''Хороше" російське кіно: ''не все так однозначно"

''Хороше" російське кіно: ''не все так однозначно"

Кінофільми мають більший вплив із точки зору пропаганди, ніж агітки чи новини, констатувала на Радіо Культура у проєкті "Протипанічна оборона" психологиня Лідія Смола. Адже стрічки причаровують глядача певним сюжетом. Наприклад, комедійним, як радянський мюзикл ''Цирк'', що показував, як ''гарно і весело'' живуть у Радянському Союзі. Зі свого боку, фахівчиня з протидії дезінформації Оксана Мороз звертає увагу на документалістику сучасних "хороших''  російських "лібералів". Зокрема, фільм засновниці телеканалу ''Дождь'' Наталії Сіндєєвої. Цим фільмом намагаються не просто нагадати історію створення телеканалу, а чітко протягнути думку, що ''не все так однозначно" у розв'язаній Росією війні проти України.

0:00 0:00
10
1x

Засновниця телеканалу ''Дождь'' Наталія Сіндєєва. Фото: Tvrain.tv 

Інформаційні вкиди російської пропаганди використовують інструмент кінематографу, аби емоційно розхитати українське суспільство. Психологиня Лідія Смола вважає, що пропаганда — це розповсюдження ідей, тож будь-який фільм несе в собі елементи пропаганди: "По-перше, він є масовим, по-друге, поширює якусь певну ідею. Художні фільми мають більший вплив з погляду пропаганди, аніж агітки чи новини, бо причаровують глядача певним сюжетом. Наприклад, комедійним, як, до прикладу,  радянський мюзикл ''Цирк'', який показував, як ''гарно і весело'' живуть в Радянському Союзі. Може йтися про певний стиль поведінки, як, наприклад, демонстрація переваг колгоспного життя у фільмі ''Кубанські козаки''. А хрестоматійний фільм ''Тріумф волі'' працює з демонстрацією сили й волі". 

На думку Лідії Смоли, кінофільми створюють взірці для масового наслідування:  "Вони формують мовні смаки, впливають на поведінку і створюють нову реальність. Виникає ''захисне укриття'', яке знімає з глядача комплекс самотності, формує відчуття причетності до чогось великого і прекрасного". 

Лідія Смола вважає, що кінематограф створює ілюзію знань: "Глядач не бачить сюжет як щось штучне, а сприймає його як історію. І особливо це стосується людей, які не дуже обізнані з історичними подіями. Тобто кінематограф ніби пише історію з чистої сторінки, акумулює уявлення людей про політичне добро і політичне зло, показує, що правильно, а що — ні. І найважливіше — кінематограф долає захисні бар'єри психіки, які діють під час сприйняття новин. Кіно ніби забирає людину в ілюзорну реальність, і вона стає співучасником цього процесу".

Фахівчиня з протидії дезінформації Оксана Мороз проаналізувала методи пропаганди, які використовують у документалістиці: "Документалістикою можна умовно назвати все, що ми бачимо на Youtube у плюс-мінус більшому хронометражі. Тобто коли хтось із так званих ''хороших'' російських "лібералів" знімає черговий фільм тривалістю з годину чи бере інтерв'ю, ми можемо умовно наближати його до цього жанру. І в них насправді з'явилася ціла серія різноманітних фільмів про різні події. Вони знімають про Маріуполь, про Донецьк, про історичні події, наприклад, про того ж Симона Петлюру, чи інші українські постаті. Чому українська історія не дає їм спокою, якщо вони російські ліберали — питання відкрите. І у всіх цих творах червоною лінією проходить те, що їм вигідно. Досить свіжий приклад — фільм засновниці телеканалу ''Дождь'' Наталії Сіндєєвої. Цим фільмом намагаються не просто продемонструвати історію створення телеканалу ''Дождь'', а чітко протягнути думку, що ''не все так однозначно''. Там є меседжі про те, що нібито винен Путін, а не росіяни. І це не поодинокий приклад. Якщо ми візьмемо і подивимося документальні роботи Пивоварова про Донецьк, то побачимо, що в них він говорить про війну на Донбасі не як про війну, а як про щось побутове, що десь там в тіні відбувається — наприклад, про те, чи працює ''Макдональдс'',  Apple Pay та інші сервіси. Цей російський фільм залишає за кадром те, що стало причиною описаної ситуації — російську агресію".

Ведучий Вадим Карп'як запитав, чи може бути виходом створення саме українських стрічок, які пояснювали б світові українську позицію. 

Фахівчиня з протидії дезінформації Оксана Мороз вважає, що робота з українським кіно є обов'язковою складовою роботи з українською аудиторією: "Якщо ми боремося за українську аудиторію, то це — єдиний вихід. Якщо ми говоримо про західну аудиторію, тут все дуже сильно залежить від  промоції. Наприклад, як це сталося з фільмом про Навального. Тому важливо не тільки робити фільми, а ще й їх промотувати. І тут, зокрема, Радіо Культура виконує дуже важливу роль — роз'яснення для загалу цих нюансів сприйняття". 

Психологиня Лідія Смола вважає, що серіали російського виробництва є окремим напрямом пропагандистського впливу: "Дозволю собі згадати серіал  ''Бригада'', який романтизував бандитське життя та показував, що бандити — гідні люди. Так само радянський серіал ''Сімнадцять миттєвостей весни'' ідеалізував роботу радянських розвідників. Серіали не просто повторюють модель кіно. Вони фактично завантажують людей у цю змальовану в стрічці реальність, з якої людина не виходить протягом тривалого часу. І серіали зараз справді є більш ефективними, оскільки особливо молодше покоління живе ''кліповим'' мисленням, окремими маленькими сюжетами. Серіал дозволяє залишати людину в ілюзорній реальності, щоб нею маніпулювати".

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" у межах проєкту Радіо Культура "ППО. Протипанічна оборона". Матеріал відображає позицію авторів і не обов'язково збігається з позицією Міжнародного фонду "Відродження".