"Батькам треба не боятися дізнаватись про речі, які цікавлять їхніх дітей" — авторки про сімейний курс інформгігієни

"Батькам треба не боятися дізнаватись про речі, які цікавлять їхніх дітей" — авторки про сімейний курс інформгігієни

Про сімейний курс з інформаційної гігієни розповіли в ефірі Радіо Культура його авторки — засновниця платформи "Як не стати овочем" Оксана Мороз та сімейна й дитяча психологиня Катерина Гольцберг. Це 20 відео з базовими знаннями про інформаційне поле та про те, як у ньому маніпулюють. Спеціально для сім’ї такий курс створено вперше.

0:00 0:00
10
1x

 

Фото: www.newfolks.com

 

"Інформаційна гігієна — це щось на кшталт здорового способу життя"

Оксана Мороз: Коли ми почали робити різні курси з інформаційної гігієни, стало зрозуміло, що для дітей – це щось окреме. Із запитанням, чи можна дітей вчити саме інформаційній гігієні, я пішла до психологів. І почула, що діти будуть значно менш ефективно навчатися інформаційної гігієни у звичному шкільному форматі. Ми з Катериною Гольцберг почали шукати інший формат і дійшли висновку, що мають навчатися дорослий і дитина разом. Тому що інформаційна гігієна — це щось на кшталт здорового способу життя, а не урок історії з практичними заняттями. Це те, що має культивуватися в сім’ї, бути правилом для дорослих і прикладом наслідування для дітей. Все починається з того, коли батьки вмикають дитині мультики чи навіть якісь пізнавальні програми. Ми акцентувалися на мультику "Маша і Ведмідь", який дуже популярний серед українців, хоча це російський мультфільм. Там відкрито зчитується російська пропаганда і відверто шкідлива поведінка, яка вкладається дитині в голову. Ми в нашому курсі простежили крок за кроком, як ця м’яка сила пропаганди працює через фільми, через блогерів, у тих середовищах, де ми не очікуємо, що до нас прийдуть і почнуть щось змінювати в нашій голові, тобто коли ми релаксуємо або розвиваємось.  

"Дітям подобається бути в ролі маніпуляторів, тому матеріал краще засвоюється"

Оксана Мороз: Ми розробили курс і пішли його тестувати на батьках і дітях. За кілька етапів тестування через нього пройшло понад 170 людей, дорослих і дітей. Ми показували курс і спостерігали за їхньою реакцією. І побачили, що джерела у всіх різні, але платформи, де ці джерела є, однакові — ТікТок, Інстаграм, Ютуб, Фейсбук, Вікіпедія. Ми розповідали, як ці канали змінюють сприйняття з допомогою своїх алгоритмів, як створюються інформаційні бульбашки, як на них впливають маніпулятори. Можна стати буквально на бік маніпуляторів, подивитися на інформаційний світ їхніми очима і зрозуміти для себе, де ми можемо стати об’єктом маніпулювання. Дітям, звісно, подобається бути в ролі маніпуляторів, тому матеріал краще засвоюється.

"Зрозуміти причинно-наслідкові зв’язки між загрозою та її наслідками в інформаційному полі"

Оксана Мороз: Батьки прийшли дуже вмотивовані, вони вбирали кожну інформацію. Один із запитів від батьків був таким: порозумітися і зрозуміти дітей. Тому в результаті наш курс — це така базова платформа, де батьки і діти можуть зрозуміти споживання інформації одне одного. І ще один ключовий запит від батьків — зрозуміти причинно-наслідкові зв’язки між загрозою та її наслідками в інформаційному полі. Мовляв, ми розуміємо правила дорожнього руху та які наслідки їх порушення. А як з інформацією? Які можуть бути наслідки, якщо пройти, наприклад, безкоштовне тестування? Це перший такий курс і він фактично експериментальний. Ми спостерігаємо за коментарями, для того щоб розуміти, як його розвивати далі.

Окрему роль ми відвели інформаційним операціям Росії та тому, як вони працюють, паразитуючи на страхах батьків щодо дітей. Йдеться про сумнозвісних "Синіх китів" або "ЧВК Редан". Наведу інший приклад. До речі, спікер СБУ записував про це окреме відео — коли дітей роблять інструментом у досягненні певних цілей. Популяризують певну гру, там треба позначати окремі об’єкти, а ці об’єкти є якраз цілями для ударів Росії. Діти думають, що вони грають у гру, роблять фото, розміщують їх, а насправді це запрограмована операція для збору даних. Або за певну грошову винагороду дітей мотивують розклеювати плакати певного змісту.

