Фото: suspilne.media
"Як і всі українці, я почала чути про "іменні" бригади з 14-го року, з початку війни на Донбасі. Ми знаємо, що "ім’я" бригаді дається за подвиги, за особливі заслуги. Тому що є безліч бригад, у яких просто нумерація. А найхоробрішим, найкращим дають саме "іменні" назви. Я їх трошки чула, воно було в мене в голові, а з початку повномасштабного вторгнення в медіа цього з’явилось вже дуже багато… Все це хотілось систематизувати і розібратись ще й з історичної точки зору"
Катерино, привіт. Ну що, вже можеш видихнути?
Поки ще ні, тому що фільм уже є в YouTube, всі можуть зайти і подивитись на YouTube-каналі "Перший". Вже пишіть коментарі, як вам цей фільм. А по-друге, так, ефір ввечері, але все одно ще десь тиждень ти кожен день заходиш, дивишся, що пишуть люди, намагаєшся це поширювати, тож коли фільм виходить, — це ще не кінець.
Розкажи, як виникла ідея зняти саме фільм про геральдику?
Ідея здається очевидною?
Зараз, коли фільм вийшов, здається очевидною. Але, як подумати, в нас раніше хтось досліджував військову символіку? Не пам’ятаю, щоб таке було.
Як добре, що ми знайшли такий ракурс. Як і всі українці, я почала чути про "іменні" бригади з 14-го року, з початку війни на Донбасі. Вже тоді, здається, з 15-го року, почалось офіційне перейменовування. Ми знаємо, що "ім’я" бригаді дається за подвиги, за особливі заслуги. Тому що є безліч бригад, у яких просто нумерація. А найхоробрішим, найкращим дають саме "іменні" назви. Я їх трошки чула, воно було в мене в голові, а з початку повномасштабного вторгнення в медіа цього з’явилось вже дуже багато. Назви бригад, батальйонів, знову почались усі ці телеграм-канали, дуже багато відео. І я така: "Так, треба систематизувати цю інформацію". Треба зрозуміти, кому дають, за що дають, як це відбувається, як вибирають, ким або чим назвати? А всі ці нарукавні знаки, — це теж уже, можна сказати, стало поп-культурою, тому що це також розходиться, люди дарують нарукавні знаки один одному, їх дуже часто збирають і колекціонують діти. Все це хотілось систематизувати і розібратись іще й з історичної точки зору. От є у нас бригада "Холодний Яр". Всі приблизно знають, що таке Холодний Яр і на честь чого бригада названа. Є ще якісь адмірали, полководці. А що, як поєднати шлях бригади з історією, а всі "іменні" бригади насправді воюють з 14-го року, щось розказати про цього персонажа, про цю подію, тобто поєднати сучасність та історію й таким чином розказати взагалі про айдентику нашого війська?!
"Ми також розповідаємо про бригади, названі на честь людей, які загинули в цій війні. І це те, що нас дуже сильно вирізняє, наші сили оборони. Я вже не кажу про військо ворога, тому що там взагалі нумерація, там нічого немає, ні імен, ні, тим паче, вони не уславлюють своїх загиблих героїв. А в нас такі є, й історії про сучасних героїв теж у нас є, тому будете і пишатись, і сумувати, і плакати, й усміхатись"
Вдалось?
Я сподіваюсь! Фільм вийшов динамічним, його доволі не сумно дивитись, і коли ви будете його дивитись, ви будете відчувати різні емоції. Тому що це буде і гордість, будуть моменти скорботи, жалю й суму, тому що ми також розповідаємо про бригади, названі на честь людей, які загинули в цій війні. І це те, що нас дуже сильно вирізняє, наші сили оборони. Я вже не кажу про військо ворога, тому що там взагалі нумерація, там нічого немає, ні імен, ні, тим паче, вони не уславлюють своїх загиблих героїв. А в нас такі є, й історії про сучасних героїв теж у нас є, тому будете і пишатись, і сумувати, і плакати, й усміхатись.
