Про справу екснардепа Максима Микитася з квартирами для Нацгвардії
На жаль, у мене обмаль інформації, щоб коментувати це розлого. Я знаю те, що й ви, що він пішов на угоду зі слідством, погодився частково компенсувати збитки, які були нанесені державі і частково визнав свою провину. В принципі, така схема застосовується правоохоронними органами. Говорити про те, наскільки це обгрунтоване чи безпідставне рішення мені важко, тому що невідомі подробиці. Навіть попередньої інформації нема, не кажучи вже про те, щоб знати достеменно, для цього треба мати доступ до інформації, а засідання було закритим. Я думаю, що з огляду на те, скільки корупційних скандалів існує у нас в країні,переважній більшості пересічних громадян ця інформація не буде цікаво. Треба констатувати, що у нас, на жаль, велика кількість подібних скандалів розвалюється у судах або не доходить до судів, або, як у випадку з Микитасем скоріше за все, закінчується угодою зі слідством. Насправді для того, щоб подібні речі не відбувалися ніколи, мають бути три речі: досконале законодавство, чітке виконання своїх функцій відповідними судовими органами і невідворотність покарання. Коли у нас будуть 2, 3, 5, 10 показових судових процесів, коли людина, яка нанесла збитки державі, справді відправиться на довгий термін ув’язнення, і це буде не поодинокий випадок, а система, тоді ми зможемо говорити, що у нас є ефективна боротьба з корупцією. Поки що, на жаль, про це говорити дуже важко.
Про причетність до цієї справи нинішнього працівниці Офісу Президента Олега Татарова
Що стосується пана Татарова, по-перше, допоки не доведена його провина, говорити про злочинну діяльність забороняє законодавство і сумління. До пана Татарова є дуже багато питання, але вони пов’язані з його публічною діяльністю, а не професійною, відомою по його участі в процесах, які відбувалися під час Майдану. Думаю, багато людей сприйняли як ляпас, коли людина з подібною репутацією і подібним послужним списком стала представником Офісу Президента. Це щонайменше дивує. Тому факт участі Татарова у цьому процесі ні про що не говорить, там могло бути будь-яке інше прізвище. Тут інше питання. Люди, які займали конкретну позицію під час Революції Гідності, про яких не було чути, яких не було видно достатньо довгий час, сьогодні займають різні посади, вони є частими гостями на телеефірах. Це означає, що ту точку повернення, про яку говорили політологи, соціологи у 2014-2016 роках, напевне, ми ще не пройшли.
Про покарання за корупцію
Я думаю, що мова має йти і про те і про те. Невідворотність покарання, а з моєї точки зору, з точки зору здорового глузду, з точки зору справедливості воно і полягає в тому, що людина, яка суттєво завинила перед державою, маючи можливість незаконно збагачуватися, присвоювати державні кошти, має нести покарання і в вигляді ув’язнення, і відшкодовувати збитки нанесені державі. Я розумію гуманізацію законодавства, лібералізації і декриміналізації певних злочинів, але, якщо люди у нас не будуть нести відповідальність, тобто не будуть перебувати за гратами, тоді завжди є спокуса знов порушувати закон, сподіваючись, що вдасться відкупитися. Я думаю, що термін давності має існувати. Але давайте будемо відвертими, у нас змінювалося законодавство багато разів і жодним чином не впливав на ефективність правосуддя. У нас в країні ніколи гучний скандал не завершувався вироком, який би передбачав довгий термін ув’язнення. У нас в країні крадієм бути безкарно. За 30 років журналістської діяльності і за короткий період у політиці не пам’ятаю жодного великого скандалу, жодного розслідування, яке б завершилося справедливим вироком.
Про перспективи можливих карантинних обмежень
Головна біда чинного уряду, чинної виконавчої влади полягає у відсутності системності ухвалення будь-якого рішення. Сам по собі локдаун чи умовний карантин вихідного дня, адаптивний карантин чи будь-яка інша дія може мати право на існування. Адже різні крїни застосовували різні режими і заходи, які були спрямовані на захист громадян від пандемії коронавірусу, але в кожній країні була певна певна логіка. У кожної країни шляхи були різні. Якщо ви проаналізуєте досвіт Великобританії, Швеції, Чехії і Сполучених Штатів ̶ це абсолютно різні історії, різні підходи, але в кожному конкретному випадку систематизувалася інформація про те, що відбувається, відпрацьовувалися певні заходи, населення заздалегідь повідомляли про проведення тих чи інших заходів і пояснювали, чому відбувається саме так, скільки це буде тривати. Була логіка і певна система. У нас я жодного разу системи не бачив. Дуже важко оцінювати рішення, яке є має хаотичний, спонтанний чи взагалі випадковий вигляд. На чому грунтувалися рішення про карантин вихідного дня нам так ніхто і не пояснив. Зрозуміти чи спрацювало воно чи ні теж дуже важко з тої причини, що інформація, яка надходить з різних органів влади, від різних посадових осіб різниться. У даному випадку, коли мова йде про повний локдаун теоретично можливо, я думаю, що ймовірність 98%, що він буде і це відбудеться в переддень новорічних свят. Але логіку, чому він буде застосовуватися і яким він буде, дуже важко збагнути, тому що інформації нема. Є декілька різних планів, взаємосуперечливих, які існують на рівні пліток, але не у вигляді системного і чіткого погляду. Немає пояснення, що буде держава пробувати принаймні, щоб захисти незахищенні верстви населення, захищати малий і середній бізнес, який точно буде жорстко потерпати під час новорічних свят. Якщо буде обгрунтовано, підкріплено цифрами для чого це робиться, можна казати, що це ефективно чи ні.
