Українського радіо

Депортація та незаконний судовий процес волонтера Миколи Петровського. Ця історія про події, що сталися на початку окупації Херсона росіянами у 2022-му році. Після обстрілів правобережжня Херсонщини ракетами і авіабомбами, боїв на землі і в небі, російські війська зайшли в місто. І тоді місцеві мешканці не побоялися вийти на мирні антиокупаційні мітинги, йшли зупиняти собою російські бетеери. В місті формувався спротив, який став легендарним. Але ближче до кінця березня вже окупаційна так звана влада заборонила проведення мирних зібрань, а на околицях та всередині міста з'явилося багато російських блокпостів з військовими та працівниками ФСБ. 

Світлана не бачила своїх дітей з 24 лютого 2022 року. Вона разом з дітьки жила в селі Каїри на лівобережжі Херсонщини. Щоб утримувати двох неповнолітніх дітей, часто їздила на заробітки в Одесу, а їх лишала на батьків. Територію, де знаходилось село, росіяни окупували з початку новномасштабного вторгнення і діти разом з бабусею і дідусем опинилися в окупації. Світлана на той час знаходилась в Одесі і не могла повернутися. Жінка була в розпачі. У пошуках допомоги звернулася до українського омбудсмена і згодом отримала допомогу в логістиці. Світлана до цих пір згадує свою подорож за дітьми і ніколи її не забуде. Всі разом вони намагаються адаптуватися до нової реальності. Ніколи в житті вона не могла уявити, що їх з дітьми роз'єднають росіяни.

Пані Олена виїхала з Маріуполя навесні 2022-го року. Їй довелося тікати з-під авіаударів росіян, і відтоді жінка живе у Вінниці. Два з половиною роки тому в пані Олени вкрали частину її самої, частину її життя — її донька, зять і онука зникли безвісті в Маріуполі. Це родина Толстокорових: Ольга, Павло та маленька Настя, онучка Олени. Пані Олена зверталася до Червоного хреста, ООН, українського омбудсмена та пошукових груп.

З березня до листопада 2022 року Херсон був окупований. Росіяни встановлювали свої порядки і змушували навчатися дітей російською. Коли ж окупанти зрозуміли, що українці починають контрнаступ, стали примусово вивозити дітей на непідконтрольні Україні терниторії під приводом так званого оздоровлення. Ця історія саме про такий випадок.

"Як це, звикнути до вас?!" - історія викрадених росіянами вихованців Олешківського інтернату.

Незаконна масова депортація українських дітей — воєнний злочин, за який у 2023-му році Міжнародний кримінальний суд виніс перший ордер на арешт російському президенту Володимиру Путіну та російській уповноваженії з прав дитини Марії Львовій-Бєловій. Росіяни робили це, починаючи з 2014-го року. Але з новою фазою війни у 2022-му цей злочин став масовим. Сьогодні цифри депортованих росіянами дітей із окупованих ними територій за офіційними даними сягають майже 20 тисяч. Менше 1000 дітей вдалося повернути назад. Всіх інших можна прирівняти по суті до цивільних заручників росії.

Сніжану Козлову росіяни роз'єднали з сином у фільтрувальному таборі. Сина помістили в лікарню, а мати зникла. Офісом Генерального прокурора розслідується магістральна справа по насильницьких зникненнях людей в результаті збройного конфлікту. В контексті розслідування цієї справи ідентифіковано близько двох тисяч людей, яких утримують в установах квазі-правових структур так званих ЛНР, ДНР, але ще більше вважаються зниклими безвісти за особливих обставин. Різні практики переслідування цивільних мають мету тортур як самих полонених, так і їх рідних, та всіх людей, що пов'язані з цими історіями. Тортури — це частина стратегії агресора, щоб зламати наш спротив.

За нормами Європейського суду, або європейського комітету проти катувань, має бути забезпечено три права для затриманої особи: право на захист, право на медичну допомогу і на зв'язок із зовнішнім світом. Росія вже другий рік порушує усі ці права, тримаючи цивільну мешканку з Херсона, Ірину Горобцову, в тюрмі в окупованому Криму.

21-річну Аню Єльцову вже два роки тримають у СІЗО Криму за проукраїнську позицію. Але за документами її затримали й відкрили судову справу зовсім нещодавно. Виявляється — це системна практика росіян.