У якому віці зрозуміла, що музика — це поклик
Мабуть, це дуже природно вийшло. Точкою відліку я б назвала той момент, коли моя мама, вчителька музики, вирішила випустити мене на сцену десь у шість років, і мені сподобалося, я не соромилася і це побачили люди, які сказали: "Давайте тепер малу підтягувати на різні шкільні "тєми"!". Потім я ще раз виступила і до мами почали надходити коментарі, що є в мене артистичність і її варто розвивати. Багато хто почав у цьому допомагати, завжди були люди, які кликали виступати. З того все і почалося. Але я скажу відверто, що тоді не думала, що це все стане моїм покликом, професією. Годину тому мене людина запитала чи не маю я ще якусь роботу, чи заробляю лише музикою на життя. Так, все життя якось так складалося, не скажу, що просто, але я балансую на тому, що це і моє хоббі і як повноцінна робота. Мені, мабуть, пощастило бути почутою і робити це адекватно. Але, звісно, доводиться прикладати зусиль і це зовсім непросто. У мене немає продюсера, який би вкладав в мене гроші.
Фото: Alina Pash Facebook.com
Про продюсування і власний лейбл
Мабуть, я собі найкращий продюсер і в мене вже достатньо досвіду, щоб діяти і вирішувати самотужки. Маю гіркий досвід, за який вдячна. Від нерозуміння, болі, помилок я виросла і знаю, що можу розказати комусь ще, поділитися досвідом. Цього року ми почали це робити тому, що я маю тепер свій лейбл, де випускаю свою музику і хочу допомагати цікавим музикантам. Мені дуже хочеться розвивати українську культуру не тільки у тому сегменті, де працюють гроші, а й там, де ми пишемо власну історію. У нас з’являються нові витки жанрів і стилістик. Мені здається, що зараз наша країна на тому моменті розвитку, коли це може зробити, наприклад, така молода дівчина як я, якщо має достатньо запалу і терпіння до того всього.
Що притягувало більше: сцена чи музика
Я б не розділяла це. Якщо сцена, то обов’язково і музика. Колись я брала участь у мюзиклі Костянтина Томільченка, грала одну з головних ролей у шоу "Вартові мрії" і "Дім таємничих пригод", це було чотири роки тому. Там були елементи циркового шоу, хореографії, театру і все це мені подобалося. Цьогоріч у мене буде кінодебют, я зіграла одну з основних ролей у повнометражному фільмі, який вийде у прокат, сподіваюсь, навесні. Він має назву "Бурштинові копи". І це комедія. Я не очікувала, що мене можуть побачити у такій ролі режисери і продюсери.
Фото: Alina Pash Facebook.com
Про своє коріння і самотність
Я з Закарпаття, там дуже багато традицій. Наприклад, культ весілля — це щось особливе у нас. Мені 27 і я незаміжня. Якось у мене брала інтерв’ю Катерина Осадча, яка назвала мого коханого чоловіком, а я не стала перечити, що то хлопець, а не чоловік, щоб далі було менше питань. Але потім так припиполося, що ніби у мене є чоловік, а це не так. Я ніколи не виходила заміж. І, насправді, у 27 бути незаміжньою — це благословення. Адже це прекрасно бути наодинці з собою і наповнювати свій світ. Треба мати сміливість, щоб бути самотнім, бути зі своїми страхами, своїми внутрішніми діалогами.
