Церемонія відкриття Олімпіади-2024 у Парижі. Фото: REUTERS
"Франція, яка любить насміхатися над усім"
Що вас вразило у церемонії відкриття літніх Олімпійських ігор у Парижі?
Мене вразив рівень. Я дивився декількома мовами, слухав коментаторів і мене більше вразило, напевно, не те, що я бачив, а рівень некомпетентності журналістів, які не могли прочитати ті символи, які вони бачили на цій Олімпіаді.
Якщо говорити про гострі моменти, зокрема "Таємну вечерю" Леонардо да Вінчі. Це картина, якої там не було. І спільнота обурилася тим, що вона побачила саме цю алюзію.
Перший момент. Коли ми говоримо про Францію… Францію після Великої французької революції. Францію, в якій після того, як заборонили католицьку церкву, після взяття Бастилії і всього іншого, і в Парижі в соборі Нотр-Дам скасували християнство, і там була так звана Богиня мудрості й розуму… Вдягали жінку в такі одежі й носили її по вулицях Парижа. Франція, культура якої дуже пов'язана з гострою соціальною і політичною сатирою. Франція, яка, в принципі, дуже критикує релігію, починаючи з часів Французької революції. Франція, яка дуже атеїстична країна, по суті. Франція, в якій є "Шарлі Ебдо" (французька щотижнева сатирична газета – ред.) Франція, яка любить насміхатися над усім. Я не можу зрозуміти, яким чином очікувалося щось інше? Вони в сміливій своїй формі, притаманній для їх культури, обсміяли, в принципі, все. Вони показали всю велич і красу своєї французької культури. Але одночасно, коли ми дивимося, наприклад, на співачку або акторку, яка грає роль Марії-Антуанетти, то там вона без голови. Вона починає грати свою роль, кричить з вікна, і в неї немає голови. Голову Марії-Антуанетти вона тримає в руках. Це ознака фарсу і буфонади. Далі французи презентували різні країни. І це травесті-шоу почалося після прапора із зірками Євросоюзу. Після цього починається це шоу, яке найбільше всіх обурило. Пам'ятаєте, напевно, що головними гаслами Французької революції і взагалі сьогоднішньої Франції є "свобода, рівність і братерство". І ця свобода, рівність і братерство були теж, певною мірою, висміяні в цей момент. Тому тут треба було зрозуміти оці моменти.
Неправильне зчитування
Що ще мене здивувало? Я не очікував, що настільки люди забудуть саме про ці аспекти французької культури. Це ж не якась культура, яка нікому невідома. Це доволі туристична країна, багато хто їздить і в Лувр, і дивиться на ці всі речі. Мене це дуже здивувало. Тому я прекрасно розумію ці моменти неправильного зчитування. Тепер я вже їх розумію. Але це дивно все одно. Я розумію, що є те, що ми могли б назвати семіотичною, тобто знаковою тривожністю. Це коли людина зчитує в знаках те, що притаманне для її культури. І те, що викликає в неї тривожність, через те, що ці знаки можуть нести їй якусь загрозу. Наприклад, картина, яка зображає зовсім не "Таємну вечерю", як виявилося, як сказали організатори, а виражає щось інше – "бенкет богів". Причому там не зрозуміло, чи це картина, яка знаходиться в Діжоні, чи це все-таки більш пізня картина "Банкет богів" Карла Белозіо 1840 року. Вона більш підходить під ряд, який був на відео. Тому я прекрасно розумію, що зчиталось те, що хотілося зчитати і те, що бачилося. І це було помножено на цю семіотичну тривожність. Так само як і вершник, якого називали "вершником апокаліпсису". Насправді це просто механічна фігура, якщо ми згадаємо "Версальські сади" Людовика 16-го, Людовика 14-го і, взагалі, Лувр, часів Наполеона, то такі механічні різні речі, перші такі роботи були притаманні саме для французької аристократії. Мене здивував ще один момент, коли там прочитався "вершник апокаліпсису смерть". Це більше говорить не про те, що хотіли сказати безпосередньо організатори і режисери, скільки, напевно, щось про нашу сучасність.
Важливо вміти просвіщатися
Це ж також певна можливість якось інакше прочитати і репрезентувати свою культуру, зробити це у більш незвичний спосіб?
Вони це і зробили. Саме в тому і справа. Я ще раз кажу, якщо акцентувалася увага здебільшого лише на "Моні Лізі" чи "Маленькому принці", то це означає, що люди не розуміли всієї тієї глибини, яка там була закладена. Бо якщо ми почнемо з персонажа, який ніс факел, то це була найперша відсилка до гри Assassin's Creed Unity, там де він спускається з Нотр-Дам-де-Парі вниз. І там вся сюжетна лінія була побудована саме на мономіфі – шляху героя, який несе цей факел до олімпійської чаші для відкриття. Тому я б ще раз акцентував увагу на те, що важливо читати, багато дивитися, розширювати свій світогляд. Додам також, що не всі навіть "Маленького принца" у світі дуже добре знають. Деякі речі, наприклад, для мене були цікаві. Зокрема, пов'язані з катакомбами і міською легендою про крокодила в паризькій каналізації. Я читав Віктора Гюго в дитинстві й мені сподобалися навіть такі маленькі деталі, які пов'язані були із тим же Гаврошем на барикадах Парижу і так далі. Тобто тут це визначається рівнем людини, яка читає цей твір. Коли якийсь культурний артефакт, феномен, твір пускається у світ, далі він починає жити своїм життям і інтерпретується кожним глядачам. Тому тут залежить від внутрішнього свого якогось досвіду, можливо, і багажу знань. Тому я б ще раз хотів би акцентувати увагу на тому, що важливо вміти просвіщатися. Я радий, що є Радіо Культура в Україні, яке може давати людям таку різносторонню можливість побачити і почути щось нове, подивитися на свої лакуни і заповнити їх.