Фото: kidscreen.com

"Треба укласти домашній суспільний договір між батьками та дітьми про те, як ми використовуємо ґаджети"

Оксана Мороз: Крізь увесь курс проходить червона лінія — ніяких заборон, лише розуміння, як це працює. Все відбувається шляхом домовленостей між батьками і дітьми. Адже це платформа порозуміння — чому діти мають саме такі бачення, чому вони підпадають під ті чи інші тренди. І важливий акцент стосовно російського контенту — чому не варто його слухати, дивитися і щось читати в російській вікіпедії. Ми побачили розуміння, що перегляд російського контенту може спричиняти відрахування до російського бюджету, а отже, фінансує ракети. Але люди здебільшого не розуміють, що таким чином ми втягуємо "рускій мір" у наш інформаційний простір.

Катерина Гольцберг: Я не люблю слово "заборона", а люблю слово "домовленості". Але вони можливі лише в результаті певних перемовин, коли батьки з дітьми можуть усвідомлено обговорити правила, деталі, умови використання інформаційного простору і ґаджетів. Тобто некорисний контент треба обмежувати, щоб його вплив був мінімальним. Але домовлятися без обговорення, чому ми так робимо, чому обмежуємося — неможливо. Тому в нашому курсі ми наполягали, що треба укласти домашній суспільний договір між батьками та дітьми про те, як ми використовуємо ґаджети.

Чому "Том і Джері" не кращий за "Машу і Ведмедя"?

Катерина Гольцберг: Я дивилася "Машу і Ведмедя" дуже уважно. Там добре видно усі "повадки" російського народу — зухвалість, неспроможність чути потреби інших, бажання взяти чуже, прагнення не отримати покарання за свої неправильні дії. Усі принципи дуже прозоро видно у цьому мультику. А друге — там показана нездорова поведінка дитини, яка не усвідомлює того, що вона зробила неправильно, і не робить ніяких висновків. Це пропагується в мультику. Але ж самі батьки пропонують цей мультфільм дитині, тому дитина вважає його правильним, бо дорослі так вважають.

Звідки всі беруть, що "Том і Джері" кращий за "Машу і Ведмедя"? Це так само шкідливий контент. "Том і Джері" — це екшн, там дуже багато насильства, яке також не має наслідків. Джері може порубати Тома, а той потім зібрався докупи і побіг. Тобто це хибна картина життя, можливість реінкарнації кота зі шматочків. На мій погляд, це мультфільм для дорослих, які усвідомлюють, що це певна фантазія. Але для дітей рольові моделі тут такі самі, як у "Маші" — незрозуміло, хто жертва, а хто агресор, все змішано. Екшн — це  мультик, який не має слів, діалогів, побудованих комунікацій. Він дуже цупко тримає дитину біля екрану, дитина не може переключити мозок і весь час напружена, від екрану неможливо відірватися. Екшн не розвиває мовлення, не сприяє розумінню зв’язків, соціальних ролей, які мають бути у дитячій казці. Батьки повинні розуміти це.

Наш курс також і для бабусь та дідусів, бо вони часто хочуть відчути знайомі мотиви мультиків своєї молодості чи навіть дитинства. Ми плануємо зробити цілу серію про радянські мультфільми, щоб побачити некорисні речі. Важливо — щоб ми як дорослі навчилися свідомо споживати корисний контент самі та навчили споживати дітей. Ця свідомість не приходить одразу, одним натискання кнопки. Треба кілька разів переглянути наші матеріали, зрозуміти та усвідомити поради, які ми надаємо в нашому курсі.

Як батькам залишатися такими людьми, яких діти готові почути?

Катерина Гольцберг: Батькам треба не боятися дізнаватись про речі, які цікавлять їхніх дітей. Щоб дитина прийшла і сказала: "Так приємно, що мама запитала про манга" або "Ми подивилися разом мій улюблений фільм". Часто батьки гидують дивитися те, що дивляться їхні діти, хоча це може бути дуже цікавим і важливим для дітей, щоб вони могли звірити власні моральні цінності з тим, що слухають і дивляться їхні батьки. Не треба знецінювати те, що дивляться діти, а потрібно іноді подивитися це разом та обговорити. Це дає такий багатий ґрунт для спілкування, усвідомлення, порівняння, що було у мене, а що у тебе, бачиш, є дуже багато схожого. Ми теж колись були юні, а батьки могли трохи знецінювати те, що нам подобалося. Але ми виросли, і наші діти також пройдуть цей етап. Коли ми будемо поруч і знатимемо, що з ними відбувається, нам буде легше. І дітям буде приємніше і безпечніше.