Фото: Сергій Галушка, Радіо Промінь
Для мене особисто кожен боєць, який нині перебуває "на нулі", – це легенда
Олеже, розкажи, будь ласка, як виникла ваша співпраця з Дмитром Шуровим? Чому саме з ним ви вирішили створити дует?
Це насправді давно почалося. Не пам'ятаю, який точно був рік, але ми тоді робили симфо- хіп-хоп в Києві й запрошували друзів долучитися – зіграти варіації наших старих хітів. Тоді й Дмитро Шуров погодився, йому дісталася пісня "На дачу". Він ще під час виступу імпровізаційно змінив текст, заспівав про те, що, мовляв, не розуміє, чому раніше з нами не виступав. Ми посміялися, але воно десь відклалося у підкірці. Зараз, коли ситуація геть змінилася в країні, то ясно, що шукаються нові підходи, форми. І Фоззі закинув ідею, яка вже давно крутилася у нього в голові, – зробити пісню з Дмитром Шуровим. Він на це з радістю відгукнувся. Так і народилася пісня.
То це була ідея Фоззі – написати пісню "Легенди"?
Так, Фозз нагадав Дмитру, що у нього колись була ідея щось разом створити, а Дмитро якраз мав готовий приспів. Фозз радісно зробив текст до цього приспіву, я радісно спродюсував трек, зробив аранжування – і ось колаба вийшла.
Ви зняли кліп на пісню "Легенди". З ким працювали? Як тривала робота?
Ідею кліпу запропонував Віктор Скуратовський. Нам вона сподобалася. Ми хотіли зробити пісню про тих, хто багато років, і в минулому, і сьогодні, і завтра живе українською ідеєю, хто працює заради неї, української культури. Такі люди були завжди, такі люди є зараз. Для мене особисто кожен боєць, який нині перебуває "на нулі", – це теж легенда. Просто чиїсь імена ми знаємо всі, чиїсь відомі лише рідним і близьким цих легенд. Наша пісня про них – тих, хто викладається на максимум за українську ідею, як Василь Сліпак, Василь Стус.
Якщо переглянути відео, то в кліпі ми побачимо не тільки вас, артистів, а ще й маленьких новеньких українців.
Так, бо легенди народжуються далі, і вони житимуть після нас з українською ідеєю. Ми віримо в це. Тому треба було зняти пологовий будинок. Ця ідея спала на думку Скуратовському, але ж домовитися з пологовим не так просто. Нам на допомогу прийшла Світлана Ройз, психологиня, хороша знайома Фозза. Вона буквально впродовж одного дня знайшла пологовий будинок, домовилася з ними, а вже на місці Скуратовський із Бандерасом, оператором, домовлялися конкретно з людьми: мамами, які народжували, татусями. Нам вдалося зняти народження дитини. Той малюк, якого ви бачите в кадрі, дійсно щойно-щойно з'явився на світ.
Якщо люди свідомо цікавляться своєю історією, культурою, вони вже апріорі легенди епохи, в яку живуть
Олеже, поговорімо про те, чому суспільству важливо знати свої легенди?
Тому що це і формує суспільство, тому що люди без коріння, без знання своєї історії не є нацією, вони – пластилін, частина будь-чого іншого. А якщо люди свідомо цікавляться своєю історією, культурою, вони вже апріорі легенди епохи, в яку живуть.
У вас же є пісня "Історія України за 5 хвилин". Знання про які легенди в історії України зараз необхідні українцям? На твою думку, з ким українці мають себе ідентифікувати?
Та з ким завгодно! З Кульчицьким, Бандерою, Шухевичем, Жаданом, Бортнянським. У нас стільки яскравих історичних, культурних, політичних постатей. Ти можеш себе асоціювати з кимось, а можеш і не з ким не асоціювати. Можеш вигадати себе нового. Головне, щоб базою у твоєму існуванні була українська ідея.
За СРСР легендами традиційно були всі, хто мав російське походження – спортсмени, балерини, письменники…
Або ті, хто був родом з України, але їх зросійщили. Багатьох перевозили, пропонували більше грошей, розповідали, що саме слід робити. І люди йшли на це, бо всім хочеться красиво жити, мати кращі статки. Але ідея має бути важливішою за гроші.
На твою думку, яким має бути той пантеон легенд, який ми створюємо зараз?
Справжнім, дружнім. Випадково вийшло, що ми представили пісню "Легенди" 7 березня, а потім я зрозумів, що це день смерті Да Вінчі (Дмитра Коцюбайла) – ще однієї легенди. Фотографії багатьох людей з мого батальйону висять на стіні… Для мене всі вони легенди.
Хто ще для тебе є легендами сучасності?
Ти, наприклад. Такі красиві кавери робиш, так стібешся, так усміхаєшся красиво. Між іншим, Радіо Промінь – це теж легенда. Пам'ятаю, як був малим, відкручував динамік з телефона, пришпандьорював до нього дроти й прокидався вранці під його позивні.
