Вони могли звернути простий шлях: “не бачити, не чути, не говорити”, але пішли проти диктаторської системи. Вони були свідками Голодомору, досліджували геноциди, історію СРСР, і саме мільйони закатованих голодом для них стали приводом не мовчати. Як склались долі цих сильних людей? Для того, аби не мовчати і ніні - ми маємо пам'ятати їх імена. Дізнаємося разом.
6 історій про людей, свідків Голодомору, записи яких збереглись у справах НКВС, дослідників, які без українського коріння самостійно дошукались до правди і, попри зусилля Радянської системи, оприлюднювали дослідження.
Променя
Рафаель Лемкін, юрист, доктор права, автор терміну “геноцид”, який закликав до юридичного визнання Голодомору геноцидом. Та чи прислухався до нього світ?
Олександра Радченко, вчителька з Харківщини, яка хотіла залишити дітям спогади про Голодомор. Вела щоденник. Засуджена до 10 років ГУЛАГу.
Нестор Білоус, колгоспник із Харківщини, писав щоденник, в якому описував всі події. За згадки в ньому про Голодомор двічі був засуджений. Реабілітація не дочекався.
Джеймс Мейс, американський історик, якого покликали українські душі, він вивчив мову і запропонував щороку запалювати у цей день свічку пам'яті.
Роберт Конквест, британський історик, викладач, дипломат, розвідник і найвідоміший дослідник Голодомору в Україні
Вільям Генрі Чемберлин, американський журналіст з лівими поглядами, який побачив Голодомор на власні очі. Все подальше життя він присвятив оприлюдненню правди про геноцид.