Про можливості
Я тепер розумію, скільки у мене було можливостей залишитися у "пухнастому" світі. Мені робили різні пропозиції і я пригадую себе зелену, повну страхів. Коли думала, що зі мною щось не так, бо мені не хотілося того "запакованого" життя. Мені набагато цікавіше зробити щось таке, що дозволить змінити мислення людей. Викидувати якісь такі штучки. Я люблю бунтарити. Я випустила свою першу пісню під назвою "Бітанга", що означає хуліганка. Це закарпатське слово, яке пішло від угорської мови. Мене так завжди називав мій дідо, коли я щось наробила, деколи він казав це з добром. Я розумію, що подекуди це така робінгудна ситуація. І альбом я недарма назвала "Пинтя", адже це герой особливо популярний у Румунії та Закарпатті, опришок, який грабував панів і роздавав все бідним людям у селі. Мені так подобаються такі історії, десь я в собі бачу такого героя, який в пух і прах буде розбивати цю естрадну ситуацію. Я не кажу, що не розглядаю це як бізнес, все одно так і є. Мені треба його рухати, заробляти і так далі. Кожен мій хід є свідомим, я розумію, що можу помилятися, але роблю це свідомо. Я визнаю свої помилки, а часом розумію, що є ситуації, де точно мала рацію. Я знаю, що навіть якщо пів країни скажуть, що я зробила не так як вони хотіли, то, вибачте, але в мене є право це робити, бо я хочу саме так. Мені подобається весь цей адреналін, бути маленькою і крихкою, але показувати, що така дівчина може бути сильною. Нас багато таких, які можуть своїм інтелектом, креативом і настирливістю можуть показувати, що може бути щось більше, ніж та естрада що є. У мене не вийшло бути у групі "Гарячий шоколад", я була в складі лише два з половиною місяці. Це конкретно направлений контент, щоб тільки своєю сексуальністю брати ринок. Я прийшла сьогодні в студію без макіяжу, мені все це не потрібно. У нас дуже багато українок, які себе недооцінюють. Дуже хочеться надихати їх і я вірю, що у мене є на це сила.
Про підлітковий період і музику того часу
Я слухала рок і був хіп-хоп уже тоді, я меломанила. Слухала Drum and Bass у свій час, техно. Пам’ятаю, що дуже любила вечірки, де сама могла танцювати багато годин без жодного допінгу. Повірте, коли тобі щось подобається ти можеш це робити. У мене завжди були трошки доросліші знайомі, які давали мені класний вініл, cd, касети. Батьки мені теж привили класний смак, наприклад, мама вмикала Prodigy на повну. І це було так класно: їхати з мамою в машині і слухати на повній гучності якийсь хіт. Батько мені включав "Кіно", "Табула Раса", "Океан Ельзи", а це зробило мені такий своєрідний конект з ним. Ми з ним у дуже хороших стосунках. Я дуже агітую за е, щоб діти не відгороджувалися від своїх батьків і намагалися знаходити з ними спільні моменти, попри те, що ми часто не розуміємо одне одного. Бо між нами квантові стрибки і це нормально, але якщо докласти зусиль, то ми можемо знайти спільні точки. Я бачила такі ситуації і мені дуже боляче за моїх друзів і знайомих, які не можуть знайти спільну мову з батьками, а це так важливо. Наприклад, я отримую розуміння своїх батьків, десь його добиваюсь, але це дуже класна підтримка.
Про підтримку
Ті, хто знаходиться у музичному сегменті зараз депресує, бо вся індустрія лежить, ми всі потребуємо підтримки. У мене вчора був момент: я потухла трохи. Зараз багато чого несеться, я написала наперед два з половиною альбоми, не побоюсь про це сказати, я сиджу на місці, але щось роблю. Та щось так зажурилася, подивилася чарти, скільки у кого переглядів і думаю, навіщо я цим займаюся, вкладаю сенси, кому це потрібно, я ж на цьому не зароблю і не прокормлю тих, з ким працюю. В такі моменти я звертаюся до кількох друзів, у першу чергу до мого найкращого друга Валерія Топала, він створює всі образи і одяг для концертів та кліпів. Він старший за мене, але дуже мені рідний, ніби космічний брат або тато навіть. Також я звертаюся до мого колишнього хлопця Джонатана, з яким ми почали писати музику, він мене цьому і навчив. Ми чотири роки прозустрічались, а потім так своєрідно вирішили не бути разом як пара, але вирішили продовжити співпрацю і мати дружбу. Я дуже пишаюся, що могла це прийняти і зробити, хоча це теж такий собі психологічний тест. Є кілька колег по цеху, з якими я спілкуюся, але от ті, кого я назвала, протягом чотирьох років у важкі моменти могли дійсно мене підтримати. І батьки, адже вони у мене такі класні і я вдячна Богу, що вони у мене такі є.
