– Пандемія фактично з березня повністю знівелювала усе те, що було заплановано на світовому рівні. Які основні виклики вона поставила перед Україною?
ПОДАНЧУК: Це жахлива ситуація. Вона відкрила безліч проблем. І серед них одна з найголовніших –відсутність системних, відпрацьованих рішень. На превеликий жаль, аж ніяк не можна сказати, що наша держава і система державного управління спрацювали так як треба. Таке ж саме було в нас на початку війни. Мали включатися всі, хто міг включатися. Дуже повільно відбуваються процеси врегулювання якихось конфліктів низького та середнього рівня, якихось проблемних зон – чи то ми говоримо про постачання ліків, чи про монітори, чи про освіту лікарів, багато з яких, на превеликий жаль, не знали як правильно користуватися засобами індивідуального захисту. Система контролю була провалена, система моніторингу не була розгорнута відповідним чином. Система боротьби з епідеміями – про це дуже багато хто казав і з наших друзів, Андрій Александрін, один з провідних епідеміологів України, дуже багато про це говорив – така система була зруйнована і не працювала. І тому, коли це загорілося, ми не мали чим відповісти.
– А якщо говорити про нинішню роботу волонтерів, саме в боротьбі з пандемією, ви навіть є представником групи "Разом проти Сovid". Чим власне займаються волонтери? Зрозуміло, що це навряд чи професійні медики, тому що медики виконують зараз свої професійні обов'язки. А волонтери? Як вони можуть допомагати, коли йдеться про Covid-19?
ПОДАНЧУК: Від волонтерів, як і від громадських активістів, просто небайдужих людей, які бажають допомогти, може бути дуже велика допомога. Але це залежить від того хто є ця людина, чим вона може допомогти. Дуже багато людей, які обмежені в своїх зв'язках, в доступі до величезної кількості інформації. Вони не можуть зробити те, що ми називаємо helicopter view. Вони не бачать ситуацію в цілому.
Але вони витрачають не менше часу, ніж інші, і допомагають так, як можуть. Вони збирають гроші, приходять до сусідів. Наприклад, допомагають – навесні таке було дуже популярне - сусідам сходити за них до магазину за продуктами. У нас є можливість бачити ситуацію в цілому, бо на наш хлопський розум, ми маємо робити найкраще з того, що можемо. Так от, якщо ми маємо доступ до величезної кількості інформації, то ми маємо окрім звичайних видів допомоги пропонувати, якщо ми це можемо, якісь системні рішення. І ми таке теж намагалися робити.
– Звісно ж, і національні меншини, їхні представники на місцях у громадах приєднуються до того, аби допомагати в боротьбі з пандемією коронавірусу. Тому що справді, це стало справжньою проблемою, яка на сьогодні є неоднозначною. Одні не сприймають взагалі те, що вірус існує. І аж до того, що, справді, є реальні випадки – і потрібна допомога, і допомога лікарям на місцях, не тільки місцевим жителям. Інесо, як у Запорізькій області відбуваються такі ініціативи? Як єврейська спільнота долучилася до цієї боротьби?
