Фото: Лілія Лилик, Радіо Промінь
Я створила неофіційний гімн дівчат з букетами квітів
Марино, розкажи, будь ласка, про нову пісню "Квітну з тобою".
Як на мене, "Квітну з тобою" — одна із моїх найкращих робіт, найулюбленіша зараз. Історія її створення дуже цікава. Ця пісня мені наснилася. Був лютий, тривав мій великий тур Канадою, під час якого об'їздила всю країну, дала 22 концерти у 22 містах. Це була, здається, друга частина туру, десь п'ята година ранку. Я міцно спала і тут мені сниться Денис Дудко та Святослав Вакарчук. Правда, це не вигадана історія для пресрелізу. Мені сниться, що вони в чорно-білому кліпі під контрабас співають "і навіть коли мене нема, навіть коли я з тобою". І мені якийсь голос всередині говорить: "Прокидайся, записуй". А я думаю про те, що ще так рано, що я втомлена і завтра концерт. Прокинулася, записала, міркуючи про те, що зазвичай нічого не виходить з музики зі сну. Вже коли повернулася з туру, пішла на студію й вирішила записати цю пісню, щоб там не було. І мені дуже сподобалося те, що вийшло. Потім дописала другу частину приспіву, куплет… Така ось пісня вийшла в мене — зі сну.
У твоїй творчості є різні пісні, є навіть композиція з естетикою 1970-х. До якої стилістики ти зверталася цього разу? Чи вдалося реалізувати повністю все, що тобі наснилося?
Продакшн цієї пісні я зробила сама. Щось трохи підправив, доробив, забрав зайве Іван Клименко, з яким ми працюємо. Цікаво те, що "Квітну з тобою" так легко мені вдалася. І продакшн робився так само. Тому мені тепер хочеться писати пісні та випускати дуже швидко.
Який головний меседж пісні "Квітну з тобою"?
"Квітну з тобою" — це пісня про чоловіка, якого я кохала. Те, що між нами відбувалося, і надихнуло на її створення. Тоді я справді квітнула. Тому й слова такі прийшли до мене.
Тобі для того, щоб квітнути, обов'язково треба, щоб хтось був поруч?
Ні, можу і сама квітнути, якщо дуже треба. За збігом обставин пісня вийшла у квітні, коли все буяє, хоча була написана у лютому. І я дивлюся в соціальних мережах, на які відео її накладають люди. Виходить, що я створила неофіційний гімн дівчат з букетами квітів. Іще хочу зауважити. Минулого тижня ми прощалися із командиром "Сталевої сотні" 67-ї окремої механізованої бригади ЗСУ Сергієм Коновалом та його заступником Тарасом Петришиним. Сергій був шанувальником моєї творчості. Я мала їхати до них в Донецьку область, але не встигла… "Квітну з тобою" я також присвячую йому та його коханій Ользі Донченко. Це була прекрасна пара, справжні почуття. Ми втратили видатних людей минулого тижня, і втрачаємо щодня.
Люди, які слухають і люблять мене, знають, що можу бути різною
Марино, раніше ти співпрацювала із Михайлом Клименком, а з минулого року — з Іваном Клименком.
Мені просто Клименки подобаються. Чесно кажучи, я дуже сумую за роботою з Михайлом, але тішуся, що його проєкт ADAM набрав бажаних і потрібних обертів. Вважаю, що Михайло дуже достойний музикант. Тішуся, що у нього немає часу робити музику іншим артистам, нарешті він її робить для себе.
Ти нещодавно анонсувала вихід альбому, який змінить уявлення про тебе. Як саме ти змінюєшся?
Насправді навіть не альбому, а альбомів. Нині головне питання полягає в тому, чи встигну цього року випустити два альбоми. Якщо ні, то один ви побачите 2024-го, а другий — вже наступного року. Так сталося, що від початку повномасштабного вторгнення я часто виступаю за кордоном. Це дещо змінило мою діяльність, тому надалі проєкт "Марина Круть" зазнає трансформації. Не буду забігати наперед. Коли це станеться, ви побачите. Та трансформація, до якої я йду, за допомогою якої мені хочеться показати себе світу, буде представлена у новому альбомі.
Ці трансформації, про які говориш, продиктовані твоїм особистим бажанням змінюватися чи музичною індустрією?
Досвід, який я здобула за кордоном, мені показав, як виглядаю збоку. Я зрозуміла, що треба дещо змінити. Це нове хочу продемонструвати не на словах, а в музиці. Наразі в мене є дуже багато різних пісень. Планую видати їх, можливо, навіть не під своїм ім'ям.
Якщо говорити про ім'я, то помітила, що все частіше ти підписуєшся саме як KRUT — без м'якого знаку. Куди він подівся?