Фото: Alina Pash Facebook.com
Про батьків і своїх слухачів
Мама у мене прогресивна, проривна. А от батько більш консервативний, він спочатку не розумів, що за музику я роблю. Він мені казав: "Аліно, чому ти не співаєш, чому не показуєш людям, що вмієш це робити так гарно?". А я кажу, що все буде, все попереду, мені треба буде дивувати людей, які мене будуть слухати, навіщо всі карти одразу викладати. Я десь бавлюся зі слухачами, зацікавлюю їх. Для мене це своєрідна гра, бо я хочу зацікавити свого слухача.
Про майбутні альбоми
Альбоми, які я вже записала, різні. Буде фольк-альбом. Я знаю, що багато хто полюбив в мені фольк, як я його транслюю в українському сегменті. Я покажу всю любов до карпатського містицизму. Ми пішли цього літа навіть у фолькльорну експедицію і записували музику у горах, записували різні звуки. Ми знімали це на відео, щоб зробити документалку.
Фото: Alina Pash Facebook.com
Про скандали і хейт
Всі ми колись поглянемо одне одному в очі і будемо розуміти кого і в чому не варто звинувачувати. Мені здається, пригорає і з одного боку і з іншого. Взагалі немає балансу, золотої середини. Це слизька тема, де треба встановлювати якісь своєрідні правила. 14 січня у мене вийде дуже прямолінійний проект, він буде говорити до тих, хто мене дуже сильно "любить". Навіть якщо мені прилетить тона хейту, я все одно буду усміхатися. Відпрацьовувала цю тему не з одним психологом і психоаналітиком. Аліна Паш, як проект, завжди буде говорити про якісь гострі теми. У нас мало хто говорить прямо. Є фанатики, які кричать, а є ті, які закривають очі і танцюють на меморіалах.
Про різницю між хіп-хопом і репом
Хіп-хоп — це культура, більш узагальненне поняття, на мою думку. А реп — це музична гілка, де є речитатив.
Про новий сингл Dengi
Коли ми обирали назву пісні, то спочатку вона була "Money". Потім ми думали назвати її Гроші, але я люблю все підписувати латиницею і назва "Groshi" якось не дуже нам подобалась. А от назва "Dengi" звучить якось бридко, як "Піво". Це пісня про ромську діаспору, яка є у нас в Закарпатті. В принципі, перші гангстерів і хіп-хоп я побачила у них, у них були золоті зуби, багато браслетів і ланцюжків, у них завжди голосно грала музика. Тому це драматична історія. У пісні дуже красива друга частина, я там використовую ромську мову. Це історія про хлопчика, який не зміг вибрати свою долю через традиційність і його батько вибрав темну річ, якою займаються цигани. І мені хочеться скосити певні стереотипи.
Про виступ в Росії
Люди, а ви хоч нормально гуглили? Подивіться інстаграм. Я звідти нічого не видаляла, якщо що. Я не знаю скільки разів мені ще треба буде сказати, що я там не виступала. Я була тільки заявлена. Я реально хотіла поїхати туди, виступати по своєрідним причинам. Я, українська дівчина ще й з українськими піснями піду і розкажу їм, що ми тут нормальні взагалі. Але, зрозуміло, що десь молода, десь наївна, не дізналася всіх нюансів, хто є там, до прикладу, спонсором якогось фестивалю і так далі. Це вже в мене зараз є досвід. Але судити мене все життя тільки за це? Я пишу пісні українською мовою. Я намагаюся щиро говорити про якісь глибокі речі, культурні речі. Ви не хочете на це звернути увагу? Ви не хочете розібрати мій альбом? Про що там мова йде?
