У період виборів з радіоприймачів і телеекранів весь час розповідають про політичні партії, відкриті списки, мажоритарників, виборчу реформу та виборчий кодекс. Не всім зрозумілі ці терміни. Українське радіо підготувало відповіді на найпоширеніші запитання виборців.
Нахіба нам вибори?
Під час виборів ми вирішуємо, хто саме керуватиме нашим населеним пунктом, областю чи державою в цілому. Коли ми віддаємо свій голос, ми насправді «уповноважуємо» певного кандидата представляти та захищати наші інтереси. Ми вважаємо, що позиції певної партії або політика відповідають нашим поглядам на те, що є добре, що – погане. Якщо наш кандидат чи парті перемагає на виборах, його завдання тепер — максимально реалізувати ті програмні обіцянки, з якими він чи партія йшли на вибори. Наше ж завдання — контролювати виконання ними обіцянок та слідкувати, аби наш кандидат залишався доброчесним, сумлінно ходив на роботу, не кнопкодавив та не порушував закони.
Що таке відкриті списки?
Відкриті списки — це принцип нової пропорційної виборчої системи, яка має прийти на заміну старої корумпованої мажоритарно-пропорційної системи. За цієї системи у виборах до парламенту братимуть участь лише списки партій. При цьому порядок розташування кандидатів всередині списку вирішують саме виборці, голосуючи як за сам список у цілому, так і за конкретного кандидата зокрема. Наприклад, Антоніна, Валентина та Галина пішли у список партії “Україночки”. За Валентину проголосувало більше виборців, аніж за її соратниць, тому вона стає номером 1 у партії. За такої системи місця у списках партії не продаються. Виборча реформа необхідна для подолання корупції під час виборів.
Що таке гречкосійство?
Гречкосійство — спроби політиків вплинути на волевиявлення виборців самостійно чи через допоміжних суб’єктів шляхом роздавання подарунків, надання послуг або інших матеріальних чи нематеріальних активів. Якщо кандидат у народні депутати агітує за себе продуктовими наборами, аптечками з ліками, квитками на концерти, встановлює лавочки чи дитячі майданчики — знайте, що він гречкосій. Цей кандидат дуже хоче вам сподобатись і пройти в парламент, але будьте обережні: він обов’язково поверне витрачені на вас гроші, щойно прийде до влади. Його благодійність — швидкоплинна і показова. Чи такій людині представляти вас у парламенті?
Нахіба нам мажоритарник?
Мажоритарник — це народний депутат, який обирався не через список партії, а самостійно в одномандатному округу. Усього в парламенті може бути 225 мажоритарників, які обиралися від конкретного населеного пункту чи району. Насправді зараз – менше, оскільки на тимчасово окупованих територіях вибори не проводяться. Мажоритарка несе в собі кілька проблем. Перша – чимало депутатів, обраних в одномандатних округах, значно менше цікавляться загальнодержавними проблемами, ніж інтересами свого округу. Парламент не може працювати ефективно, коли 50% його членів займаються лише своїм маленьким регіоном і піаряться на субвенціях. Друга проблема – безкарний підкуп виборців. Мажоритарні округи невеликі. Роздавання гречки чи грошей істотно впливає на результати. Саме тому вже давно перезріла вимога виборчої реформи, яка покликана прибрати мажоритарку та запровадити пропорційну систему з відкритим регіональними списками. Так парламент працюватиме максимально ефективно.
Нахіба нам нардеп?
Народний депутат — ваш обранець у Верховні Раді для захисту ваших інтересів, передбачених Конституцією та законом про статус народного депутата на цілих п’ять років. До основних завдань народного депутата входять:
● вивчення суспільних проблем та підготовка законопроектів, які ці проблеми вирішать
● проведення зустрічей із виборцями та реагування на ваші звернення та вимоги протягом 30 днів
● ініціювання перевірки діяльності підприємств, установ та організацій, якщо вони порушують закони, права людей, не виконують обов’язків, та контроль за ходом перевірок
Що не має робити народний депутат? Те, що не входить до його повноважень, а саме ставити лавочки і дитячі майданчики, перерізати стрічки на відкритті комунальних об’єктів — дитсадків, лікарень тощо. Тож з питаннями стану доріг, під’їздів, дворів або муніципального транспорту радимо звертатися до депутатів місцевих рад. А от якщо народний депутат обіцяв у програмі підвищити стипендії, а цього досі не сталося — це вже причина навідатися до депутатської приймальні або надіслати йому звернення. До речі, на нього депутат зобов’язаний відповісти протягом 30 днів.
