Мають бути відчуття і почуття – Лозинська про культуру пам'яті

Мають бути відчуття і почуття – Лозинська про культуру пам'яті

Хвилина пам'яті – це один з найпростіших ритуалів, завдяки якому ми можемо висловити свою вдячність і вшановувати пам'ять загиблих Героїв, вважає шеф-редакторка платформи пам’яті “Меморіал” Юлія Лозинська. В ефірі Радіо Культура вона пояснила, що таким чином ми створюємо певну культуру співчуття і підтримки. Водночас журналістка впевнена, що культура пам'яті не має формуватися шляхом директив чи наказів. Українці мусять самі, зокрема й через лідерів думок, відчути і усвідомити, чому бодай на хвилину зранку потрібно зупинитися. "Це буде важливим знаком підтримки і для родин, які втратили, і для побратимів, які втратили своїх побратимів", – додала Лозинська.

0:00 0:00
10
1x

Ілюстративне фото: Суспільне Рівне

Хвилина пам'яті – це один з найпростіших ритуалів пам'яті

Загальнонаціональна хвилина мовчання о 9-й ранку в Україні запроваджена на державному рівні з березня 2022 року. Але насправді різні міста, організації, люди по-різному ставляться до цього ритуалу. Для вас хвилина мовчання – це що? Для чого і для кого вона? В чому її символізм? 

Я б хотіла почати з того, що тут, мабуть, не йдеться про якесь зневажливе ставлення до цього ритуалу пам'яті. Тут, напевно, ще не до кінця є розуміння і брак цієї культури пам'яті, яку ми зараз, по суті, створюємо під час війни. І, можливо, через це, не кожен ще зупиняється, бо не відчуває, чому це потрібно робити. Хвилина пам'яті – це, мабуть, один із найпростіших ритуалів пам'яті, завдяки якому ми можемо висловити свою вдячність і повагу. І це такий момент, який допомагає нам всім об'єднатися, бути солідарними під час усіх подій, які ми переживаємо. І ще один дуже важливий момент. Це допомагає нам створювати певну культуру співчуття і підтримки. Допомагає об'єднуватися людям, які когось втратили, переживають втрату, і тим, хто не втратив. І ми разом в цій одній хвилині мовчання ніби як солідарні стаємо. Тому коли кожного дня ми зупиняємося, ми всі таким чином утворюємо якийсь невидимий ланцюг один між одним тієї солідарності, поваги, вдячності тим людям, які віддали життя за нас і за те, щоб ми могли жити. І оцей момент підтримки одні одних дуже важливий. Не можна відсторонюватися від того великого горя, яке переживають люди. І ця підтримка є дуже важливою. 

Потрібно створювати культуру пам'яті

Одного разу я потрапив на хвилину мовчання на центральний залізничний вокзал у Києві. І мене тоді дуже зачепило те, що по всьому вокзалу оголошується хвилина мовчання, б'є метроном, йде відлік, а зупинилися одиниці. Всі інші люди йдуть, розмовляють, діти стрибають, начебто нічого не відбувається… Як не бути байдужими на локальному рівні кожному з нас?

Це дуже складне питання, як пробудити у людях небайдужість до того, що потрібно вшановувати пам'ять загиблих Героїв, які віддають свої життя. Здавалося би, що це має само собою розумітися, що ми маємо бути небайдужими, що ми – суспільство, яке разом переживає всі події. Тобто ми не відгороджуємося, а розділяємо горе втрати із тими людьми, які його переживають. Можливо це виховання. Можливо потрібно самому собі поставити завдання виховати у собі звичку дотримуватися цього ритуалу. Я точно переконана, що не має бути за якимось наказом. Люди мають це якось відчувати. Тобто вони повинні відчувати поклик цієї зупинки і, можливо, це якраз завдання громадянського суспільства, напевно частково і держави, створювати цю культуру пам'яті. Треба доносити ці меседжі, чому це важливо, як це має бути, що ми маємо робити під час хвилини мовчання. Що ми маємо зупинитися, маємо згадати когось, кого ми знаємо, кого країна втратила і таким чином персоналізувати цю пам'ять. І просто цю одну єдину хвилину дня присвятити цій справді дуже важливої місії – вшанування Героїв. Це буде дуже важливо. Це буде важливим знаком підтримки і для родин, які втратили, і для побратимів, які втратили своїх побратимів. Але я думаю, що ці меседжі потрібно просто доносити на різних рівнях, спілкуватися, говорити і так створювати цю культуру пам'яті. Вона ще в процесі створення, я переконана, тому що не всі це ще розуміють. 

         Юлія Лозинська. Фото: facebook/julia.kurij

Має бути відчуття і почуття

Чи можна на загальнодержавному рівні запровадити таку історію, щоб на хвилину все зупинялося? Як ви гадаєте, чи можливо і чи потрібно це?

Я не можу сказати з технічного боку, а з морально-етичного, так, ми всі маємо бути в цьому солідарні. Бізнеси можуть говорити в себе на місця, на роботі, що ми о 9 годині зупиняємося. У нас хвилина пам'яті. Це бізнеси можуть робити. Громади на своєму рівні теж можуть казати, що 9 година ранку ми зупиняємося, і ось так ми зараз будемо робити. Держава на вищому рівні теж може такі меседжі доносити. Єдине, я хочу ще раз наголосити, що на мою думку це не має бути у наказовому тоні. Культура пам'яті має створюватись і ми маємо достукатися до людей так, щоб вони це розуміли і відчували. Тому що наказовий тон – це зовсім не та історія, яка пов'язана з культурою пам'яті і вшануванням загиблих. Це має бути дуже широка історія – багато людей, лідерів думок, вони повинні про це говорити і показувати своїм прикладом. І так створювати такий тренд, якщо можна це слово вжити, на вшанування пам'яті, щоб воно було зрозуміле і близьке всім. Щоб це захопило людей, щоб вони розуміли, чому це потрібно робити. Тобто не лише директива має бути, а має бути відчуття і почуття.