Ірма Вітовська: Ми зараз проходимо те, що проходив єврейський народ у Другій світовій війні

Ірма Вітовська: Ми зараз проходимо те, що проходив єврейський народ у Другій світовій війні

Актриса Ірма Вітовська-Ванца розповіла в інтерв’ю на Радіо Культура про свою діяльність під час великої війни та про прем’єри в кіно й театрі. Розмову провів журналіст Вадим Карп’як.

 

0:00 0:00
10
1x
Програма:

На фото: Ірма Вітовська і Вадим Карп’як під час інтерв’ю на Радіо Культура

Відбулася прем’єра фільму "Смак свободи". Що таке свобода для Ірми Вітовської?

Це повністю брати відповідальність за своє життя і жити його так, як я вважаю за потрібне. Обирати самій ― йти ліворуч, праворуч чи навпростець і відповідати за це. Тоталітарна система бере за вас відповідальність і ви задовольняєтеся цими рамками. Але важливо розуміти, що свобода в руках у невігласів ― це жах. Свобода потребує праці над собою та вміння нею оперувати.

Українське новаторство часто базується на переосмисленні класики, яку ми свого часу не прожили. Якщо повернутися до фільму "Смак свободи", Ольга Франко, дружина Петра Франка, вчить через віки молоду дівчину Варвару куховарити.

Щодо переосмислення класики, я б хотіла навести слова театрознавиці Ірини Чужинової про феномен і попит, який зараз спостерігаємо в суспільстві. Згадаймо, приміром, "Конотопську відьму" режисера Уривського або нашу виставу "Кайдашеве сім’я" за Нечуєм-Левицьким. Бачимо велике бажання переосмилити своє минуле, погано викладене в радянських школах, коли була директива робити українське меншовартісним та архаїчно-заповідним. Ми повертаємось і розуміємо, що за тими текстами дуже багато філософії, все значно глибше. Так от, Ірина Чужинова вважає, що українці відчувають певну вину за те, що вони не знали свою культуру. Це не комплекс провини, а щось підсвідоме, такий інтимний процес. Тоді ти запропоновану інформацію просто проковтнув і пішов, а сьогодні хочеш все-таки вивчити, де ти і що ти. Адже щодня ти віддаляєшся від того, хто для тебе був нібито найближчим, маю на увазі наших сусідів. Тому велике переосмислення класики відбувається в усіх напрямках ― музики,  літератури, театру, кіно. Це такий новий ренесанс. Що стосується фільму, можу сказати на його захист, адже лунає багато критики. Коли він ішов у Варшаві, було багато польських глядачів, а для багатьох поляків Україна залишається terra incognita, пролунала фраза в бік нашої акторки Тетяни Малкової: "Ви знаєте, ми думали, що українці лише полуницю збирають. А ви такі круті, класні й креативні!". По-перше, фільм надзвичайно красивий. У війну він звучить більш щемно для мене, ніж би він вийшов у мирний час. Це дуже красива мотиваційна казка для родинного перегляду. Коли я спостерігала за глядачами у Львові, то це мені нагадало Другу світову війну і феномен "Чарівника країни Оз", коли американці просто масово йшли на цей мюзикл і розуміли, за що вони воюють. За можливість так жити, мріяти, планувати майбутнє. Бо це фільм про мрію та її досягнення, а отже, ви плануєте. Бо нам сьогодні війна зробила так, що ми плануємо на короткі відрізки.

Через це ми хапаємо все, наче голодні, їмо, тому що завтра може не настати. І в споживанні культури ми також не плануємо, хапаємося за все, не встигаючи його серйозно перетравити і впустити у себе.

Я планую далеко, бо вступила в Острозьку академію на історію археології. Захотіла закрити старий гештальт, коли мріяла стати археологом і не вступила, бо погано написала диктант з російської мови. Потім я пішла на акторку. Але чому я вступила на історію? Автор бере історичний текст і режисер розуміє, що тему треба глибоко досліджувати, але в кадрі їх немає. А є в кадрі ще одна важлива людина, яка повинна любити предмет історії, тому що ця людина часто стикається з епохою. Це актор. І необов’язково знати всю хронологію подій, але ви повинні розуміти, що формувало героя, чим він жив, чим був закачаний. Я завжди кажу студентам, що ви маєте зосередитися на тому, що було "до" цієї людини, тобто що її сформувало. Пластика, реакції, сидження, наскільки це вправно робиться ― тоді грається саме тема. Бо за візуальним пошуком правди ми втрачаємо саму текстову і змістову історію. Ми граємо костюми, зачіски, предмети, надаємо багато уваги лорнету чи пенсне, а воно має бути повсякденне, звичні предмети користування. Не треба це грати.

Як ви готувалися до ролі Ольги Франко?

Ольга Франко ― символ, казковий персонаж. Це швидше Мері Поппінс, на відміну від персонажа Ольги Петлюри (з фільму "Таємний щоденник Симона Петлюри" ― ред.). Це фея, яка приходить у реальну історію до дівчинки, котра ставить за мету стати великим шефом. І допомагає цього досягти, а до того ж побороти малоросійство у собі, той комплекс, що українську кухню ніхто не буде готувати. Для мене щастя бачити сльози у чоловіків, ці сльози дуже ніжні. Нам потрібні свої добрі Котигорошки, Пітери Пени, які візьмуть тебе за руку і скажуть "не бійся, я з тобою". Патріотизм без великих фраз. Героїня каже: "У мене не було вибору", а Ольга Франко відповідає: "Вибір є завжди". І ще прекрасна фраза: "Коли ти говориш правду, це не кінець, а тільки початок". Це пошук себе, подолання своїх власних незнань, поверховостей, уявлень, меншовартості, комплексів. Мені здається стрічка вийшла сьогодні дуже вчасно, тому що українці вже готові гребти швидше у зворотному напрямку, шукаючи себе.

