проекту, щоб з ним вийти на уряд України. Це будуть реконструкції найбільш характерних європейських сільських садиб ХІХ століття: Німеччини, Бельгії, Польщі, тих країн, які входять до Європейського союзу. Це буде осередок ЄС на території нашого музею.
Ви десь піддивилися цю ідею?
Ні, це ідея нашого музею. Як на мене, це набагато краще, ніж поставити якийсь пам'ятник чи назвати площу або вулицю Європейською. Я хочу попрацювати з усіма посольствами, які є в Україні. Я знаю, що всі посольства закладають в бюджет на культуру певні кошти. І тільки-но я отримаю погодження від свого вищого керівництва, одразу почну працювати з посольствами і презентую їм цей проєкт.
В нашому музеї всі експонати оригінальні. Ми дозволимо собі тільки одне "порушення" – це реконструкція кримськотатарської садиби. Ми не можемо з окупованого Криму вивезти садибу. А музей з європейськими хатами матиме інший формат. Чесно кажучи, я такого ніде не бачила. Це наше ноу-хау. Також ми кілька років займаємося оцифровування наших унікальних пам'яток. Щоб завжди ми змогли зробити реконструкцію. Саме завдяки фотографіям ми змогли відновити дуже гарний іконостас в Миколаївській церкві. Так само саме завдяки старим кресленням зараз вдалося запустити млин з Олександрівки Херсонської області. Тепер люди можуть побачити, з чого починається виготовлення хліба. Буквально кілька тижнів тому наш музей подав до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини традицію виготовлення солом'яних і очеретяних стріх. Весь світ повертається до натуральних матеріалів. І нам важливо зберегти цю традицію. Ми зараз реставруємо одну хату з Поділля, тож наступної суботи можете прийти до нас в музей і побачити, як це робиться.
