Фото: facebook.com/yaninafilm
"Під час створення цього фільму я зрозуміла, що таке "бути в моменті", бо завтра може ніколи не настати"
— Як ти пройшла цей досвід і які зараз в тебе емоції, адже люди будуть бачити на великих екранах цю стрічку?
Кіно ми знімали й робили плюс-мінус за моєї участі три роки. Це був дуже потужний досвід, який досі живе зі мною. Багато чого в мені налаштував, скажімо, оптику. Бо для написання сценарію, зрозуміло, що я брала інтерв’ю у Яніни Соколової, ми з нею вирішували ідею, напрямок, тобто з чим хотілося б, щоб глядач вийшов з фільму. А потім я брала десь до 30-ти інтерв’ю і в онкопацієнтів, і в лікарів. Частина з них стали прототипами, частина зіграли в нашому кіно самих себе і ще ролі. І це був дуже потужний заряд, на який я й не сподівалась, саме від онкопацієнтів такого "вигризання" себе у смерті й бажання жити. Йоги й психотерапевти кажуть "будьте в моменті", а що воно означає — не ясно. А під час створення цього фільму я зрозуміла, що таке "бути в моменті", бо завтра може ніколи не настати. І треба цінувати, коли тобі подобається хвилина твого часу і ти робиш у цю хвилину не те, що ти коли-небудь собі дозволиш, а ти дозволяєш це собі зараз.
— Чи можна сказати, що ти навчилась чомусь від цих людей, з якими ти спілкувалась?
Та звісно. Це якраз був період після "Коли падають дерева". Ми об’їздили плюс-мінус 40 фестивалів і був стан вигорання, тому що фільм "Коли падають дерева" ми теж дуже важко знімали і я дуже багато туди вклала. Й мені здавалось, що все не те, якесь життя не таке. І коли я готувала сценарій, дуже багато навчилась. З мене знялась ця припухлість, коли ти думаєш, що тобі хтось щось винен.
Кадр із фільму "Я, Ніна". Фото з Facebook Marysia Nikitiuk
"Там дуже велика амплітуда емоцій: від стервозності до вразливості, істерики, потім стан оніміння. Треба було голитися в кадрі, стрибати з банджі-джампінгу, фізично навіть це була роль-виклик"
— У головній ролі глядач бачить акторку театру, психологиню й популярну блогерку Ксенію Хижняк, для якої ця стрічка стала дебютом на великому екрані. Як вирішили, що саме вона має зіграти головну роль?
За сценарієм центральний образ героїні Ніни й сама роль вийшла дуже насичена, там дуже велика амплітуда емоцій: від стервозності до вразливості, істерики, потім стан оніміння. Там були дуже великі вимоги: треба було голитися в кадрі, стрибати з банджі-джампінгу, фізично навіть це була роль-виклик. І ми з Аллою Самойленко (ми з нею завжди кастинг робимо, вона дотична майже до всіх найкращих фільмів в Україні) зіткнулись із тим, що навіть просто прийти на кастинг не всі актриси погоджуються, бо вже на етапі "треба голитися" — люди відпадають.
Яніна Соколова. Фото з Facebook Marysia Nikitiuk
— Психологічно потрібно було бути ще підготовленими?
Просто бути дуже пластичною. Це великі такі емоції. І щоб це ще було в регістрі щирості, без награвання. Треба було саме проживати все, це важка душевна робота і серйозний травматичний досвід для актора. Така амплітуда переживань і така роль. Все-таки в героїні онко й це такий ступор. Дійсно, ми довго шукали головну актрису, й коли Алла раптом згадала про Ксенію Хижняк і вона до нас прийшла, ми зрозуміли, що це вона. Вона якраз мега пластична. До того ж дуже схожа на Яніну й має психологічну освіту. Це був подарунок долі. Крім акторського вміння там ще й, як ви кажете, психологічна підготовка, вона дуже витривала й стоїчно проходила випробування. Наприклад, була ситуація, коли їй треба було сидіти три години, заклавши руку назад. Її заклеювали силіконом, вона не могла рухати і це фізично дуже боляче.
— Люди вже можуть йти в кінотеатри дивитись фільм?
Так, від 7 вересня він уже в широкому прокаті в кінотеатрах майже всіх міст, де це можливо. Робилось це кіно для українських глядачів, з яким ми переживаємо однакові перипетії. І я дуже хочу, щоб глядач прийшов, подивився. Полюбить чи не полюбить — це вже я не можу змусити. Але шанс був того, що це кіно ніхто й ніколи не побачить. До 24 лютого воно було не готове. Й для мене це величезний подарунок, що люди мають змогу побачити цю роботу.