НОСЕНКО: Єврейська спільнота є членом Запорізької обласної громади. Тому ми були частиною цих процесів. Але є речі, які ми знали, що кожна структура, кожне товариство має взяти безпосередньо на себе. Перше, що ми використали, це нашу 20-річну справу, яка називається "Робота з людьми, що опинилися у дуже складному становищі". По-перше, це люди з різними видами інвалідності. І перше, що ми зробили – провели аудит, аналіз, моніторинг у зв'язку із пандемією, виклики і проблеми, які виникли саме у цієї категорії населення. Для нас були великою і підтримкою і допомогою наші міжнародні партнери, які раніше зіштовхнулися із цією проблемою, і ми могли використовувати їх досвід. Є такі речі загальні –допомогти доставити продукти людині з інвалідністю або похилого віку, яка не може вийти із своєї оселі і купити. І це працювало на всіх рівнях, незалежно від того, якого віку людина, що потребує допомоги. Головне було – зрозуміти, що їм потрібно і як це зробити. Нам пощастило, що у нашій громаді ми ще раніше почали опікуватися людьми і знали головні проблеми. І тому, коли ми ставили питання саме у цей період, то базові потреби нам були відомі. Тому все, що стосується продовольчих наборів, що стосується гуманітарної – маю на увазі гігієнічної допомоги – це і маски, і санітайзери, і інші якісь потрібні саме зараз речі – не було для нас новиною. Але є речі, які стали і новиною. Скажімо, коли ми усі вийшли на спілкування онлайн, виявилося що люди похилого віку, родини багатодітні, або люди, які знаходяться в економічній кризі, виявилися відірвані від суспільства. Тому одна з перших нових програм була – допомогти людині, відрізаній від світу вийти у світ. Це велика кількість волонтерів, які були так званіими теелфонними спікерами, бо треба було телефонувати і питати: "Як справи? Як самопочуття? Як емоційний стан?" у людей, у яких не було можливості вийти онлайн на відміну від тих, хто міг і zoom-ом, і іншими платформами скористатися.
– Якщо говорити про волонтерів які діють, не на рівні місцевої громади, а мають більше можливостей, щоб реалізувати якісь ініціативи. Які це ініціативи і наскільки вам дається їх реалізувати?
ПОДАНЧУК: Наш центр є, так би мовити, похідна від Ради волонтерів. За кілька років навчилися вирішувати багато проблем армії, сектору безпеки та оборони. Але система вся в цілому є інертною. Я можу розказати, що власне робилося в нашому центрі, показати як системно ми до всього підходили, можу розказати досить багато про проблеми тих чи інших районів. Є досить багато таких показових прикладів, коли, наприклад, наші друзі з міністерства їздили по лікарнях з аудитом. Приїжджають до лікарні, тихенько проходять у відділення і дивляться скрізь скло. Сидить дівчина медсестра взагалі без жодного засобу індивідуального захисту. І таких випадків дуже багато. Але головне не це. Головне, як це правильно, коректно вирішувати. Я вважаю, що багато волонтерів мене підтримають, і громадських активістів, і зі мною погодяться в тому, що не є системою співпраця системи державного управління з активною частиною суспільства. Ми можемо реалізувати те, що бачимо – ініціювання, поради через громадські ради. Але це й усе.
– Спускаємося до рівня громади для того, щоб дізнатися як, наприклад, на місцевому рівні, зокрема представники національних меншин, борються з пандемією. Вікторіє, у вас поселення поліетнічне – німці, роми, угорці, українці. Як зараз, коли такі виклики з пандемією стоять перед громадою, які ініціативи ви запропонували, які реалізували, що вдалося, що можливо, ні?
КІЗМАН: На жаль, пандемія нас теж торкнулася. Якби не було сумно, але факт той, що підключилися до боротьби з цим буквально усі верстви населення, в тому числі керівники установ, підприємств, організацій і більше, які розміщені на території села Павшино, яке я представляю. Дуже сильно підключилися представники церковних громад. Тобто священики, які проводять богослужіння, тому що акцент дуже великий ставиться на те, що закривати церкви, щоб люди там не збиралися. Але факт той, що цей вірус розповсюджується не тільки у церквах, але й у інших місцях. Наведу приклад з нашої римсько-католицької церкви Мукачівської дієцезії. У нас настоятель і священик є місіонер із Німеччини. То коли було оголошено пандемію, що церкви закриватимуть, церкви закрили, а служби проводили в онлайні, священик організував канал на Ютубі.
– Пані Вікторіє, ви згадали церкви, а щодо шкіл, першого вересня діти пішли, зокрема, до школи? Яким чином у вас в громадах намагаються вплинути на ситуацію для того щоб захистити своїх дітей?
КІЗМАН: Першого вересня керівництво школи організувало роботу вчителів так, що дітей приймають окремими групами, обробляють руки обов'язково. Щоб були всі вчителі в масках, захисних костюмах. Всюди розміщені стерилізатори,діти миють руки. У нас діти в школі ромської народності. Тобто, розумієте, який це контингент і скільки з ним роботи! Зараз акцент робиться більше не на навчання, а виховання, щоб діти вчилися мити руки, берегти один одного, і зберегти навколишніх.