"Смак свободи" ― це не байопік про Ольгу Франко, вона заслуговує на окрему стрічку про її долю. Тут Ольга ніби моя дитяча мрія ― я завжди хотіла зіграти Мері Поппінс. Наші мертві постаті можуть бути різноманітними. Непогано було б, щоб Степан Бандера приходив віртуальним другом до якогось підлітка і мотивував на якісь речі. Нам потрібно цих героїв робити не канонічними, а живими. Ми в позиції жертви дуже довго відчували, що нас катують, і це відбувається у сьогоденні. Але ми перемагаємо, Україна відбувається кожне своє сторіччя, так чи інакше. Нація існує. Її простригають, знищують її авангард, а вона відновлюється. Тому сьогодні й вирішено питання щодо тотального знищення українців. Ми зараз проходимо те, що проходив єврейський народ у Другій світовій війні.

Ми ― нащадки тих, хто вижив, чемпіони з виживання у Європі. Ми бездоганно пристосовуємося і саме тому змогли дати відсіч після 24 лютого. Але ресурсу вистачає або на виживання, або на розвиток. Ми постійно займаємося виживанням. І ми мали б стати першим поколінням, яке могло передати щось у спадок своїм дітям.

Виживання ― це первинне. У ХХ столітті все було практично винищене, найбільш активні інформаційні носії. І зараз росіяни все повторюють.

Український путівник звучатиме голосом Ірми Вітовської?

Я пишу аудіогіди і дуже щаслива, що це з’явилось у моєму житті ― Рим, Амстердам, Аушвіц. Український путівник звучатиме голосом Ірми Вітовської. Мрію про музей д'Орсе в Парижі, тим більше, що там є українські автори. Не можу не згадати наш проєкт з Федором Баландіним "Едігна" 2018 року про доньку Анни Київської. Ми по суті тоді повернули нашу Анну. Зараз у Парижі відкрито парк і там є чіткий маркер "Anne de Kyiv". Це території, які були їй подаровані французькою короною, район Сен-Дені.  

І про найголовніше ― свіжу театральну прем’єру

Ми готуємо прем’єру, яка буде у Києві, у центрі Курбаса. Це прем’єра з прекрасним Паперовим театром Олександра Сергієнка, він єдиний в Україні тягне на собі цей театр. Свого часу паперовий театр купили маленькому Черчиллю у знаменитому магазині Бенджаміна Поллака. Герой там казав "я ніколи не здаюся", це потім стане важливим текстом у промові Черчилля. І ми вирішили через паперовий театр розповісти, як свого часу 27 тисяч українців врятували і не віддали Сталіну. Ми хочемо розказати про Ірину Яросевич, вона ж Рената Богданська або Ірен Андерс, про яку можна подивитися матеріали, наприклад, Вахтанга Кіпіані. Але більшість українців про неї не знають. Виходимо у прем’єру 12 березня, потім 20. Я не граю Ренату Богданську, а є певним провідником, її духом, читаю листи. А паперовий театр ― король цієї постановки, тому що він створює естетику. Фігурки чудово зробила Анастасія Подерв’янська, донька нашого знаменитого митця Леся Подерв'янського. Жінка, про яку ми розповідаємо, проходила через табори. 1939 рік, зламана мрія, зламане щастя, закручена доля через Індію, Єгипет. Ця жіноча лінія потребує екранізації, бо це такі пригоди, що здається неможливим, як вижити далі. Історія розміром кохання всього життя ― Рената Богданська у старості зустрілася таки з Богданом Весоловським (з гурту "Ябцьо-Джаз" ― ред.) і записала останній альбом українських пісень.

Останні новини
Маємо зруйнувати російські наративи про Крим — Ельмаз Асан
Маємо зруйнувати російські наративи про Крим — Ельмаз Асан
Майже кожен другий депортований сталінським режимом кримський татарин загинув — Аблаєв
Майже кожен другий депортований сталінським режимом кримський татарин загинув — Аблаєв
Застосунок Резерв+, ТЦК,  ЦНАП… Усе про новий закон про мобілізацію від юристки
Застосунок Резерв+, ТЦК, ЦНАП… Усе про новий закон про мобілізацію від юристки
"На щиті". Як відбувається евакуація загиблих воїнів з поля бою
"На щиті". Як відбувається евакуація загиблих воїнів з поля бою
Санкції ефективні. Росія виснажується – Несходовський про посилення економічного тиску на РФ
Санкції ефективні. Росія виснажується – Несходовський про посилення економічного тиску на РФ
Новини по темі
І у гітлерівського режиму, і у путінського абсолютна зневага до людських цінностей — Анатолій Подольський
Психологиня Світлана Арефнія: Мама для дитини — всесвіт, який формує її особистість
Ми боремося за цінності, які для європейців є самоочевидною даністю ― Кебуладзе
Гробки, Проводи, Діди, Радовниця… — фольклористка про поминальні традиції
"Спілкуватися наживо — хороша навичка". Ерінчак про Вечори Радіо Культура у книгарні "Сенс"