Він видалився, бо зараз триває період мʼякого ребрендингу. За один день вдаватися до великих змін важко, тому ми робимо все поступово. Мʼякий знак забрали ще й тому, що його не розуміють за кордоном. Там я все одно KRUT.
Але ж це був символ бандури.
Ні, символом бандури був інструмент, який я тримала в руках, на якому грала, який показувала. А мʼякий знак — це мʼякий знак. Так, в деяких логотипах він грав роль бандури, але це був художній задум, не більше.
Те, що у тебе виходило раніше, було переважно повільним, тужливим. Чи не створило це стереотип щодо твого сприйняття?
Не думаю. Зараз моя музика змінилася, стала легшою, мабуть, веселішою. Дуже тішуся цьому. Гадаю, що люди, які слухають і люблять мене, знають, що можу бути різною.
Марино, скоро ти вирушив у тур Україною. Ти всі пісні плануєш виконувати у супроводі бандури?
Так, звісно. Я їду у свій акустичний тур з бандурою та її 65 струнами. За планом у нас 8 міст, але буде ще більше, ми пізніше це анонсуємо. Хочу наголосити, що свою найбільшу артистичну силу відчуваю саме під час концертів, не на радіо чи на ефірах. Саме на концертах найкраще можна зрозуміти мою музику, тому приходьте. Запрошую! Будемо плакати, сміятися, лікуватися музикою, якщо вам, це близьке і важливе, якщо прагнете підтримувати молодих українських артистів.
.JPG)
Фото: Лілія Лилик, Радіо Промінь
Я на доволі тонкому і глибинному рівні веду просвітницьку роботу з іноземним слухачем
Є така думка, що артисти ховаються за своїми інструментами, ти ховаєшся за бандурою?
Десь ховаюся, а десь може й ні. Це складне питання, тому що я багато років граю на бандурі. Вона є моїм продовженням. Тому, якщо трапляється десь співати без неї, відчуваю себе, наприклад, як людина без одягу. Мені дуже дивно бути без інструмента.
Але ж для того, щоб створити шоу, потрібно бути рухливим на сцені. Чи зміниться динаміка твоїх концертів?
Я не так підходжу до виступів. Не думаю, що для динаміки концертів треба вставати, сидіти чи ще щось. Просто прийдіть на мої концерти один раз — і ви все зрозумієте. Не хочу нічого говорити більше.
Ти розповідала, що на закордонних концертах не тільки співаєш, але ще, як ти говориш, читаєш лекції аудиторії про Україну, про нашу пекельну війну, тому що до них не долітає вся інформація в повному обсязі. Яку лекцію ти будеш читати публіці тут?
Моя діяльність має просвітницьку місію. Не хочу порівнювати себе з кобзарями, тому що не є такою. Але вони свого часу серед багатьох своїх місій мали й складову таких собі новинарів, — людей, які від села до села ходили та передавали інформацію. Ця функція перегукується з тим, що я роблю зараз, бо для мене лекції — це щось нудне, таке, чого ти не хочеш робити, але треба. Тому я на доволі тонкому і глибинному рівні веду просвітницьку роботу з іноземним слухачем. Моє завдання — познайомити його з українською культурою. І це велика відповідальність. Інколи я стикаюся з людьми, які вперше мають досвід знайомства з українською культурою, але їм цікаво дізнатися, що у нас відбувається, бо Україна зникла з новин. Є й ті, які далекі від нашого контексту й запитують: "У вас же там війна вже закінчилася?". Ніхто не стежить за подіями в Україні так, як це було два роки тому. Тому мені хочеться, щоб письменникам, артистам, музикантам, які за кордоном говорять про Україну в правильному контексті, ведуть культурну дипломатію, більше дякували. Це дуже важлива і тяжка робота, про яку, можливо, Україна ніколи не згадає. Як на мене, репрезентувати свою країну, особливо в часи війни, дуже відповідально. Тому я знайомлю з нашої культурою, потім подаю меседжі, які потрібно доносити іноземцям, і обов'язково дякую за їхню допомогу.
Що б українське ти хотіла інтегрувати у світову культуру й навпаки — чого українській музичній індустрії не вистачає зі світової?
Точно можу про друге сказати: хотілося б, щоб в Україні була культура взаємопідтримки та взаємоповаги. Це те, що є за кордоном і те, чого у нас наразі немає. Нам треба більше підтримувати та поважати одне одного, а не хейтити, робити колаборації, випускати релізи, триматися купи, бути разом. Наш культурний ринок — це така масочка, маленька копія того, що відбувається в країні. Тому, можливо, на нашій культурній ниві було б також добре об'єднуватися і підтримувати одне одного, бо це дуже важка робота.
Редакторка текстової версії — Анастасія Герасимова.
Відеоверсії інтерв'ю дивіться на офіційному YouTube-каналі Радіо Промінь.
Щоб не пропускати кращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу нової української музики "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
