Як медичний потяг "Укрзалізниці" рятує життя

Як медичний потяг "Укрзалізниці" рятує життя

Під час війни особливо цінними є новини про врятовані життя. Вже понад рік вагомий внесок у збереження життів робить команда медичного потяга, який перевозить пацієнтів з лікарень поблизу лінії фронту до медичних закладів у безпечніших місцях. Перед черговим евакуаційним рейсом з командою медичного поїзда поспілкувалася журналістка Українського Радіо Ірина Жданова.

0:00 0:00
10
1x

Фото: Юлія Коршенко/Суспільне. Медичне обладнання у медичному поїзді

"Максимально ми перевозили більше 100 пацієнтів"

На першій колії київського вокзалу стоїть ніби звичайний потяг "Укрзалізниці". Але всередині вагонів — мінігоспіталь. Цей потяг переобладнали спеціально для того, щоб перевозити поранених і хворих. Лікар з медицини невідкладних станів Борис Потапов вже рік працює на евакуаційних рейсах: "Найважче — це діти. Або коли залишається одна бабуся чи дідусь і поранена дитина, а вся сім’я загинула…". З початку повномасштабного вторгнення медичними поїздами евакуювали понад три тисячі цивільних. Більшість рейсів — зі сходу України. "Зараз ми їдемо до Покровська. Збираємо там пацієнтів, звозять їх із Краматорська, Слов’янська, Дружківки, Курахового. У нас є кисневий вагон, який забезпечує киснем вагон-відділення інтенсивної терапії. Також маємо стаціонарні вагони, як перевозять стандартних пацієнтів. Є вагон для тих, хто потребує мінімальної медичної допомоги. Такий поїзд може прийняти 5 людей у реанімаційний вагон, 21 людину у стаціонарний вагон, а ті, хто не потребує спеціальної допомоги, можуть їхати у плацкартному вагоні. Максимально ми перевозили більше 100 пацієнтів", — зазначив лікар Борис Потапов.

"Лікарі без кордонів"

Ініціатором створення медичного потяга стала міжнародна медична гуманітарна організація "Лікарі без кордонів". Голова місії "Лікарі без кордонів" в Україні Крістофер Стоукс був у багатьох гарячих точках: в Афганістані, Чечні, Ємені. Але каже, що евакуацію саме медичним поїздом запровадили вперше: "Це унікальний проєкт. Я був на багатьох війнах, та ми ніколи не робили такого в жодній країні, і я думаю, що більше й не будемо ніде цього робити. Нам вдалося втілити в життя цей проєкт, тому що в Україні розвинена залізнична мережа, вона ефективно працює, тож мені спала на думку така ідея".

За словами керівника пасажирського напрямку "Укрзалізниці" Олександра Перцовського, рейси медичного поїзда завжди непрості. Він їздить у місця, де, фактично, тільки-но відбувалися обстріли. Окрема важлива робота — це логістика: "З кожним поїздом працює наша команда провідників, які стежать за технічним станом. І в нас ще є централізована диспетчерська, яка 24/7 відстежує ці поїзди, прокладає їм маршрути, обирає безпечну точку завантаження і вивантаження пацієнтів. Їх ведуть вручну, в разі відсутності світла потяги перемикають на тепловози. Ми координуємо ці рейси, даємо їм найперший пріоритет".