Нахіба нам ВРУ?
Верховна Рада — єдиний законодавчий орган, що має повноваження приймати закони — загальні правила, за якими ми з вами живемо і працюємо. Наприклад, Верховна Рада має вирішувати, якою має бути максимальна швидкість автомобіля на дорогах, у скільки років дитина повинна йти до школи, яке покарання слід застосувати за вкрадений телефон. Верховна Рада складається з 450 народних депутатів і понад 1000 працівників Апарату ВР, які забезпечують її роботу. Верховна Рада голосує за склад Кабінету Міністрів, затверджує чи ні кандидатури від президента на посади генерального прокурора та голови Служби безпеки України.
Хто такий кнопкодав?
Конституція України говорить, що народний депутат має голосувати лише сам за себе. Якщо ж він під час голосування натискає кнопки ще і за своїх колег — він безсоромно порушує основний закон, хоча мав би навпаки бути зразковим громадянином, за яким спостерігає вся країна. Кнопкодавство — це хвороба українського парламенту, і вилікувати її може реальне покарання за кнопкодавство та запровадження сенсорної кнопки для голосування.
Якого депутата називають прогульником?
Прогульник — це той депутат, який прогуляв чверть і більше сесій Верховної Ради чи місцевої ради. Уявімо, якби ми з вами прогуляли чверть робочого часу. Чи звільнили б нас з роботи? Напевно, що так. Але народних депутатів ніхто за прогули і неробство не карає. Тому наше завдання — знати, чи добре працює наш депутат, чи ходить на роботу, чи добре представляє наші інтереси, і якщо він ледарює — не обирати його знову.
Нахіба нам політичні партії?
За чинною виборчою системою до Верховної Ради ми обираємо 225 депутатів за партійними списками та 225 депутатів-мажоритарників. Насправді зараз – менше, оскільки на тимчасово окупованих територіях вибори не проводяться. У партії більше можливостей втілити в життя свою програму, оскільки вона приводить в парламент більше депутатів, які підтримуватимуть її голосами. Обіцянки партій легше контролювати. Партія, що перемогла на виборах, формує склад Кабміну. Якщо жодна партія не набрала більшості голосів, декілька партій формують коаліцію та домовляються про кількість представників кожної партії в складі Кабміну.
Здорові партії мають:
● представляти наші інтереси на національному рівні:
● виявляти наші потреби, формувати їх та змагатися за місця у Раді, щоб їх просувати;
● відстоювати наші інтереси, та перетворювати наші потреби у закони;
● партії влади та опозиція мають узгоджувати, балансувати та поєднувати інтереси різних груп – студентів, пенсіонерів, підприємців тощо через політичний діалог. Так досягається злагода в суспільстві та виваженість прийнятих рішень;
● забезпечувати зв’язок виборців з політичними лідерами. Через партії ми можемо доносити свою точку зору до політичних лідерів, а місцеві осередки партій мають пояснювати нам свої наступні кроки. Кожному з нас це дає можливість реально впливати на політику;
● здійснювати політичну просвіту та бути соціальним ліфтом: постійно залучати людей через тренінги, зустрічі, акції. Активні прихильники партії мають шанс потрапити у виборчі списки та стати новими політиками;
● забезпечувати політичну відповідальність влади перед виборцями.
Нахіба нам виборча реформа?
