Фото надане артистом
Я знайшов місце, де буду найбільш ефективним
Привіт, Артеме! Як ся маєш?
Дякую за запрошення, дякую за надихаючі слова! Але є деякі поправки – я вже не працюю в Полтавській політехніці, а служу в Національній гвардії України. Я закінчив політехніку, в мене вже друга освіта – психологія. І тепер я знайшов місце, де буду найбільш ефективним.
Ми тебе вітаємо з таким рішенням! Бажаємо бути в безпеці, розвитку й русі і, безумовно, досягти тих цілей, які ти перед собою ставиш. Зокрема, змінити світ на краще, починаючи з себе і свого оточення. А скажи, наскільки давно ти у війську?
Дякую! Я же півроку як почав проходити цей процес, спочатку на громадських засадах, але потім поки пройшов всі ВЛК, всі організаційні моменти – то лише третій місяць служу.
Чи встигаєш ти паралельно займатись творчістю? Вдається знаходити час, щоб творити, писати?
Звісно, бо для мене це як дихати. Для мене це потреба – я не можу не писати, пишу завжди і зараз готую свою третю збірку (віршів). В мене була перша україномовна збірка "Моя війна", потім вийшла "Моя війна-2". Дуже радий, що люди підтримували, читали їх. І от зараз вже третя готується.
Культура, мистецтво і музика повинні зараз максимально мобілізуватися. Ми повинні мобілізувати слово. І я цим і займаюсь. Я починаю з себе
Тексти твоїх пісень свідчать, що для тебе властивий грунтовний підхід до вивчення класиків української літератури і поезії, зокрема і заборонених свого часу. Як зародилась ця любов і хто улюблений автор?
Взагалі, улюблених дуже багато. І не тільки серед класиків поезії та прози, але й істориків. Зараз треба все переосмислити і допомогти людям, в яких немає часу на це.
В мене є вірш, який називається "Корінь". Це метафорична така річ. Я говорю там про те, що ми загубили свій корінь ідентичності – або нам допомогли його загубити. І герой вірша – військовий, – коли рив окопи, знайшов цей корінь на передовій. Але як тільки його взяв, так і поклав назад, тому що йому потрібно було взяти до рук зброю, бо в нього не було часу. І це ми, хто залишились у тилу, повинні підібрати той корінь і плекати його, щоб він проріс в кожному з нас.
Я вважаю, що культура, мистецтво і пісня (тому що це найпростіший інструмент, щоб передати інформацію) повинні зараз максимально мобілізуватися. Ми повинні мобілізувати слово. І я цим і займаюсь. Я починаю з себе.
Мені подобається такий наш історичний діяч, як В’ячеслав Липинський. Він говорив, що країна і нація тримається на трьох китах. Перші – це люди маси, їх дуже багато, вони живуть для себе. Він називав їх "залізом". Потім йде інший пласт – "люди срібла". Це люди сили, волі, серця. Це люди, які стали на захист нації і держави. Їх вже менше. Це зараз наші військові. Але є ще третій пласт – люди мудрості. Це люди еліти, які не до власної кишені все тягнуть, а працюють заради людей. Це "люди золота".
На жаль, ми дуже довго – вже п’ятсот років – чекаємо цих справжніх людей еліти. Але нам пощастило, що "люди срібла" у нас є. І завдяки цим людям на передовій існує зараз наша нація. Не народ. Знаєте, мені дуже подобається, як колись казав Лев Ребет, а потім і Ярослав Грицак (обидва – історики) про те, чим відрізняється народ від нації. Народ – це бур’ян, який росте деінде. А нація – це газон. Його треба вирощувати, захищати, над ним треба працювати. Тому завдяки цим нашим "людям срібла" ми не маємо зараз втратити свій історичний шанс. Ми ніколи не були так близько (до справжньої незалежності). І маємо не опускати руки.
Я був зомбований і не розумів цього. І коли нарешті прокинувся – мені стало так страшно, якщо чесно! Я зрозумів, наскільки важливо захищати українську мову, культуру, традиції
В тебе є пісня "Сину". Ти робиш ставку саме на молоде покоління, з яким варто працювати в контексті національних інтересів? Чи все-таки твої слухачі – це будь-які люди, відкриті для того, щоб переосмислити твій досвід? До речі, аж не віриться, що ще кілька років тому тобі була "какая разніца"...
Я вже розказував про це: я був зомбований і сам не розумів цього. В мене були альбоми українською мовою, сам я з Полтави, а в нас тут багато хто спілкується суржиком (це теж не дуже добре, але зараз не про це). Я мислив російською мовою і читав російськомовні книжки. Я був у цій "совєцькій" Україні, яку русифіковували протягом багатьох поколінь. І я прокинувся запізно, можна так сказати.
Але ніколи не пізно прокинутись! Багато людей психологічно бояться визнати свої помилки. Не бійтесь! Нам набагато важче було прокинутись, ніж людям із Заходу України. Тому що ми потрапили під масований вплив, який продовжувався багато років. І коли я нарешті прокинувся – мені стало так страшно, якщо чесно! Я зрозумів, наскільки важливо захищати українську мову, культуру, традиції. Тому що – що таке нація? Це рух від території, етнографічної і мовної складової – через культуру і до політичних здобутків. Оце є нація. І культура – це необхідний посередник. Що робить наш сусід, з яким нам так не пощастило? Першим ділом він знищує мову і культуру. Якщо це Шевченко – якого ну ніяк не можна закреслити, – то вони його просто роблять "поетом для села". Для того, кого вони не можуть закреслити, вони змінюють ракурс і кут бачення. Тому ми повинні повернутися і переосмислити багато речей, це дуже важливо.
А щодо дітей, то в мене велика надія на нашу молодь. Але молодь сама нічого не зробить. Еліта повинна зрозуміти, що треба насаджувати сенси зверху. Треба змінювати тренди, треба удосконалювати пропаганду в гарному сенсі цього слова. Зараз ми програЄмо тут. Тому що кинули своїх дітей напризволяще. Як я кажу: дійшли до шароварщини і здулись.
А ти не читав часом "Третю світову війну" Степана Бандери? Дуже радимо перечитати. Не дивно, що таких людей знищували, бо вони несли потужні меседжі, які актульні і до сьогодні. Культура – це взагалі база. Жодна перемога не може протривали довго, якщо немає фундаментальної цілісної культури. Але менш з тим! Бажаємо тобі наснаги у вихованні майбутніх поколінь українців, орієнтованих на національну безпеку, національні інтереси. І просимо тебе наостанок сказали декілька слів про нову пісню "Ай", яку ми презентуємо сьогодні.
Дякую вам! Тому що коли ставлять мою музику на радіо, то це надзвичайний вчинок для людей, які пішли на це. Тому що моя музика не для того, щоб приспати – а навпаки, розбудити. Пісня "Ай" якраз про це.
Чотири рядки в ній я читаю з позиції слабкості, починаючи з "ай" і перераховуючи моменти мого життя: ай! – я плачу в подушку, мені страшно; ай! – я лізу на дерево, падаю і збиваю коліна; ай! – мене побили в школі; ай! – я ховаюсь під снарядами в Україні. Але потім ідуть нові чотири рядки. Я витираю очі і більше не плачу; знову лізу на дерево; даю здачі – і не ховаюсь під снарядами. І так я пропускаю всі аспекти свого життя – як людина, яка змінюючи себе, змінює майбутнє. Пісня про це. Вона не проста. Але послухайте – мовжливо, хто впізнає себе і надихнеться.