Про виступ на День Незалежності і те, чи додало це популярності
Безумовно. Це був квантовий стрибок для мене. І я наголошую завжди, коли мене питають про Майдан Незалежності, а не жалкуєте ви, що це зробили? Ні, ніколи не пожалкую, тому що всі слова, кожне слово написано було особисто мною. От уявіть собі, мені просто взяли, подзвонили за 3 дні до Дня Незалежності, до святкування. Подзвонив Алан Бадоєв і сказав "Аліно, є у нас така ідея: треба почути голос нового покоління в речитативі, ви могли б це зробити, чи ви зможете написати від себе?". Я була на зйомках кліпу з Pianoboy, і я так конкретно оторопіла, але сказала якось безстрашно:"Так, я зможу". Я зрозуміла, що це такий якийсь гарний шанс сказати про все, що є на душі. І так і сталося. Я написала все так, як думала. І може це можна було зробити краще, гірше — не важливо. Я це зробила, зуміла, не побоялася. І просто під барабанний дріб я зачитала те, що думаю, йдучи по Хрещатику. Повірте, я кожен раз іду і посміхаюся, що змогла. І ввечері я потім виступала на найбільш, мабуть, такому годному андеграудному міжнародному фестивалі «Brave Factory». Хто знає, клас. І там виступала з величезним шоу. І повірте, це такі приємні відчуття, коли ти розумієш, що ти на головній сцені в День Незалежності читаєш свій куплет, а потім береш з годинним шоу на андерграундному фестивалі виступаєш і тебе також там приймають. Ти говориш про ті речі, щиро, про які ти дійсно вважаєш – це потрібно сказати людям і розумієш, що подібне мало хто робить в нашій країні, особливо серед жінок. І це, повірте, приємно. І я ніколи про це не буду шкодувати, і буду більше робити того, від чого у вас будуть пукани зриватись.
Фото: Alina Pash Facebook.com
Про нову українську музику
Те, що зараз створюється в новій українській музиці, мені здається, - це клас. Все рівно, якось піднімаються з силами люди і багато колег, які починають класний саунд робити, актуальний саунд. І робити так, що це приємно слухати, тому що дійсно українська мова може звучати класно. І в хіп-хопі, і в репі, і в поп-музиці, і так далі. Як привити це повноцінно? Ну, кажу ж, це такий пласт роботи. Мені, звісно ж, шкода, що наші чарти показують аж таке, тому що я сподівалася, що ну хоч трошки у них буде якийсь смак, але я розумію, що маса людей – вона ну ось така. І ми маємо десь миритися з цими реаліями і не казати, що ми такі ідеальні і класні. Я дійсно працюю, і не побоюсь цього слова, сказати, щоденно, щоденно для того, щоб покращити свою музику, покращити свої тексти. Зібрати оцей от лейбл із новими якимись артистами. Збирати зграю, гвардію нових, класних і з ними мутити якісь проекти. Дай боже, коли пройде пандемія, і повірте мені, всі будуть виступати ще з більшою любов’ю. Мені дуже хочеться поїхати, зробити тур десь, не знаю, по селам України. Колись. Це у мене така мрія є. Коли ми без масок вже будемо ходити. Просто показати людям, що є щось інше, бо я знаю ще таку штуку, що людям дають сосиски, то вони їх і їдять. А якщо покажуть їм, що є ще якась інша їжа, вони її розпробують, і, в принципі, скажуть:" О, то можна їсти щось ще окрім сосисок". І мені здається, так само і з музикою. Будемо робити різний саунд, будемо якісніше це робити. І штовхати це адекватно, і якось воно буде. Класно просто, щоб чим більше нас було.
Про те, звідки береться енергія
Дім. У мене біля дому є старий парк. І я в тому парку обіймаюся із деревами.
Фото: Alina Pash Facebook.com