Продюсерка фільму "На честь" Катерина Феленюк / Фото: Радіо Промінь
Розкажи про процес зйомок, що було найскладнішим?
Найскладніше з військовими — це завжди логістика, іноді за ними треба поганятись, тому що зараз вони тут, а через два дні вони можуть кудись поїхати.
Ви ганялись у межах Києва?
Ні-ні! До морпіхів із 35-ї бригади ми їздили на південний напрямок. Ми знімали не всі бригади, тому що ми й так десь про двадцять дві розказали, а всього у нас "іменних" бригад більше п’ятдесяти. Просто, щоб ви розуміли.
Щоб ми розуміли, що буде друга частина?
Так, треба, напевно, робити другу частину. Все це узгодження з військовими й розуміння, куди можна, що не можна, дуже обережно їх знімати. На південному напрямку в нас знімальна група трошки розминулась із ракетою. Слава Богу, все добре. Військові, звичайно, сприймають це набагато легше. Хоча ми тут у Києві під шахедами й під обстрілами, але все одно військові на це реагують трошки легше.
Був момент, коли тобі як продюсерці фільму захотілось випити заспокійливого? Коли ти така: "Я щось уже не стягую?"
Це, напевно, коли фільм уже монтувався, коли ми зрозуміли, що написали сценарій і в нас не вистачає дуже багато відеоматеріалів. І ми дуже вдячні бригадам, які надавали нам свої відеоматеріали, ділились з нами. Ми дуже багато їх мучили, запитували в них інформацію, і скиньте нам це й це, але більшість бригад ішло на це. Просто це займало дуже багато часу. Тому що військові не сидять і не чекають наше повідомлення, щоб скинути нам відео, тому це було трошки розтягнуто в часі й через це у нас уповільнювалось виробництво фільму й так, от тоді я нервувала. Монтаж — це завжди найнервовіша історія, зйомка й підготовка — це завжди "дитячий садочок", а монтаж — це вже все.
Це ми трохи почули про телевізійну "кухню". Тим часом нагадую, що документальний фільм "На честь" уже є на YouTube-каналі, можна подивитись і прокоментувати.
Фідбек аудиторії дуже важливий.
До речі, це вже не перший твій фільм і ти вже точно читала різні коментарі під своїми роботами. Тебе це більше мотивує, і як реагуєш, якщо бачиш негатив, або коли тобі починають писати, що ось тут можна було висвітлити по-іншому?
Іноді бувають дуже конструктивні коментарі. Наприклад, у попередній стрічці про історію української мови "Як українці українською заговорили" в YouTube були такі коментарі, що я розуміла: "Ага, ми тут дійсно допустились помилки". Не такої прям грубої, але ось це формулювання — воно важить. І тут така історія, що ти погоджуєшся, і знімальна група й всі згодні, але ти вже нічого не можеш виправити. Можеш просто вступити в комунікацію з цією людиною й сказати, ми визнаємо, що це була помилка. Відверто негативні коментарі, напевно, вже на цьому етапі не розбивають мені серце. Тому що всі ми знаємо, що зараз дуже багато ботів, а часто негативні коментарі у нас чомусь написані російською мовою. Й негативні коментарі якраз завжди без аргументації, тобто люди пишуть, що погано й не пишуть, чому. Ну який у цьому сенс? Коли я дивлюсь кіно, про яке можу сказати, що воно погане, я розкладаю все по поличках. А класні коментарі, звичайно, приємно читати.
"Ініціатива не тільки "зверху" спускається, вона йде й від самих військових. Наприклад, бригада "Рубіж" названа на честь Сергія Михальчука, який загинув на війні. Вони самі кажуть: "Ми захотіли, щоб наша бригада носила його ім’я, тому що він для нас приклад і ми хочемо, щоб у нашій назві було його ім’я". Тобто це ініціатива "знизу""
Повертаючись до фільму "На честь", ти можеш сказати, як твориться дизайн нових прапорів і шевронів?
