Уляна Супрун та її команда були за страхову медицину: так чи ні
І не так, і не ні. Бо для початку треба розуміти, що називаємо страховою медициною. З цим є проблеми, бо в українців є дуже багато ілюзій з приводу цього. Середній українець сприймає так, що страхова медицина — це тотем, який десь встановлюється і в нас стає все добре. І в українця немає розуміння, що це таке і як це працює. Тим більше немає усвідомлення, скільки це коштує. Українець думає, що є якась страхова компанія, яка за все платить, лікарі отримують шалені гроші, пацієнти отримують фантастичне лікування і всіх щасливі. Тому треба просто взяти і її впровадити. Чого розуміє середній українець — це скільки за це йому доведеться платити щомісяця. Це дуже великі суми. Отже, так чи інакше вартість медичної послуги складається з вартості ліжко-дня, з вартості витратних матеріалів, з вартості лікарської роботи та оплати медичного персоналу. За цю медичну послугу ви можете сплачувати тоді, коли сталася біда, ви прийшли в лікарню і заплатили, ви можете щомісяця робити внески в страхову компанію і страхова компанія теоретично це зробить за вас тоді, коли станеться якась біда.
Що було впроваджено і що працює вже зараз
Це загальнодержавне страхування. Кожен з нас платить податки. З цих податків формується бюджет країни, зокрема є якийсь відсоток бюджету, який є в одному великому чані, куди стікаються наші податки. З цього чану, по суті з великої загальнодержавної страхової компанії, з Національної служби здоров'я, наші з вами гроші розподіляються і витрачаються на тих пацієнтів, у яких сталася біда, які потрапили до лікарні чи до поліклініки.
Якщо говорити про приватне страхування, то, скажімо, кардіохірургічні операції коштують сотні тисяч гривень. Це справді може бути дуже дорого і дуже часто приватні страхові компанії відмовляються оплачувати стаціонарне та хірургічне лікування. Українці не розуміють, що треба читати дрібними буквами і бачити, що страхова компанія не буде оплачувати щось дороговартісне. Якщо 40 мільйонів українців сплачують ці податки, страхові внески в один великий чан, з цього одного великого чану простіше виділяти навіть дуже великі суми для покриття катастрофічних витрат. І на сьогодні Україна здатна покрити навіть трансплантації, які дуже високовартісні. І на сьогодні, коли цей чан є дуже великий, він здатен зробити набагато більше. І тоді, коли у вас стається фінансова катастрофа, яка пов'язана зі здоров'ям, з цього великого чану там гроші будуть.
Якщо ви обираєте маленьку страхову компанію і ваші внески не є достатніми, в якийсь момент ця страхова вам відмовить, наприклад, у стаціонарному лікуванні. Комусь страхова компанія буде оплачувати лікування, але відмовить у дослідженні та операції.
Що варто знати про приватне страхування
Загальнодержавне страхування, ось цей великий чан, потрібен з точки зору системи. Він забезпечує доступність медичної допомоги, щоб жоден громадянин не був залишений без медичної допомоги тоді, коли він її потребує. Але як нормальна цивілізована демократична держава прозахідного напрямку, звісна річ, ми обома руками за те, щоби страховий бізнес також мав право існувати. Це ваше право бути застрахованим додатково. Окрім цього загальнодержавного чану і Національної служби здоров'я, яка оплачує це для всіх, ви маєте право знайти страхову компанію, домовитися з ними подивитися їхні пакети страхування, які є, укласти з ними договір, сплачувати їм страхові внески і в разі настання захворювання чи якогось нещасного випадку ця страхова компанія буде вам відшкодувати це додатково.
Ви можете працювати з величезними міжнародними страховими компаніями і укладати з ними договір. Але я хотів би підкреслити обмеження і особливості роботи цих страхових. Я не проти цього додаткового страхування, але як лікар я стикаються з тим, що пацієнт може потрапити в ситуацію, де все йшло нормально до якогось моменту, коли страхова каже, що далі не оплачує. Крім того, страхова компанія — це бізнес. Прибуток страховиків полягає з того, що вони у пацієнтів взяли страхові внески і якщо вони будуть роздавати більше, ніж їм пацієнти сплачують, вони збанкрутіють. Тобто коли пацієнти починають хворіти, задача страховиків полягає у тому, щоб виплатити їм менше, ніж вони отримали. І в цих реаліях ми дуже часто стикаємося з тим, що страхова компанія сплачує не якість, а сплачує ціну. Вона зацікавлена формально відправити пацієнта на дешеве обстеження, в дешеву лабораторію. Страхова компанія не є настільки на сьогодні контрольованою, і пацієнт не може розпізнати експертність надання допомоги. І ми стикаємося з тим, що страхові компанії часто в гонитві за прибутком укладають договори, орієнтуючись передусім на вартість послуги, і ганяються за низькою вартістю послуг з тим, щоб сплатити не менше. Іноді як лікар я відчуваю різницю між томографією. Тому треба розуміти цей нюанс страхового бізнесу по-українськи. Страховик не завжди є на стороні пацієнта. Все ж таки він буває на стороні своїх бізнес-інтересів.
Про роботу лікарняних кас
В Україні вже є успішний приклад роботи лікарняної каси у Житомирській області та Житомирі. Там пацієнти дійсно не мають проблем з забезпечення медикаментами при госпіталізації. Чому цей приклад не можна впровадити в усіх областях? Це питання глобальне. Чому щось хороше не впроваджуються швидко всюди? Бо це потребує зусиль і певної самовідданості, тобто треба інвестувати свої зусилля, свої знання, свій часу в спільне благо. Це потребує певної освіти менеджерів, керівників лікарні, керівників області. Це потребує самосвідомості цієї спільноти. Тому це якийсь шматок і залежить від часу Це не так швидко. Навіть якщо сусідня Вінницька область скаже, що хочуть таку лікарняну касу, як в Житомирі, треба час для того, щоб це запрацювало.
На фото: Олександр Лінчевський
