Ірена Карпа: "Я б дуже радила не хейтити тих, хто поїхав з України"

Ірена Карпа: "Я б дуже радила не хейтити тих, хто поїхав з України"

"Це мій 9-й приїзд в Україну за час повномасштабного вторгнення, я 8 років живу у Франції. А відчуття, що звідси і не їхала", – розповіла Радіо Культура письменниця, музикантка, журналістка й культурна дипломатка Ірена Карпа. Вона поділилася своїми враженнями від перебування у Харкові, Києві, Краматорську, Слов'янську… "Харків дуже потішив. У  Дніпрі заговорили українською, на сумському базарі – теж. Таке відчуття, що люди нарешті розслабилися і заговорили рідною мовою", – констатує Ірена Карпа. Водночас вона зауважила, що почесні громадяни Росії досі отримують із міського бюджету Харкова по 18 тисяч гривень щомісяця, а Літературний музей занепадає.  Також Ірена Карпа закликала не хейтити тих, хто поїхав з України. "Їм, повірте, дуже важко", – запевняє вона. 

0:00 0:00
10
1x
Програма:

Ірена Карпа. Фото: ФБ–сторінка "Аліна Кондратенко"

 

"Я вже хочу додому. Додому в Харків"


— Ти приїхала до нас не з Парижа, а з Харкова, де була мистецька резиденція в Будинку "Слово". Це важлива точка на культурній мапі України. Вона красиво почала оживати перед повномасштабним вторгненням, і дуже хочеться, щоб життя там тривало. Що для тебе Будинок "Слово"?

Нагадаю для наших слухачів, що Будинок "Слово" – це місце, де в свій час жило багато письменників, але коли в 1932 році почалися репресії, 40 квартир із 60-ти були виселені. Коли я їхала туди, дуже переживала, думала, що там переживатиму якісь дуже темні відчуття. Адже під час Голодомору, люди, які приходили в цей будинок, помирали прямо на сходах. Але там стало зрозуміло, що українці – не діти, і їх не потрібно годувати солодкими казочками. Ми маємо знати, хто ми, через що ми пройшли і мати сильну лють до ворога. Нам потрібно не закривати очі, мовляв, все було добре, і не впадати в стан жертви.

Для мене Будинок "Слово" сьогодні – це дім. За час резиденції я ще їздила на Донбас із Жаданом і в Київ, щоб зробити тату. Воно теж буде мені нагадувати про резиденцію в Будинку "Слово", це фраза зі Сковороди. Окрім того, що я писала книгу, ми ще записували з Юрою Гуржи і з Жаданом проєкт "Сковороденс", який відбувається під кураторством Харківського Літературного музею, Тетяни Пилипчук і Ліди Калашнікової. З чоловіком Ліди Калашнікової ми о 6 ранку знімали відео під звуки сирени. І поки ми їздили, я постійно писала Юрі: я вже хочу додому. Додому в Харків. У мене там дуже домашні відчуття, я там дуже добре висипалася, я не чую там тривог, якщо, звісно, вона не зовсім поруч. Бо коли злітав "МіГ" о 4 ранку, було дуже гучно, і було чути вибухи. Я вперше чула їх так зблизька. Це мій 9-й приїзд в Україну за час повномасштабного вторгнення, я 8 років живу у Франції. А відчуття у мене, як у людини, яка звідси і не їхала.

Мені в Будинку "Слово" добре писалося, у нас добре створювалася музика. Літературний музей робить нереальні справи, зокрема, виставку про топоніми, вулиці, на яких ми живемо, з класним розбором кожного персонажа, на чию честь названа вулиця, і хто ким був для України. Я дивуюся, як вони існують, адже вкрай мале фінансування з боку міста, сама споруда музею потребує ремонту, так само, як і резиденція в Будинку "Слово". І при цьому в Харкові досі є близько 60-ти почесних громадян Росії, які щомісяця отримують 18 тисяч гривень. Порахуйте, скільки це коштує міському бюджету. Я б дуже хотіла, щоб про це не мовчали. Росіяни отримують із міського бюджету по 18 тисяч, а Літературний музей практично не фінансується. А у них справді круті проєкти світового рівня.