Ліжка для евакуйованих поранених у медичному поїзді. Фото: Суспільне

"Проблеми з кадрами для медичного потяга не було"

У потязі разом із залізничниками працює інтернаціональна медична команда. Серед них — лікарка Альбіна Жаркова: "Я працювала доцентом кафедри внутрішньої медицини в Сумському державному університеті та мала роботу в клініці та госпіталі ветеранів війни. У березні 2022 року я переїхала до Львова і побачила, що організація "Лікарі без кордонів" набирає персонал для роботи в медичному евакуаційному потязі. Таким чином я знайшла роботу. Перший рейс у нас був із Запоріжжя, а найчастіше — це рейси з Покровська через Дніпро, далі рухаємось у західному напрямку до лікарень. Наш потяг ми розцінюємо не як лікарню, а як карету швидкої медичної допомоги, що може тривало та якісно транспортувати пацієнта. Звісно, приймаємо більше стабілізованих пацієнтів, адже це тривала поїздка. Ми майже не маємо зупинок та гнучкості протягом маршруту і мусимо доставити пацієнта в задовільному стані до пункту призначення. За статистикою, 30% пацієнтів — це поранені, 30% — з медичними потребами, тобто це найрізноманітніші захворювання, зокрема хронічні. І є пацієнти малорухомі, яких незручно транспортувати у звичайних потягах".

Заступниця міністра охорони здоров’я Ірина Микичак каже, що проблем із фахівцями для роботи на евакуаційних поїздах не було. Чимало українських медиків хотіли приєднатися до команди "Лікарів без кордонів": "Вони до нас звернулися, що відкривають вакансії і потрібно команду доукомплектувати. Зазвичай є проблем із сестринськими кадрами. Ми написали у ФБ пости, потім кинули інформацію на департаменти — і не мали від пропозицій відбою. Періодично є ротація, бо люди ж не залізні. Але проблеми з кадрами для медичного потяга взагалі не було.

На деокупованих територіях проблема така, що медичні працівники або виїхали взагалі з України, або переїхали на інші території. Немає доступу до первинної допомоги, водночас зі стаціонарами трохи легше. Одразу після деокупації ми відправляємо наш МОЗівський центр екстреної медичної допомоги. Щойно ЗСУ дозволяють заїхати, робимо дослідження, яка є потреба, а тоді фельдшери й медсестри екстренки працюють як лікарі первинки. А друге — міжнародні команди: мобільні бригади максимально скеровують на звільнені території. Ми активно включаємо також телемедицину, зараз є ціла програма. І широко пропонуємо медичну евакуацію для тих, хто має онкологію, особливо дітей — відправляємо на лікування за кордон. Європа відкрита для нас. За програмою співпраці з Єврокомісією, вже близько трьох тисяч осіб поїхали на лікування за кордон. Там є критерії: мінно-вибухова травма, опіки, онкологія та комбіновані захворювання, які потребують складної хірургії".

"Багатьох поранених вдалося врятувати саме завдяки вчасній евакуації"

За словами заступниці міністра охорони здоров’я Ірини Микичак, багатьох поранених вдалося врятувати і згодом доправити на лікування за кордон саме завдяки вчасній евакуації. Голова місії "Лікарі без кордонів" в Україні Крістофер Стоукс каже, що за рік роботи в Україні бачив багато болю й горя, але також багато вдячності, надії та жаги до життя: "Я пам’ятаю одну сім’ю з Нікополя. Коли все почалося, чоловік залишився в Нікополі, а дружина з дітьми виїхала до Польщі. Потім через деякий час чоловік забрав сім’ю назад. І ось в першу ніч, коли вони повернулися, їхній будинок обстріляли, і маленька дівчинка втратила обидві ноги. Наш потяг транспортував її на захід країни, а далі дівчинку відправили за кордон на лікування. А ще я пам’ятаю одного з наших перших пацієнтів, він був з Сєвєродонецька. Це був чоловік похилого віку. Коли почався обстріл, він не встиг спуститися в підвал, тому що повільно рухався. Йому відірвало руку. Але коли ми забрали його до поїзда, він не сумував, був дуже щасливий, що залишився живим. Він всіх обіймав, навіть попри те, що втратив руку. Радів, що йому допомагають. Ми перевезли його до Львова".

Медичний поїзд курсуватиме й надалі. Команда залізничників і медиків готова працювати стільки, скільки в цьому буде потреба. Адже кожне врятоване життя — безцінне.