Фото надане артистом
В Україні дуже багато крутих авангардних реп-виконавців, які зараз просто випереджають свій час
Привіт тобі, Blockbaby! Скажи для початку, як тебе звати в миру?
Йо-йо-йо! Салют-салют! Мене звати Дмитро, я з міста Вінниця. Музикою займаюся близько 5 років, але випускаю пісні не так давно. Тому що більшу частину творчого шляху я писав музику "в стіл". Практикувався, так би мовити (сміється).
Чи є в тебе музична освіта? Ходив у музичну школу?
Насправді, ні. Я всьому вчився сам. В мене немає музичної осіти, я самоучка. Але наразі я відкриваю для себе щось нове в плані музики і навчаюсь. Тобто, з часом приходить потреба більше поглиблюватись в це, тому наразі я цим займаюсь.
Для хіп-хоп культури бути самоучкою дуже типово і класично, в найкращому сенсі. Ким із українських виконавців ти надихався?
Якщо бути відвертим, я насправді дуже мало слухав саме українських виконавців. Переважно – західну музику в цілому. Був час, коли Alyona Alyona випустила свій альбом – і дійсно він був дуже крутим. Це було щось нове. Тому що той флоу, та подача, ті вайби і сенси максимально круто підходили під нашу авдиторію. Якийсь час був момент, коли деякі треки Kalush мені також подобались. Якщо ми говоримо саме про хіп-хоп, коли він його робив (сміється). Також було багато українських реп-виконавців, які залишились на рівні андеграунду, ніколи не виходили в маси. Їхні імена вам напевно нічого не скажуть.
Буквально днями гурт Танок на Майдані Конго виклав у себе відео, в якому до Фагота звертається ведучий з питанням: "Чому у нас не випускають якийсь простенький тупенький реп, а натомість все дуже змістовно?" І Фагот із притаманною йому здоровою агресією відповідає: "А нащо нам годувати людей тупістю, якщо можна годувати сенсами?" Як ти вважаєш, чому ці андеграудні виконавці, про яких ти згадав, залишаються невідомими? Можливо, треба простіше писати? Чи все ж таки реперам варто залишатись вірними своїм стандартам, попри все?
Мені здається, саме за рахунок того, що у нас не так сильно вкладаються в це, така музика не знаходить масового відгуку.
Тобто, ти про те, що немає ринку і немає поля для того, щоб різноманітна музика з’являлась?
Саме так. Я про це багато думав. У нас в Україні є дуже багато крутих авангардних реп-виконавців, які – мені здається – зараз просто випереджають свій час. Саме для ринку. Тому що люди не готові їх сприймати. Вони не підходять під типові стандарти. В них немає вкладень і немає поля для реалізації.
Ось OTOY виходив-виходив з андеграунду, і таки вийшов – і залишився при цьому вірним своїм принципам.
Так.
В нас цікава дискусія, але давай все ж таки повернемося до твоєї пісні "Життя як є", яку ми презентуємо сьогодні в ефірі. Все ж таки – яке воно, це життя, і яким має бути?
Ця пісня, насправді, трохи далека від того стилю, з яким я "увірвався" в цю індустрію. Я почав дивитися трохи під іншим кутом на себе. Я намагаюсь пробувати різне. Намагаюсь давати людям різну музику, для того, щоб – скажу відверто – отримувати більшу авдиторію, щоби потім просувати і показувати людям якісь свої ідеї.
Пісня "Життя як є" – вона про два світи, які зараз існують. Один світ – де люди воюють за те, щоб вижити, і один світ – де є мирне життя. І про те, як вони зливаються в одне, коли пересікаються. З того часу, як почалась велика війна, в мене є відчуття, що є ці два світи. І якщо один забуде про існування іншого і перестане з ним взаємодіяти – то другий перестане існувати. Вони пов’язані і один від одного дуже залежать. Наразі, як на мене, це дуже актуальна тема. Коли я писав цей трек, я думав про те, як військові, які повертаються з війни, адаптуються і знаходять себе в мирному житті. Так само, як змінюються люди, які беруть у руки зброю і йдуть їм на заміну.
Ти підіймаєш буде серйозні питання. Це дійсно як два полюси, які не можуть існувати один без одного. І ці полюси не мають бути знищені, тому що без них взагалі все зникне. Дякуємо тобі за твою творчість і за ці складні питання, які ти підіймаєш.
Слухати трек "Життя як є" Blockbaby, як і багато інших прем’єр, можна в плейлисті "Промінь Рекомендує 2024" на Spotify.