— Слухаючи твою розповідь спочатку про страх, потім про відчуття дуже специфічного комфорту, в якому немає витіснення, я згадала слова Жадана: "Я ж знаю, найбільшою несправедливістю для вас нині є неможливість відповісти на голоси, які викликають у вас туман"...

...Вірш про поетів, від якого і зараз волосся дибки....

—Ти прекрасно розумієш цю історію і цю радянську практику – спочатку поселити всіх письменників разом, щоб легше контролювати, а потім репресувати. А тебе я хочу запитати про слова, які ти обрала для свого татуювання.

"Серцю всякому своя любов". Це слова Сковороди, і вони, до речі, зустрічаються в кількох поезіях Сковороди. Для мене ця фраза про свободу вибору, про те, що кожен любить те, що хоче. Жадан її трактує по-іншому, мовляв, любов настільки велика, що її вистачає на кожного. У мене був вибір між трьома фразами, але зупинилася я на цій. Вона є в пісні в проєкті "Сковороденс", і вона так часто повторюється, що аж в'їлася в мою руку. Насправді, дуже багато красивих фраз, які хотілося б витатуювати, наприклад, із "Тигроловів" – "Сміливі завжди мають щастя". Та й у Сковороди є багато потужних фраз, які звучать дуже сучасно. Наприклад, "Дух свободи вглиб нас родить"; "Подивись, у тобі друга знайдеш собі" – всі вони суперсучасні. Перекладів Сковороди на сучасну мову є багато, остання версія, найсучасніша – переклад Жадана. Він переклав поетичні тексти Сковороди, на які Юра Гуржи написав музику. Будуть задіяні і хор, і діти, і це буде дуже класно.

Сергій Жадан. Фото: ФБ-сторінка Сергія Жадана

— Ти долучилася до Юри Гуржи, Сергія Жадана, з ними ще була Люба Якимчук у 2022 році, і це була друга частина "Фокстротів" (музичний альбом Жадана і Гуржи з голосами українських поетів – ред).

Я нещодавно до них долучилася, зіграла з ними один концерт, 9 вересня будемо грати в Кельні. І це будуть жіночі "Фокстроти", ми будемо з Любою Якимчук. Люба читає, я співаю. Продюсерка проєкту Оксана Щур попросила мене понаписувати французькі та англійські версії до цих пісень. Нагадаю, що йдеться про тексти Розстріляного відродження, пізніша поезія та вірші сучасних поетів. Це певне переосмислення, новий подих відомих текстів, які нині читаються по-новому.

"Люди нарешті розслабилися і заговорили рідною мовою"

— Розкажи детальніше про проєкт "Сковороденс".

"Сковороденс" – це більш танцювальний проєкт, там є і реггі, і поп-музика. Це досить легка музика із сильними текстами Сковороди. Музику пише Юра Гуржи, і зараз ще триває запис треків. Ми записуємося в Україні, в Харкові, на студії M.A.R.T.

— Хто продюсує проєкт? Чия це була ідея?

Це наш прекрасний Харківський літературний музей. Це їхній проєкт, їхня ідея. Тому я ще раз хочу звернути увагу на людей, котрі практично на голому ентузіазмі генерують якісні проєкти. Я дуже полюбила Харків за ці дні, побачила прекрасну архітектуру, дуже такий столичний вайб є у Харкова. Все це може розростися до дуже класного культурного магніту. Він і під час війни є, а після війни стане ще більшим. Окремий кайф – чути українську на вулицях. Це справжнє щастя, коли в якомусь селі в кіоску за морозивом і ковбасою звичайні пацани фотографуються із Жаданом. Серце тішиться, що є культурні герої. Харків дуже і дуже потішив. У Дніпрі заговорили українською, на сумському базарі заговорили українською після ухвалення закону про мову обслуговування. Таке відчуття, що люди нарешті розслабилися і заговорили рідною мовою. Тому що це генетична пам'ять, що за українську мову можуть переслідувати.

