Іван Дзюба у передмові до вибраних творів поета дуже точно назвав найхарактерніші ознаки творчої особистості Івана Драча: “Це незупинний розвиток — без відпочинку; невгамовне шукання нової якості; постійне самонародження і самоствердження на щоразу вищому рівні або інакшій іпостасі, часом, може, і методом спроб і помилок.
…всі іпостасі в ньому органічно перепліталися
“Колись я робив збірочку його творів і там була така фотографія, де сидів Драч у позі козака Мамая під величезним столітнім дубом, було там три бандури чи три кобзи — незрозуміло. І думав як підписати цю фотографію і підписав: “Перша — поезія, друга — кіно, третя — політика клята. Як нам оце задубіле вино на трьох Мамаїв розілляти?” Всі іпостасі в ньому дуже органічно перепліталися. Коли його виганяли з кіно він йшов у поезію, коли виганяли з поезії — повертався у кіно. Наприклад, є такий вірш “На останній зупинці”, він постав після того як був знято фільм про нашого видатного композитора Миколу Лисенка. У фільмі є сцена, де раптом трамвай з центра Києва виїжджає в поля 19-го століття. А паралельно Іван Федорович написав вірш: “...лишень лячно мені їхати на останній зупинці біля цвинтаря. Батько там дивиться, незмигно так дивиться очима совісті…” Кіно допомогло йому написати цей вірш, а цей вірш, очевидно, дав сцену фільму. Незвичність така існувала в його поезії і кіно. Якщо пам’ятаєте “пропала грамота”, який роками не випускали на екрани. У тому фільмі прекрасний Іван Миколайчук зіграв роль козака Василя, а його побратима зіграв Федір Стригун. Вони там теж раптом потрапляють у пекло, де косять косарі невідомо що, а чорт їм каже: “Хай співають, я люблю українські пісні”. Очевидний натяк на керівників, які люблять українські пісні і разом з тим роблят пекло в Україні. Ще тоді був метафоричний заклик до пробудження. Іван Федорович Драч — геніальний сценарист. Але є і нереалізовані сценарії Івана Драча, наприклад, “Гора” і досі чекає свого кіновтілення. Це про Шевченка, за його щоденниками, спогадами сучасників. Гарний був би фільм “Числа” — про стосунки кібернетики і поезії, що нам несуть технічні новації, на добро чи на зло вони спрямовані. Кінодоробки Івана Драча є досить актуальними і тепер. Наприклад, “Камінний хрест” за новелами Степанника, який розповідає про міграцію, треба дивитися. У школі вивчають “Баладу про соняшник” і на цьому, здається, поставили собі крапку. А його вірші з 2005 року досить публіцистичні і дуже актуальні”, — згадує Анатолій Ткаченко.
За словами літературознавця, кінофільм “Криниця для спраглих”, який теж був забороненим і лежав 20 років на полиці, зараз надзвичайно актуальний. Там показано село, яке загортають у піски забуття. Фільм був відзнятий дуже давно, здається, у 1970 році, а може й ранше. У нього є вірш “Тактика Джордано Бруно”, він пояснює всім своїм фанам і профанам, ким він був. Дуже важкий твір, але він відповідає його життєвій лінії. Він не був таким, щоб датись дурням одурити. Він то відступав, то наступав. Бо якби, скажімо, посадили його як багатьох ми не малиб його фільмів і віршів. Він такий, який є, і такого ми повині шанувати.
...на схилі літ почав згадувати дитинство
“Книга “Золотий цап” була для мене трохи несподіваною. Я знав, що над нею працює Дмитро Мойсейович Перебийніс, він наперед розповідав, що там незвичний Драч, який на схилі літ раптом почав згадувати своє дитинство, а сам твір перегукується з відомим сатиричним “Золотим віслюком” Апулея. Це розповідь про дитячу еротику, зокрема, про те як захоплювалися старшими дівчатами. Це така химерна і цікава проза — це інший Драч”, — зауважує Анатолій Ткаченко.
...мав сильну натуру
“З Іваном Драчом мене познайомили у Київському університету, куди він прийшов на зустріч з випускниками факультету журналістики. Цей факультет я відвідував, але вчився на філологічному в Києві і на журфаці у Тбілісі. Мені треба було знати, що відбувається на моєму рідному факультеті і я довідався, що має прийти Драч, ім’я його мені було відоме. Після виступу мене до нього підвід студент третього курсу Славко Підлужний, представив як студента з Грузії, який вивчає українську мову. Драч дуже прихильно зі мною привітався і поспілкувався. А потім познайомив мене з Миколою Платоновичем Бажаном, який був патріархом грузинсько-українських зв’язків. Відтоді наше спілкування тривало аж до останніх його днів. Я можу сказати, що Іван Драч — знакова постать не тільки для української літератури, а й для мене особисто, адже він благословив мою дорогу в літературу. Я багато писав про Драча в грузинській пресі, переклав десь три десятка його, є цілий розділ у книги моїх спогадів про нього, але грузинською мовою, сподіваюсь, колись перекладу і на українську. Вважаю,що Іван Драч один з найбільших поетів України і один з найкращих поетів, які писали українською мовою. Але не можна ділити Драча на поета і громадського діяча, він мав сильну натуру, а працював як людина закохана у свою країну, віддана ідеалом української незалежності. Як голова Народного Руху він дуже багато зробив для незалежності, як голова організації Товариство “Україна-Світ” він зробив все можливе, щоб згуртувати українців у всьому світі. Він займав багато посад і скрізь був активним, повсюди робив все можливе, щоб про Україну говорили. Якщо україну знають як країну інтелектуальну і поетичну, я абсолютно переконаний, що це завдяки і йому”, - розповів Рауль Чілачава.
Фото: УНІАН
