"Якщо згадати 1999-2000 роки, другий прихід Кучми, то багато людей щиро за нього проголосували, тому що повірили в нового Кучму. Але це був не новий, а оновлений Леонід Макарович, який почав із ще більшим розмахом організовувати комуно-олігархічні схеми. Він змінився в той бік, в який чекав від нього олігархат, зароджений власне при кучмізмі. Це не могло не відобразитися на соціальному чи економічному стані пересічного громадянина", – розповів Микола Ляхович.
Він пригадує, що на українській периферії дійшло до того, що люди не бачили грошей готівкою: "Вони жили за рахунок обмінів і записували, хто кому що заборгував. Люди були надзвичайно озлоблені".
"А десь за місяць до того, як оприлюднили плівки Гонгадзе, "Соціалістична партія" почала проявляти у всіх регіонах активність щодо об’єднання навколо соціально-економічних проблем. І ліві, і праві тоді максимально об'єднувались, бо всі були голодні та роздягнуті. Єдині, хто не долучався, – це комуністи. Це зумовлено тим, що долучались націоналісти, і комуністи включали принциповість. Крім того, на той час комуністи були вже банальними фріками Кучми, які повністю контролювались кучмівським режимом, і їхнім завданням було провокувати конфлікти", – розповів Ляхович.
Після протесту 9 березня активіст потрапив до в'язниці, де зазнав тортур: "Як людина я змінився: мав час багато чого переосмислити і укріпився в своїх переконаннях. Здобув духовний досвід, дуже багато читав й підняв своє ціннісне бачення та принципи. Але я все одно залишився українським націоналістом".
"Юрій Луценко злив акцію "Україна без Кучми" за домовленостями ще до 1 березня. Про це він мені розповів через декілька років після того, коли ми їхали в автомобілі, а він був в певному хорошому настрої після святкування. Розповів, що за домовленістю 1 березня вони не організовують ніякого спротиву, з комунальними службами приходять міліцейські підрозділи і просто всіх акуратно виносять", –пояснив колишній політв’язень.
1 березня наметове містечко, яке стояло від метро "Хрещатик" до Майдану, було повністю ліквідоване.
Фото: Вікіпедія
"Треба було поставити якусь крапку. Ті, хто приймали в Координаційній раді стратегічні рішення, дуже сильно боялись. Були радикальніші люди, як Степан Хмара чи Левко Лук’яненко, які хотіли, щоб ми вийшли масово і дійсно не пустили Кучму. Частина одразу злякалась і почала задкувати. Від соціалістів приходили люди, які взагалі намагались нас вмовити, щоб 9 березня ми нікуди не виходили. Але ми пішли", – розповів Микола Ляхович.
Принагідно він зауважив, що багато хто думає, що бійки почались від УНА-УНСО чи інших праворадикальних організацій: "Але насправді бійки почались біля пам’ятника Шевченка зі студентами, бо їх не пропускали, вони пробували проштовхнутись і їх почали бити".
Кучма, Плющ та Ющенко достатньо жорстко засудили цю акцію: "Я думаю, що Ющенка просто підставили. Ми всі бачили, що це була м’якотіла людина, не здатна до рішучих дій. Я п’ять років працював на його виборчу кампанію волонтером. І вже тоді і до того знав, що це людина лівих ліберальних поглядів, яка не здатна в це час прийти і прийняти рішення".
"Мені здається, що ця заява трьох була не стільки проти нас спрямована, як хотіли поставити хрест на політичній кар’єрі в правому спектрі Ющенка. На певному етапі їм це й вдалось", - резюмував Ляхович.
Фото: Газета День