— Ти в резиденції писала роман. На якому він етапі?

Я жахливий нероб. Я розписала структуру і дописую то середину, то фінал. Я на "Книжковому арсеналі" пообіцяла дописати драфт до кінця літа. Трохи часу ще є, головне – більше спати, більше ніж по 4 години. Бо потім я боюся перечитувати те, що написано в такому стані. Треба дописати, відкласти, а потім відредагувати.

"Є письменниці з Києва, які тусуються з "хорошими руськими"

— Коли я читаю колонку Юрія Гуржи (в німецькій газеті Der Tagesspiegel – ред), я думаю про тебе та ще кількох людей, які працюють в українській культурі, але живуть за кордоном. Що тобі дозволяє не боятися і зберігати цю нитку зв'язку з Україною?

Є письменниці з Києва, які навіть тусуються з "хорошими руськими". Їм здається, що вони більш об'єктивні. Хоча мене це страшенно дратує, я розумію, що ці "голуби миру" нікуди не подінуться. І їх будуть запрошувати на інтерв'ю, бо пересічному німцю чи французу легше сказати: мовляв, ця авторка зазначає, що не все так однозначно і може всіх помирити, бо ходить на тусовки до "хороших руських". І вони відіграють роль корисних ідіотів. 

Чому я приїжджаю? По-перше, мені було б скучно сидіти там. По-друге, як не дивно, я так справляюся з тривожністю. Мене дуже ковбасило, коли я сиділа там далеко, бо відчуття, що ти не там – дуже страшне. Коли я вперше приїхала в Україну в червні минулого року, провела захід, ми купили дрони, я провела майстер-клас із терапевтичного письма, я отримала просто нереальний буст енергії. Це зовсім не те, що тобі дасть море, медитація. Коли ти тут, зі своїми людьми, дуже яскраво бачиш кольори, бачиш життя: ось люди в красивих сукнях, п'ють каву і донатять на дрони, а завтра вони перевдягнуться, сядуть в машину і повезуть щось на Схід. Приїжджаючи, щоразу я намагалася заходити все далі – спочатку це був Київ, потім Харків, потім Краматорськ, Слов'янськ. Це дуже надихає. Ми зустрічали там Юлю Кубу – ліричну героїню одного з віршів Жадана. Це госпітальєрка, яка була сама в шпиталі, бо, коли виносила поранених з поля бою, сама зазнала чергової контузії. У парамедиків, військових, людей, які там, у них немає журбинки, вони просто роблять свою роботу. Вони втрачають коханих, втрачають друзів, і у них все одно немає часу опускати руки і горювати. Там дуже важко. І я не належу до тих людей, які кажуть, що перемога от-от буде. Дуже багато речей непокоять військових. І нам, як суспільству, потрібно мобілізуватися. Українців не потрібно годувати казочками, на фронті дуже складно – дуже багато поранених, багато чого бракує, західна зброя – це теж не панацея. Нещодавно мені військові сказали: "Передайте французам, нехай направляють вже сюди Французький легіон". А за ними, мовляв, і англійці підтягнуться, й інша допомога.

— Що робити з такими меседжами?

А я їх передам. Я їх передам на телебаченні. У мене 18 числа – наступне інтерв'ю, і я вже собі уявляю закочені очі французів та їхні розмови про те, що це неможливо, бо вони не у війні з Росією. Навіть таксист, який віз мене в Парижі, говорив мені, що він не розуміє, чому вони шлють лише зброю. Невже, мовляв, не всім уже зрозуміло, що всі зараз у війні?