Чому уряд не зміг прорахувати наслідки карантину
Є дві банальні причини. Перша ̶ брак кваліфікованих кадрів у системі виконавчої влади, які здатні осягнути масштаби проблеми і швидко відпрацювати якесь рішення. Другу я називаю стриманою панікою, коли люди зіштовхуються з проблемою, з кою не знають як боротися і вигадують рецепти боротьби навмання, тобто не системно, не аналізуючи ситуацію. І все це накладається на певні речі, на неухвалений бюджет, який є достатньо проблемним, на відсутність допомоги Міжнародного валютного фонду, без якого ми не можемо поки що обійтися, на спробу на ті гроші, які є в державному бюджеті, закласти так,щоб була все ж можливість комусь на цьому трохи заробити. Всі ці проблеми накопичуються. Уряд діє, як пожежна команда, де кожен з цих людей ніколи не гасив пожежу. Все робиться похапцем часто і густо. Коли тільки з’явилися натяки на пандемію, цим мав опікуватися не Президент і не Прем’єр, тільки частково Міністр охорони здоров’я. Пандемія відноситься до Служби надзвичайних ситуацій, бо пандемія – надзвичайна ситуація. Є чітко прописаний алгоритм, що вони мали робити, як мав створюватися штаб, яким чином повинні були співпрацювати виконавча влада, органи місцевого самоврядування і місцева влада. У нас виходило, що кожен діяв сам по собі, а потім з’явилося те, що з’явилося. Органи місцевої влади практично ігнорували рішення центральної влади, що теж не сприяло поліпшенню ситуації. Тобто кожен робив те, що вважав за потрібне.
Про те, яку держава нині надає підтримку
Головна проблема цієї держави, зокрема цієї виконавчої влади, не в малих коштах, якими вона оперує, а в неефективному їх використанні. Можна невеличкий фінансовий ресурс порізати на невеличкі частини і роздати кожному по 8 тисяч, що має смішний вигляд, а можна подумати як цими ресурсами розпорядитися більш ефективно. Я говорив, що такий принцип урівняння дуже радянський, кожному роздати по шматочку і кожен все одно буде незадоволеним. 8 тисяч гривень це насправді ні про що, з одного боку. Надлишку грошей у бюджеті немає, тому я казав, що має бути диференційований підхід. Якщо є можливість ̶ підтримати кредитами, певними відмовами від часткової сплати внесків, відтермінування фіскалізації щодо певної категорії громадян. Не існує чарівного рецепту, особливо в країні, яка, на жаль, не є багатою. Можна годинами говорити, чому ми такі бідні, але виходимо з того, що маємо. У нас дефіцит у бюджеті, проблеми з зібранням податків і тому грошей все одно на всіх не вистачить. Згадайте, що таке ковідний фонд. Коли до нас прийшов Прем’єр і сказав: "Дайте мені, будь ласка, гроші, якщо я зараз не створю відповідний фонд, то я не впораюся з ситуацією, яка має загрозливий вигляд". Тоді я був на зустрічі голів фракцій, які зустрічалися з урядом. Тоді фактично всі голови фракцій, незалежно від ідеологічних орієнтацій, ставили два логічних питання. Чому саме така сума, не менша і не більша? В який спосіб ви збираєтеся її використати? Відповідь була наступна: "Ми все прорахували, менше собі не можемо дозволити, програми будуть і ви про них дізнаєтеся". Ми пропонували іншу історію, щоб вони чітко написали на що потрібні гроші, наприклад, на закупку ШВЛ, на засоби індивідуального захисту, на ліки і переобладнання лікарень. Написали конкретні 2-4 програми, виділили суми, набагато менші ніж просив уряд, побачили де працює і ні, додали, де треба, а де не потрібно фінансування припинили. Це так має працювати в країні, де обмаль грошей. Ми вивалили величезні кошти, які пішли на велике будівництво, яке працює з відкатами, і на Міністерство внутрішніх справ.
Про ситуацію з ФОПами і бізнесом
По-перше, закон не був ухвалений швидко. Цьому передувала довга і напружена робота, різні фракції висували різні вимоги, по-різному дивилися на розв’язання цієї проблеми, але вона полягає у тому, що її можна розв’язати лише шляхом ухвалення закону. Для того, щоб закон був ухваленим потрібно 226 голосів. Для того, щоб ці голоси набралися кожній фракції треба було йти на компроміси. Жодна з фракцій, яка голосувала, не вважала його ідеальним, але це був єдиний компроміс, який набрав 226 голосів. Частину людей це задовольнило, частину ̶ ні. Рішення, яке б задовольнило всіх, не існує у природі.
Фото: Facebook Сергій Рахманін