Що ти відчуваєш, коли чуєш, що ТНМК – це живі легенди?
Розумію, що давно живу. Воно трохи бентежить, але творчій людині приємно, коли її цінують, визнають. Це важливо для кожного митця. Звісно, є усвідомлення того, що життя колись закінчиться, що кожен день народження нагадує про мінус один рік. Тому буває й сумно, але це світлий сум.
Фото: Сергій Галушка, Радіо Промінь
Ми маємо змогу безпосередньо доводити, що російські наративи є фейковими, бо розповідаємо про давність української мови, культури.
Під час туру ти зірвав голос. Як це сталося?
Минулого тижня ми повернулися з європейського туру, їздили збирати кошти для ГУР. Зіграли 38 концертів за два місяці. Під кінець туру я вже був на межі. Врешті голос пропав. Колись Фоззу Ніна Митрофанівна Матвієнко давала пораду: "Дитино, ти голос зірвав. Іди додому, полеж, поспи й помовч". Насправді тільки так зв'язки відновлюються.
Фоззі нещодавно написав пост про те, що зараз стало дуже важко робити збори…
Так, збори падають. Розумію, чому в Україні так відбувається, а чому за кордоном… Не знаю. Можливо дійсно втомилися від війни, можливо, грошей стало менше, інфляція, економічна криза.
Раніше ви припускали, що дуже багато людей взагалі не повернуться в Україну через те, що вони будують нове життя там, де немає війни. Про що ви з ними говорите тепер?
Важко когось примусово повернути. Це важливо робити відкрито і щиро, особливо якщо люди розуміють, що за кордоном реалізуються краще як професіонали, ніж вдома. У мене є один приклад. У Харкові була чудова фотографка та операторка. Зараз ця дівчина мешкає у Празі – центрі кіновиробництва. І там вона вже знімає художні фільми, документалку, рекламу. Вона не приховує, що навряд повернеться додому, бо що їй у Харкові знімати, хоча роботи у неї були дуже красиві. І я її розумію. Не можна говорити, що такі люди погані, що вони помиляються у своєму виборі. Головне, де б вони не працювали, в яких проєктах не брали б участь, щоб вони всюди говорили, що є українцями, що вони з України. Бо є один такий гурт з Харкова, дует. Нещодавно мені розповідали, як ці харківські хлопчики в Амстердамі співали російською і жодного слова не сказали про війну в Україні. Жодного! Як це називається?! Викреслюємо їх. Бувають і такі. На мою думку, вони гірші за тих, хто вирішив залишитися за кордоном, щоб реалізуватися там як професіонал, як митець, але робить це з любов'ю до України, має її в серці. Такі люди мені ближчі, ніж ті, що збираються повертатися.
Олеже, з таких поїздок, як ваш європейський тру, ти повертаєшся з легким серцем чи тобі сумно?
Коли ми вперше їхали з концертами за кордон під час повномасштабної війни, я скептично до цього ставився. Яка користь може бути від тих вуличних концертів? Коли ж повезли наш Різдвяний вертеп, нашу виставу, це вже була інша історія. Зрозуміло, що ми більше орієнтувалися на українців, які перебувають за кордоном. Але поступово ми стали все більше спілкуватися з місцевими, журналістами. Німці, французи прагнули з нами поговорити саме як з українцями. І ми робили важливу справу – розповідали людям правду на противагу тій російській пропаганді, яка дуже сильно працює і в Європі, і в США. На жаль, наша держава недопрацьовує в плані самопіару. Тому такі виїзди, як наші тури, дуже важливі. Ми маємо змогу безпосередньо доводити, що російські наративи є фейковими, бо розповідаємо про давність української мови, культури, про те, що в Софії Київській написи на стінах зроблені українською мовою тоді, коли ще Москви не було. Крім того, ми даруємо людям радість, надію, віру в те, що Україна переможе, що вона буде існувати, хто б не хотів її знищити. Ми все одно вистоїмо. Але треба працювати над цим, багато працювати.
Над чим зараз працює ТНМК і як справи у твого сольного проєкту?
До речі, у мене якраз лежить новий трек сольного проєкту, який зараз вже зводиться. Думаю, що я собі на день народження зроблю подарунок і представлю його. Готується ще одна пісня "танківська", яку ми дооформлюємо. Це буде трек із семплами з пісні 1976 року культової української групи "Візерунки шляхів". Я зробив сучасне звучання, аранжування, новий текст. Тобто скоро буде наступний реліз від ТНМК.
Редакторка текстової версії — Анастасія Герасимова.
Відеоверсії інтерв'ю дивіться на офіційному YouTube-каналі Радіо Промінь.
Щоб не пропускати кращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу нової української музики "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
