Продюсери фільму, який претендує на головний Оскар, будуть зобов’язані заповнювати конфіденційну анкету інклюзивності. Її вимоги такі: серед акторів мають бути представники малорепрезентованих груп: жінок, ЛГБТК+, расових або етнічних груп, людей з інвалідністю, або це має бути однією з тем фільму. Певна кількість ключових членів знімальної групи має бути жінками та або ЛГБТК+, або не білими людьми, або з інвалідністю. Британські колеги привітали появу таких правил. Як сприйняла ці нововведення українська спільнота Юлія Сінькевич розповідає: "Суспільство розділилося на дві групи – ті, хто жорстко критикує і обурюється цими правилами і ті, хто спокійно це сприймає. Та слід пам’ятати, що це американська кіноакадемія, яка має право вирішувати якими правилами буде користуватися, щоб визначати найкращий фільм враховуючи свій контекст перш за все. Це не стосується іноземних фільмів, які можуть бути номіновані на відповідні категорії. По-друге, ці правила набувають чинності у 2024 році. До того часу світ може ще змінитися. Це відповіді на цілком зрозумілі тенденції, критику і потребу, яка існує в суспільстві".
Експертка пояснює, наскільки ці правила на щось впливають: "Насправді існує дуже багато прикладів фільмів, які жодного разу не отримували Оскар, або не номінувалися на Оскар, оскільки це голосування американської кіноакадемії. Часто це усереднене бачення найкращого фільму. Якщо з’являються такі яскраві стрічки як "Паразити" чи "Джокер", там однозначно зрозумілий фаворит і будь-яка людина, яка є професіоналом за них проголосує. Але якщо є спірні смакові питання, тоді обирається дещо середнє. Це показує практика, якщо проаналізувати переможців за багато років в різних номінаціях. Тому говорити про об’єктивність тут досить складно. Все ж таки це суб’єктивне рішення академіків".
На питання, чи можуть квоти вплинути на творчість Юлія Сінькевич зазначає: "Справді бувають часи коли необхідне таке квотування для того, щоб оця різноманітність могла мати простір для творчості та розвитку. Це нормально, коли організації, кіноакадемії чи інституції, які підтримують культуру стратегічно закладають певні засади для того, щоб ця різноманітність власне розвивалася, могла знайти нові форми для їх втілення у творчості. Щодо квот, то дискусія точиться вже багато років в кіноіндустрії. Є успішні приклади, наприклад Швеція, яка запровадила квоти фінансування підтримки кінопроєктів 50:50. І за 4-5 років показує дуже чудові результати по кількості і різноманітності тих фільмів, які були підтримані і успіхи тих, фільмів, які режисерували жінки. Є інший підхід – або це добре, або недобре, і неважливо, хто це робить. Обидва підходи можуть існувати і дають свої результати".
Голівуд називали фабрикою мрій. Це картинка, на яку люди йдуть подивитися, коли їм в житті кепсько. Голівуд завжди виручав принаймні американську економіку і в часи великої депресії, і в часи депресії 2008-2009 років. Запровадження цих квот скидається на соцреалізм по-американськи. "На початку ХХ століття коли Голівуд формувався і розвивався, для багатьох жінок мрією здавалося мати право працювати або навчатися у вищому закладі освіти. Зараз мрії змінилися, часи змінилися і контекст так само змінюється. Тому Голівуд також має змінюватися. Невідомо, як він взагалі розвиватиметься далі в умовах коронакризи. Ці умови покликані представляти світ у фільмах не уніфікованим, а таким, як він є насправді з різними групами, людьми, вадами, різними кольорами шкіри, етнічним походженням тощо", – зазначає експертка.
На питання, чи готове українське кіно прийняти цей світовий квотний виклик Юлія Сінькевич зазначає: "В Україні ми ще трішки відстаємо від розуміння і усвідомлення важливості власне інклюзивності. Добре, що цю тему вже підіймають і в кіно, і в культурі, і в соціумі, але ще не достатньо. Щодо фільмів, коли з’являються проєкти на ЛГБТ тематику, що є абсолютно нормальним для європейського та американського кіно, у нас це викликає або критику або мовчазне ігнорування".
На фото Юлія Сінькевич Главком