"Я б дуже радила не хейтити тих, хто поїхав"

— Зараз багато говорять про те, що багато людей, які поїхали з України, не повернуться назад. Ти свого часу поїхала в Париж і не повернулася. Але якщо ми подивимося на коло, яке розходиться від твоїх дій, ми побачимо, що воно завжди спрямоване на Україну. І я думаю у тебе є пояснення, чому велика діаспора – це добре.

Ну так. Дівчина може виїхати з України, але Україна з дівчини – ні. Я живу Україною, тому що коли я працюю за кордоном, я все одно працюю з нашими класними експатами, і всі вони дуже включені і у волонтерську роботу, і в донати, і в інші проєкти, пов'язані з Україною. Може це моя бульбашка, моя аудиторія, серед якої порядні класні люди, а не якісь там жінки, які сидять на Лазурному березі й розповідають, що вони поза політикою. Міграція під час війни – це дуже нормальна річ. Хтось тікав від війни, хтось тікав від бідності, хтось від переслідувань, хтось від аб'юзивних стосунків. Ніхто не має права звинувачувати маму, яка вивезла свою дитину з-під бомб. Звідки б вона не виїжджала. Немає в Україні безпечних місць.

— Чому цей кейс хороший для України?

Тому що кожна людина, у якої є совість, вона буде культурним дипломатом. На своєму прикладі достойної роботи, яку вона має саме завдяки своїй кваліфікації, вона багато робить для іміджу України. Я б дуже радила не хейтити тих, хто поїхав, їм, повірте, дуже важко. Коли ти мама, з дітьми, без чоловіка, і тобі все треба починати з нуля, їм не всім там аж дуже так добре. 55 відсотків жінок кажуть, що життя в Україні було кращим. Хтось повернеться, хтось побачив у цьому шанс, кожен робить свій вибір. Це і не добре, і не погано. Це абсолютно природній процес. Люди себе пробують, люди повертаються. Європа побачила зовсім інших українців, не лише людей, які тікали від бідності. Побачили людей освічених, людей з високим запитом на рівень життя. І це теж добре. Що вони бачать, що ми європейці, і далеко не їмо хліб під столом у землянці із замурзаними дітьми. Дуже добре для іміджу, що тут велика кількість самостійних жінок, які відкривають бізнеси з нуля, відкривають стильні кав'ярні , які показують, хто ми і що ми. Люди роблять свій вибір, і кожен із вас теж може робити свій вибір. Комусь краще тут, комусь краще деінде.
 

Останні новини
Відсутність "незворотних наслідків" для КНДР за балістику РФ могло дати "зелене світло" для  Ірану – Катков
Відсутність "незворотних наслідків" для КНДР за балістику РФ могло дати "зелене світло" для Ірану – Катков
Писати – це не так страшно, як взяти скальпель до рук і піти, не навчаючись, різати людей – Ірена Карпа
Писати – це не так страшно, як взяти скальпель до рук і піти, не навчаючись, різати людей – Ірена Карпа
Пісні війни: 24 треки до другої річниці
Пісні війни: 24 треки до другої річниці
Довготривале блокування кордону — "це втрати для обох країн" — Мінагрополітики України
Довготривале блокування кордону — "це втрати для обох країн" — Мінагрополітики України
100 тисяч мобілізованих за пів року, відкриті реєстри для ТЦК і резерв 50+ ― Нарожний про законопроєкт №10449
100 тисяч мобілізованих за пів року, відкриті реєстри для ТЦК і резерв 50+ ― Нарожний про законопроєкт №10449
Новини по темі
Чому Україні та Грузії вдалося, Білорусі ні, а Росія не здатна? Експертка про революції
"Для нас результат скоріше позитивний" — Краєв про підсумки Мюнхена-2024
Досвід Боснії та Герцеговини може стати цінним уроком для України — Ібішевіч
Москва в різні способи корумпувала західних істориків — Олександр Зінченко
Навального довели до смерті або вбили за наказом Путіна — Павленко