Ілюстративне зображення з відкритих джерел
"Питання української мови — явище конституційне", — Тарас Кремінь
Передусім хотів би наголосити: до моменту, коли Закон України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" набув чинності, процедуру затвердження і розгляду правопису було покладено на Національну правописну комісію і, відповідно, на Кабінет Міністрів України. Власне, це й відбулося у квітні 2019 року, коли за результатами десятиліть обговорень на чолі з Національною академією наук правописна комісія подала на погодження з урядом чинну редакцію правопису, яку потім хотіли скасувати так звані херсонські семикласники. Тоді був неймовірний резонанс, який міг заблокувати цей документ. Але, відповідно до мовного закону, з 16 липня 2019 року кожен такий документ мусить затверджувати Національна комісія зі стандартів державної мови, яка сьогодні не лише розробляє і проводить іспити на визначення рівня володіння українською мовою для державних службовців і для набуття громадянства, а й опікується питаннями розробки термінології та правопису. Тож Вищий суд підтвердив правильність процедури, якою було проведено чинну редакцію українського правопису, коли ще не було мовного закону й такої інституції, як Національна комісія зі стандартів державної мови. Жоден правопис не є незмінною субстанцією. Він періодично оновлюється залежно від того, як розвивається, трансформується, вдосконалюється мова. Тому, вважаю, через певний час Національна комісія візьме до уваги пропозиції з боку академічного середовища, суспільства й, очевидно, запропонує деякі удосконалення. Але тепер це буде не процедура через Кабмін, а рішення Національної комісії зі стандартів державної мови.
Тарас Кремінь. Фото: facebook.com/taras.kremin
В умовах війни питання української мови перестало бути суто явищем культуральним. Це, на думку суддів Конституційного Суду, явище конституційне. І все, що пов'язано з нашою мовою, правом на отримання інформації та послуг державною мовою, забезпечення доступу до української освіти українською мовою, телебачення, послуг і так далі, для кожного з нас є вельми принциповим. Тому питання правопису чутливе для переважної більшості громадян і для кожного, хто спостерігає за цим процесом. Інтерес до нього неймовірний, але треба й далі працювати над тим, щоб питання правопису були реалізовані, як визначено чинним законодавством. Бо, відповідно до чинної редакції правопису, ми маємо послуговуватися нею в усіх сферах суспільного життя. Це питання нормотворення, національного законодавства, телебачення, радіо і величезної просвітницької роботи, яку мають здійснювати державні інституції, щоб кожен громадянин України вільно володів правилами, нормами й послуговувався ними у повсякденному житті. Це напрочуд важливо і необхідно для розвитку української мови. За ці п'ять років зроблено було неймовірно багато і з боку Міністерства освіти і науки, Міністерства культури та інформаційної політики, звісно, з боку нашої інституції. Наприклад, наступного року національний мультипредметний тест буде суто на основі чинних редакцій українського правопису. П'ять років — це перехідний етап, коли можна було говорити так або інакше, зважаючи на окремі норми українського правопису, тобто за старою редакцією не вважалося огріхом. Тепер, із 2025 року, для НМТ, відповідно, і для підручників, освітніх програм, навчальних правил тощо, ця редакція є обов'язковою. Тому резонанс і набув апогею. У ставленні до української мови ми переходимо важливу межу, за якою тільки вдосконалення наших мовних компетенцій і навичок.
"Правопис мають розробляти науковці, а народ — прийняти його і вивчати правила", — Лариса Ніцой
Треба розуміти історію, глибину і трагедію нашого правопису, тому коротко пройдімося по основних історичних пунктах. Коли ми проголосили незалежність, у 1917 році перший міністр освіти Стешенко дає доручення створити комісію і працювати над українським правописом. Він був створений і готовий до застосування в 1933 році, але тоді, на жаль, нами вже керували більшовики. Вони визнали цей правопис націоналістичним, націоналістично-буржуазним, шкідливим і заборонили його, а мовознавців розстріляли. Із відновленням незалежності 1991 року знову постало питання правопису: мовознавці били в усі дзвони, мовляв, скільки ми ще користуватимемося тим, що нав'язала Москва? У мові ж змінили все, наблизивши її максимально до російської, хоча насправді українська до неї не подібна. Коли московські царі виряджали послів на Запорізьку Січ про щось домовлятися з козаками, то українські козаки завжди викликали тлумачів (перекладачі тоді тлумачами називалися), бо не розуміли російської мови, настільки вона відрізнялася. Але радянський правопис, затверджений після 1933 року, так перекрутив нашу мову, що вони стали схожими.
У 1994 році знову створили комісію з українського правопису — і через п'ять років він був готовий до затвердження. Але проти нього розгорнулася страшенна кампанія. Його знову називали "бандерівським" (бандерівці ще були лякалками на той час), ми прирівнювалися до фашистів. Дійшло до абсурду: питали учнів на вулицях, сантехніків у підвалах, як вони ставляться до цього правопису, хоча це справа науковців. Саме вони мають розв'язувати це питання, а народ — просто його прийняти і почати вивчати правила, які науковці нам рекомендують. Росія розгорнула таку протидію, що Кучма в 2001 році видав розпорядження: мовляв, правопис дуже націоналістичний, тому, з огляду на вкрай неоднозначне ставлення суспільства, треба призупинити роботу над ним, а персональний склад правописної комісії — переглянути. І зі списку викинули найкращих науковців, зокрема провідного мовознавця Василя Німчука, який життя віддав цій справі — очолював Інститут української мови, Національну академію наук свого часу. Все заглохло.
Лариса Ніцой. Фото: facebook.com/larysa.nitsoi
Через рік після Революції Гідності мовознавці знову порушили питання: працюймо нарешті над українським правописом! Але, на превеликий жаль, вкотре пішли шляхом, аби не сколихнути суспільство, аби догодити всім, тільки не українській мові. Створили нову комісію, яка чомусь не взяла за основу правопис Німчука — а він уже був готовий, обговорений також іноземними науковцями. Його відкинули й почали писати новий. Хто очолив правописну комісію у 2015 році? Доктор економічних наук Пирожков — у радянську добу він очолював інститут Росії в Україні. Якщо ви сьогодні візьмете у Пирожкова інтерв'ю, він двох українських слів не зв'яже, досі не розмовляє українською мовою. А ще співголовою правописної комісії був доктор фізико-математичних наук. Отак, під керівництвом докторів економічних і фізико-математичних наук, писався новий правопис. Так, він уже відрізнявся від того, яким ми користувалися під час радянської доби, але мовознавці ним розчаровані: мовляв, це український правопис у російському кокошнику. Там десяток якихось нових правил, тепер кажемо не "проект", а "проєкт". І на тому спасибі, що затвердили, але все одно це не той правопис, який мав би повернути українську мову в її річище: річка текла своїм руслом — а її вивели з берегів у штучне, прикрасивши його.