Виборча реформа — це зміна правил, за якими ми обираємо владу, зокрема, народних депутатів. Наразі ми маємо змішану виборчу систему, бо обираємо і мажоритарника від свого округу, і список депутатів певної партії. Така система має величезні недоліки, бо мажоритарники дуже часто засівають свій округ гречкою і таким чином потрапляють до влади, а місця у партійних списках часто продаються не чистим на руку людям. Змінити політично-корупційний статус-кво планується передусім через запровадження нової виборчої системи – відкритих регіональних списків, яка дасть виборцям більше впливу на те, хто персонально представлятиме їх у парламенті, ускладнить підкуп виборців, а також запустить внутрішньопартійну конкуренцію.Така система вбиває мажоритарну корупційну складову, а місця у списках більше не продаватимуться, адже саме виборці вирішуватимуть, яке місце у списку обіймає той чи інший кандидат.
Нахіба нам президент?
Глава нашої країни, президент, гарантує в Україні незалежність, національну безпеку та територіальну цілісність. Також президент представляє країну на світовій арені та укладає міжнародні договори. Крім того, до повноважень Президента входять ключові кадрові призначення, наприклад, вносить до парламенту кандидатури 2-х міністрів - оборони та закордонних справ, вносить до парламенту кандидатуру голови СБУ та генерального прокурора. Він має право законодавчої ініціативи, тобто вносити законопроекти до парламенту. Також президент наділений правом підписувати закони, ухвалені парламентом, або накладати на них вето.
Нахіба нам мер?
На місцевих виборах ми обираємо депутатів місцевої ради та мера. Кандидат у мери під час передвиборчої кампанії має пояснити виборцям своє бачення розвитку міста на 5 і більше років, які елементи інфраструктури треба розвивати першочергово і що цей розвиток дасть місту.
Мер має працювати над залученням зовнішніх інвестицій, субвенцій, коштів фонду регіонального розвитку для реалізації його програми. Серед завдань можуть бути створення робочих місць, побудова нових розв’язок на дорогах, побудови нових садків, шкіл, розвиток туризму тощо. Якщо мер обіцяє підвищити пенсії, припинити війну чи вступити до НАТО — не вірте такому політику, адже як мер таких повноважень він не має.
Нахіба нам депутат місцевих рад?
Громадяни не можуть кожного дня збиратися та напряму розподіляти бюджет і приймати управлінські рішення на рівні міста і області. Саме тому раз на 5 років ми обираємо своїх представників - місцевих депутатів. Вони від нашого імені голосують за розподіл наших податків на програми розвитку та побудову інфраструктурних об’єктів - садків, шкіл, медзакладів, оновлення водогону. Депутати місцевих рад повинні напрацьовувати програми розвитку, згідно з якими відбувається фінансування для вирішення господарських, транспортних, освітніх та соціальних питань, що хвилюють громаду.
Депутати місцевих рад, на відміну від народних депутатів, які працюють в парламенті, працюють на волонтерських засадах та не отримують коштів за свою роботу. Щоп’ять років ми шукаємо майже 160 тисяч депутатів-волонтерів, які мають представляти інтереси виборців. Насправді, депутатів в радах може бути більше, але, щоб вони ефективно працювали на благо громади, а не йшли до влади, щоб відстоювати інтереси свого бізнесу, громада має їм платити за їхню роботу. Для цього законотворці мають змінити підхід до оплати праці депутатів.
Що таке субвенція?
Субвенція – це гроші, надані місцевим бюджетам з державного бюджету на конкретно визначені цілі. Тобто, субвенції — це теж наші з вами гроші, бо державний бюджет формується з наших податків. Виділення субвенцій округам можуть ініціювати як народні депутати, так і, наприклад, мери міст тощо. Але народні депутати, особливо мажоритарники, дуже полюбляють піаритись на субвенціях, особливо у передвиборчий період. Якщо субвенції виділяються на ремонт дитячого садочка, то депутат-мажоритарник не гребує з’явитись на відкритті оновленого об’єкту і зауважити, що без нього дитсадок так і стояв би з дірявим дахом. Але питання дитсадків, шкіл, лікарень, інших закладів — це проблема, яку має вирішувати місцева влада. А реклама депутатів на наших же грошах — це дуже цинічно.
У програмі використані матеріали, створені за підтримки руху "ЧЕСНО".
фото - rada.gov.ua