Ой, там все важко. Я зараз вам не скажу одним реченням. Є дві стихії, давайте так будемо казати. Перша стихія — в Генштабі є офіційний відділ геральдики та символіки. Олексій Руденко — прекрасний, чудовий головний геральдист Збройних сил України, який є експертом у нашому фільмі. Його підрозділ займається тим, щоб ця історія розроблялась за геральдичними правилами, і в нас тяглість у цьому сенсі до західноєвропейської традиції якраз і з точки зору геральдики. Тому ми цим відрізняємось і пам’ятаємо, що Україна — це завжди Європа. Хоча він опікується тільки Збройними силами України, куди, як ви знаєте, не входять, наприклад, прикордонники, Нацгвардія й т.д. І є друга стихія — це ініціатива самих військових. Дуже часто військові, як каже наш сценарист Альберт [Альберт Цукренко — ред.], — це така легка махновщина. Дуже часто військові самі є ініціаторами розробки нарукавного знаку, емблеми. Вони до когось звертаються або самі розробляють дизайн. І це історія про порозумітись, вона десь посередині. Тобто ініціатива не тільки "зверху" спускається, вона йде й від самих військових. Наприклад, бригада "Рубіж" названа на честь Сергія Михальчука, який загинув на війні. Вони самі кажуть: "Ми захотіли, щоб наша бригада носила його ім’я, тому що він для нас приклад і ми хочемо, щоб у нашій назві було його ім’я". Тобто це ініціатива "знизу", є ініціатива "зверху" й ось вони намагаються порозумітись.
А хто їх має "порозуміти"?
Це хороше запитання. Є бюрократичні процеси, все затверджується наказом Міноборони й наказом президента. Думаю, це процеси, які рано чи пізно знайдуть своє офіційне підтвердження на папері, просто для цього треба час. Наприклад, широковідомий батальйон "Вовків Да Вінчі", який названий на честь Дмитра Коцюбайла, — це неофіційна назва, вона не затверджена. Вони все одно себе називають "Вовки Да Вінчі", але, звичайно, Аліна Михайлова [керівниця медслужби 1-го окремого штурмового батальйону "Вовки Да Вінчі" — ред. ] каже в цьому фільмі, що якщо затвердять, будуть дуже вдячні президенту, якщо не затвердять, — ну що ж, вони все одно "Вовки Да Вінчі". Тому я думаю, що всі правильні ініціативи рано чи пізно будуть офіційно затверджені.
Але те, що з твоїх слів, сторони чують один одного, — це дуже великий крок вперед. А є головна тема, яка об’єднує всю цю айдентику?
Поки робила фільм, я сама дізнались, що є кольори, які притаманні військам. Наприклад, червоний — це колір артилерії. Тобто дуже часто в артилерійських бригадах ми бачимо червоний колір. Колір піхоти — це такий блідо-зелений, називається "Степ", наче туди жовтого додали. В бригадах піхоти часто використовується цей колір. Тобто є історія про кольори, але це не обов’язково, бувають дуже різні емблеми. Часто це залежить від того, де дислокується бригада. Можливо, це якась символіка міста, з якого походить ця бригада. Використовується щось від імені, яким названа бригада. Тобто взагалі все дуже по-різному, але в принципі, все дуже логічно. От є, наприклад, бригада імені Майбороди, це бригада сил спеціальних операцій, це авіація, і в них Пегас. Це ж логічно, правда, що є літаки й на емблемі зображений красивий давньогрецький крилатий кінь? Наприклад, є бригада "Едельвейс", то знаєте, що у них зображено на емблемі? Квітка едельвейс. Тобто є логічні речі, але, звичайно, якщо ти з нуля подивишся, то можеш не зрозуміти. Але якщо почитаєш, то бачиш логіку. Тож закликаю всіх подивитись документальний фільм "На честь".