– Давайте дізнаємося як діють на місцях, наскільки ініціативні представники національних меншин. Ауді,які ініціативи палестинської діаспори в Україні в боротьбі з пандемією?
ХАТЕМ: З початку, коли було оголошено, ми зрозуміли, що держава не в змозі сама боротися проти цього вірусу. До цього ми створили волонтерську групу, котра зібрала спочатку інформацію про усю нашу діаспору, можливості членів її і їхні потреби. І ми поєднали усі наші можливості та їхні потреби, дізналися, що нашим людям потрібно під час цього карантину. І ліками, і харчуванням – абсолютно усім ми забезпечили. І зрозуміли, що наші можливості перевищують потреби членів діаспори, тому пішли далі, почали допомагати тим, хто не міг поїхати. І забезпечували вже їх і віртуально і матеріально. І це вже й по сьогодні така наша лінія. Хто хоче допомогти, телефонує і пропонує свої послуги.
– Пане Сайдалієв, розкажіть як ініціативно діють таджики в умовах пандемії: що роблять, які ініціативи ви пропонуєте і вже реалізували?
САЙДАЛІЄВ: Під час пандемії дуже багато звернень було до нас і від друзів, і співвітчизників. Тоді, коли люди без роботи залишилися. І без фінансової допомоги. Але жоден з них не прохав грошової допомоги. Більшість прохали десь якийсь підробіток. Аби прогодувати свою сім'ю. Ми створили із свіввітчизниками групу у вайбері. У кого була можливість, ми збирали гроші і купували продукти харчування, маски, антисептики та роздавали, їздили по хатахи раздавали усе це. Ще одна організація до нас приєдналася, теж окремо робили допомогу для нас.
– Щодо особливості роботи саме в боротьбі з Covid? Чим відрізняється робота від того що ви робили до цього?
ПОДАНЧУК: Це просто проблеми. Армія – дуже складна річ, там є вдосталь різних проблем – озброєння, навчання, забезпечення. Це просто одна з підсистем великої системи державного управління. Системи, яка в собі є те, з чого складається наша держава. У нас є лікарні, у нас є облради, в нас є керівні органи. Вони якось між собою співпрацюють. І ми, занурюючись туди з кожною проблемою в зубах, потім з рішеннями заходимо в цю зону управління державою. І ми бачимо одне і те ж саме. Ми бачимо: нема комунікації, бачимо, як різні центральні та місцеві органи виконавчої влади формально співпрацюють між собою. Система працює на першій передачі. Вона має працювати на третій передачі, а коли настає такий жахливий час, як війна, як пандемія, то система має переходити на п'яту передачу. Бо ціна помилок величезна! І ми просто буваємо шоковані тим рівнем безвідповідальності, які ми зустрічаємо у різних ланках управління державою. Коли за спиною людини величезна ціна помилки, десятки, сотні тисяч людей! Якщо ти зараз приймеш некоректне, непродумане рішення, то люди заплатять часом, здоров'ям, грошима, довірою до влади. Врешті-решт, не можна цим гратися. Це ж серйозна річ!
– А якщо говорити про звичайних людей, які не є волонтерам, але які мають бути ініціативними, особливо коли цього вимагає ситуація...
ПОДАНЧУК: Ні, не мають! В кожного своя філософія, ідеологія. Але, якщо ти вже щось робиш, то роби це, по-перше, розумно. А, по-друге, не заважай іншим допомагати іншим людям. І якщо ти обіймаєш якусь посаду, то, будь ласка, принаймні в жахливій час роби максимально те, що від тебе залежить.
Під час підготовки програми були використані матеріали проєктів Ради Європи "Децентралізація і реформа місцевого самоврядування в Україні" та "Захист національних меншин, включаючи ромів та мови меншин в Україні".
ФОТО: pixabay
